УХВАЛА
30 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1597/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026
(суддя Мостепаненко Ю. І.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2026
(головуюча - Поліщук Л. В., судді: Богатир К. В., Таран С. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Тавричанської сільської ради Каховського району Херсонської області
про стягнення 283 418,01 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Тавричанської сільської ради Каховського району Херсонської області (далі - відповідач), в якій просило стягнути з відповідача 283 418,01 грн заборгованості, з якої: 128 710,86 грн - пеня, 32 022,15 грн - 3% річних та 122 685,00 грн - інфляційні втрати.
2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу № 20-1143/21-БО-Т від 15.11.2021 в частині своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого у січні - квітні 2022 року.
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2026, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2026, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 33 327,22 грн пені, 22 587,02 грн 3% річних, 90 939,65 грн інфляційних витрат та 2 362,14 грн витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про правомірність доводів позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ у січні 2022 року та за період з 01.02.2022 по 23.02.2022, що зумовлює наявність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в загальній сумі 83 318,06 грн за несвоєчасно здійснену оплату за поставлений природний газ у січні 2022 та лютому 2022 року (з 01.02.2022 по 23.02.2022), місцевий господарський суд зменшив її розмір на 60% до 33 327,22 грн, що, на думку суду, буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі з урахуванням мети застосування заявлених санкцій.
Водночас суд першої інстанції, врахувавши висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, встановив, що після 24.02.2022 Тавричанська сільська територіальна громада Каховського району Херсонської області знаходилась під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього компенсаційних нарахувань та штрафних санкцій за зобов`язаннями, починаючи з 24.02.2022 по квітень 2022 року.
5. Апеляційний господарський суд зазначив, що висновок Господарського суду Одеської області про зменшення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судовій практиці. Також суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, виснував, що позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію після 24 лютого по квітень 2022 року, тому погодився з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 9 435,13 грн, пені у сумі 45 392,80 грн та інфляційних втрат у сумі 31 745,35 грн, нарахованих за зобов`язаннями з 24.02.2022 по квітень 2022 року.
6. 17.07.2026 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 95 383,64 грн пені, 9 435,13 грн 3% річних та 31 745,35 грн інфляційних втрат й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.
11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
12. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
13. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
14. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
15. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. В якості підстав касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у справі скаржник посилається на пункти 1, 2 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
18. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо постачання природного газу на окуповану територію до внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до 07.05.2022 (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також має виняткове значення для позивача як учасника ринку природного газу та значний суспільний інтерес, оскільки стосується широкого кола осіб (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
19. Скаржник зазначає, що у даному випадку на розгляд Верховного Суду позивач звертається з наступним правовими питаннями: (1) чи існувала заборона на постачання на окуповану територію товару (у даному випадку, природного газу) у період з 24.02.2022 до 07.05.202., коли не існувало саме Закону України, який забороняв би постачання газу на окуповані території Луганської області, Донецької області, Запорізької області та Херсонської області. Тобто, у даному випадку мова йде саме про наявність Закону України, а не про наявність рішень чи постанов КМУ чи РНБО? (2) Чи достатньо для заборони постачання товарів (газу) на окуповану територію у період з 07.05.2022 року по липень 2022 року застосовувати частину першу статті 3 та частини першу, третю статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", без системного зв`язку та застосування статті 1, частини другої статті 3, частини першої статті 4 вказаного Закону?
20. На переконання позивача, попри відсутність судової практики Верховного Суду, які б давали відповіді на вказані питання, щодо відносин, які склалися щодо постачання газу на окуповані території за період з 24.02.2022 по 07.05.2022, суди попередніх інстанції при винесенні рішень як помилково беруть за основу постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, так її і не застосовують як нерелевантну судову практику.
21. На думку позивача, така ситуація стосується широкого кола осіб, адже на момент виникнення спірних правовідносин позивач, починаючи з 24.02.2022 поставив газ широкому колу споживачів, що знаходилися в Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях, які були окупованими, але саме на рівні вказаного Закону не існувало заборон поставляти газ (товари) до цих окупованих територій та/або не було винесено рішення, яким би визначено адміністративні межі тимчасової окупованої території.
22. Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 908/3166/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
23. Скаржник стверджує, що справа №916/1597/24 має виняткове значення, адже її вирішення буде впливати на наведені у скарзі спори та інші аналогічні й потенційні спори, адже в даному випадку існує правова невизначеність, оскільки за цей період Верховний Суд ще не надавав своїх правових висновків з вищевказаних питань. Відсутність єдиної судової практики буде негативно впливати на діяльність позивача, як підприємства критичної інфраструктури, а також на діяльність інших постачальників товарів, які постачали товар на окуповану територію у відповідні періоди за відсутності на законодавчому рівні заборони постачати такі товари та/або за відсутності рішення КМУ. Тобто, учасники спору не зможуть отримати належний судовий захист та належно скористатися правом на справедливий суд.
24. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
25. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми
26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
27. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
28. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
29. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не містять достатніх обґрунтувань, які б свідчили про те, що касаційна скарга у цій справі та її розгляд судом касаційної інстанції має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
30. Зі змісту касаційної скарги слідує, що скаржник не погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, вважає за необхідне, зокрема, їх уточнити, що фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, що передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
31. Водночас посилання скаржника у касаційній скарзі на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
32. Суд зазначає, що сама по собі наявність певної кількості справ у судах або посилання на відсутність висновку Верховного Суду, чи посилання на наявність підстав для відступу від наявних висновків Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права, крім того, скаржник не довів, що ця справа містить складні теоретичні питання, вирішення яких виходить за межі конкретного спору та потребує встановлення нових концептуальних підходів до тлумачення норм матеріального права.
33. Суд зауважує, що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 не беруться до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду, повертаючи цю справу відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, в ухвалі від 22.01.2026 виснувала, що правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у справах № 910/9680/23, № 916/1650/23, № 908/1162/23, які були на розгляді Касаційного господарського суду, оскільки виникли в інший період, ніж той, що досліджувався цим судом та відрізняються як предметом так і суб`єктним складом.
34. У постанові від 30.04.2026 у справі № 520/24389/25 Верховний Суд посилається на постанову від 01.04.2026 у подібній справі № 280/5808/23, а отже, враховуючи вищевикладене, справа № 520/24389/25, на яку посилається скаржник, також не є подібною до правовідносин у справах № 910/9680/23, № 916/1650/23, № 908/1162/23, які були на розгляді Касаційного господарського суду.
35. Посилання скаржника стосовно передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 908/3166/25 з метою відступу від висновків не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 цю справу повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
36. Посилання заявника на справи № 913/132/25, № 913/200/25, № 913/56/25, № 913/107/25 та № 922/3736/24, до уваги не беруться, оскільки позивач не обґрунтовує подібності правовідносин у них як між собою, так і зі справою, яка переглядається. Більше того, справи № 913/132/25, № 913/56/25, № 913/200/25 не переглядалися Верховним Судом, а у справі № 913/107/25 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, що свідчить про відсутність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах. Водночас, предметом спору у справі № 922/3736/24 є вимога про стягнення суми переплати за куплену електричну енергію, в той час як відповідно до оновлених сертифікованих даних комерційного обліку за певний період відпуск електричної енергії не здійснювався (відповідні показники встановлені на рівні "0").
37. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
38. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
39. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
40. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
41. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
42. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її значний суспільний інтерес та виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
43. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваних судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
44. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
45. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
46. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
47. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 283 418,01 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
48. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
49. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/1597/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська