УХВАЛА
30 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/4249/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 33 "ОДЕСБУД"
на рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2026
(суддя Волков Р. В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026
(головуюча - Принцевська Н. М., судді: Діброва Г. І., Ярош А. І.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ"
до
про стягнення 477 477,50 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління №33 "ОДЕСБУД" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 477 477,50 грн.
2. В обґрунтування позову позивач посилався на порушення відповідачем умов договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, а також вимог Правил користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі Правила № 190).
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2026, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026, позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 477 477,50 грн заборгованості та 7 162,16 грн витрат зі сплати судового збору.
4. Місцевий господарський суд зазначив, що факт порушення відповідачем вимог Правил № 190, а саме вчинення самовільних дій у водомірному вузлі шляхом демонтажу обвідної лінії, підтверджується Актом про виявлення самовільного приєднання та/або самовільного користування № 10782 від 08.05.2025, матеріалами фотофіксації та рішенням технічної комісії позивача, оформленим Протоколом № 7 від 16.05.2025. Суд першої інстанції встановив, що позивач правомірно кваліфікував виявлене порушення за підпунктами 1, 2 розділу IV Правил № 190 та здійснив розрахунок витрат води відповідно до пункту 6 розділу IV цих Правил на суму 477 477,50 грн і перевіривши наданий розрахунок, суд не встановив порушень при його здійсненні. При цьому суд врахував, що відповідач не оскаржив Акт № 10782 у порядку, передбаченому пунктом 5 розділу IV Правил № 190, та не надав доказів сплати нарахованої заборгованості або інших належних доказів на спростування вимог позивача. Оцінивши подані сторонами докази за стандартом більшої вірогідності, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача 477 477,50 грн заборгованості за послуги водокористування, а також судового збору.
5. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції й додатково зазначив, що умовами договору прямо передбачено обов`язок відповідача утримувати у належному технічному стані водопровідно-каналізаційні мережі, прилади, пристрої та обладнання, що перебувають у нього на балансі. Оскільки під час проведення перевірки працівниками позивача на об`єкті відповідача були виявлені порушення Правил, тому саме на відповідача, як на споживача та балансоутримувача відповідних мереж і обладнання, покладено обов`язок забезпечення їх належного технічного стану та дотримання встановлених правил експлуатації.
6. 21.07.2026 відповідач подав до Верховного Суду із використанням підсистему "Електронний Суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
12. Предметом позову у цій справі є стягнення 477 477,50 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.
13. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
14. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
15. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для держави (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
18. Наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що сам по собі факт демонтажу обвідної лінії водомірного вузла за наявності справного засобу обліку та непошкоджених пломб є підставою для кваліфікації дій споживача як самовільного приєднання до систем централізованого водопостачання із застосуванням пункту 6 розділу IV Правил № 190. Разом з тим заявнику не відомо про існування висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 1, 2, 6 розділу IV Правил № 190 саме у правовідносинах, де: договір водопостачання є чинним; засіб комерційного обліку є справним; пломби не пошкоджені; самовільне приєднання до мережі відсутнє; встановлено лише факт демонтажу обвідної лінії. Скаржник зазначає, що фактично судами сформовано новий підхід до застосування Правил № 190, відповідно до якого будь-яке втручання у водомірний вузол автоматично прирівнюється до самовільного приєднання до систем водопостачання.
19. Відповідач також зазначає, що справа має виняткове значення, оскільки оскаржуваними рішеннями з відповідача стягнуто 477 477,50 грн не як оплату фактично отриманої води, а як розрахункове нарахування, здійснене за максимальною пропускною спроможністю труби за 30 діб. Наслідком залишення оскаржуваних судових рішень у силі стане формування практики, за якою виконавець послуг може нараховувати сотні тисяч гривень виключно на підставі внутрішнього акта без доведення факту безоблікового споживання води.
20. На переконання скаржника справа становить значний суспільний інтерес з огляду на те, що питання застосування Правил № 190 стосується великої кількості суб`єктів господарювання, які користуються послугами централізованого водопостачання, а правовий висновок Верховного Суду матиме значення для формування єдиної практики щодо допустимих меж застосування розрахункового способу визначення обсягу водоспоживання.
21. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
22. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
23. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
24. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
25. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
26. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
27. Твердження скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, на підставі яких було ухвалено оскаржувані судові рішення, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.
28. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
29. Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, а посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права.
30. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
31. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
32. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
33. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
34. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її значний суспільний інтерес та виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
35. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваних судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
36. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
37. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
38. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
39. Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезна-ходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
40. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
41. На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
42. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
44. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/4249/25 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 33 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська