ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7148/26 Справа № 210/6011/25 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 210/6011/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 06 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Скотарем Р.Є. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 квітня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року Акціонерное товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 14 вересня 2016 року між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого на теперішній час є АТ «Сенс Банк» та відповідачем укладена угода про надання споживчого кредиту № 592074393, за умовами якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Банк умови кредитного договору виконав у повному обсязі, проте відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом, на 06 липня 2025 року за споживчим кредитом виникла заборгованість у розмірі 120 806,72 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 71 579,85 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 49 226,87 грн, яку до теперішнього часу відповідач добровільно не сплатила, що є порушенням законних прав та інтересів АТ «Сенс Банк».
На підставі наведеного вище, позивач просить стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 592074393 від 14 вересня 2016 року в розмірі 120 806,72 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 083,33 грн.
Рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 06 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 вересня 2016 року у розмірі 120 806,72 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 71 579,85 грн; заборгованості по відсоткам у розмірі 49 226,87 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 2 328,41 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 592074393 у розмірі 31 573,75 грн. Також апелянт просить стягнути із позивача на користь відповідачки понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 14 000 грн. Крім того, у разі підтвердження позивачем понесених витрат на правничу допомогу, зменшити її розмір з 10 083,33 грн. до 4 000 грн. Також просить стягнути з позивача на користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги та понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до Довідки про умови кредитування з використанням «Фокус Клуб»: - строк дії кредитної лінії 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов договору. Таким чином, сторонами було погоджено строк користування кредитною лінією 1 рік, тобто з 14 вересня 2016 року до 14 вересня 2017 року.
Позивачем не надано доказів погодження між сторонами строку пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії до 06 липня 2025 року.
Відповідно до Виписки з рахунка НОМЕР_1 приватного клієнта № 248024-2025/0606, остання фінансова трансакції за рахунком відповідачем здійснена 12 січня 2022 року.
Після 12 січня 2022 року відповідач рахунком не користувалась та жодних операцій по рахунку не здійснювала. Після 12 січня 2022 року позивачем проводилися виключно внутрішньобанківські операції по нарахуванню та списанню відсотків за рахунок збільшення заборгованості за тілом кредиту.
Враховуючі обставини, що сторонами було погоджено строк користування кредитною лінією 1 рік, тобто до 14 вересня 2017 року, пролонгація дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк не відбувалася, строк фактичного користування відповідачем кредитною лінією становить 12 січня 2022 року, та саме з 12 січня 2022 року припиняється дія кредитної лінії.
У зв`язку з припиненням дії кредитної лінії 12 січня 2022 року, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, припиняється також з 12 січня 2022 року. Нормами ЦК України, а саме п.18 «Прикінцеві та перехідні положення», встановлено обмеження щодо нарахування процентів за понадстрокове користування позикою на період дії воєнного стану.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем станом на 13 січня 2022 року заборгованості за тілом кредиту становить 34 793,29 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом становить 754,97 грн.
Отже, враховуючі вищевикладене, заборгованість відповідача за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 592074393 від 14 вересня 2016 року складається із заборгованості за тілом кредиту - 34 793,29 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 754,97 грн, а всього 35 793,29 грн.
Крім того апелянт зазначає, що у кредитора відсутні правові підстави для нарахування комісії, а кошти, зараховані на погашення комісії в розмірі 9 283,27 грн, повинні бути зараховані на погашення заборгованості по кредиту, оскільки положення Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлюваної кредитної лінії від 14 вересня 2016 року, про сплату позичальником Комісії РКО є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника відповідачки - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що 14 вересня 2016 року між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого на теперішній час є АТ «Сенс Банк», та відповідачем укладена угода про надання споживчого кредиту, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк № 592074393 (а.с.8-10).
Сума кредиту становить 200 000 грн, строк кредиту на строк дії картки з можливістю пере випуску картки, процентна ставка (фіксована) 57,58 % на рік, комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки сплачується згідно діючих тарифів Банку. Номер поточного рахунку, на яких зараховується сума кредиту - 26253004248024 (а.с.11-16).
30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Згідно статуту АТ «Сенс Банк» - АТ «Сенс Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань АТ «Альфа Банк» (а.с.32-33).
Статутом АТ «Сенс Банк» встановлено, що товариство є юридичною особою, створеною і зареєстрованою за законодавством України, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Банк створений у формі акціонерного товариства та є правонаступником усіх прав та зобов`язань Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» (п.п.1.1, 1.2 Статуту).
АТ «Сенс Банк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов Договору.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується випискою по рахунку відповідача, яка є первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та не заперечується самою відповідачкою.
З виписки по рахунку за договором № б/н ОСОБА_4 , наданого позивачем вбачається, що відповідачка по картці здійснювала операції, як зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку, здійснювала операції, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок, тощо за період з 15 вересня 2016 року по 12 січня 2022 року.
З виписки по рахунку ОСОБА_2 вбачається, що загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 120 806,72 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 71 579,85 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 49 226,87 грн. (а.с.22-25, 28-30)
На адресу позичальника було направлено досудову письмову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, в якій банк вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 123 510,74 грн (а.с. 26).
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстнації виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 вересня 2016 року у розмірі 120 806,72 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 71 579,85 грн; заборгованості по відсоткам у розмірі 49 226,87 грн.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Частинами першою, другою статті 642 ЦК України установлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2016 року між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого на теперішній час є АТ «Сенс Банк», та відповідачем укладена угода про надання споживчого кредиту, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк № 592074393 (а.с.8-10).
Сума кредиту становить 200 000 грн, строк кредиту на строк дії картки з можливістю пере випуску картки, процентна ставка (фіксована) 57,58 % на рік, комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки сплачується згідно діючих тарифів Банку. Номер поточного рахунку, на яких зараховується сума кредиту - 26253004248024 (а.с.11-16).
Таким чином, доведеним є факт укладення кредитного договору відповідачем, підписання його сторонами та отримання відповідачкою кредиту, що останньою не заперечується.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та використання цих коштів.
Проте, колегія суддів не погоджується із розміром стягнутої із ОСОБА_2 заборгованості за договором від 14 вересня 2016 року та погоджується із доводами апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до умов акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії АТ «Альфа-Банк», сума встановленої кредитної лінії складає 200 000 грн, процентна ставка за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття готівки встановлена у розмірі 40%, тип процентної ставки - фіксована, зміна процентної ставки за користування кредитної лінії можлива за умови укладення між сторонами відповідної угоди, сума кредиту, що може бути доступна клієнту в будь-який час протягом строку дії кредитної лінії та Угоди у межах ліміту кредитної лінії, вказаного в цьому Акцепті пропозиції на укладення Угоди (далі Акцепт) повідомляється Банком Клієнту у порядку, визначеному Договором.
Обов`язковий мінімальний платіж складає 7 % від суми Загальної заборгованості за Кредитною лінією (далі ОМП), але не менше 50 грн. (п`ятдесят гривень).
Заперечуючи щодо заявленого позивачем розміру заборгованості, відповідач посилається, зокрема на безпідставність нарахованої заборгованості за тілом кредиту, а також нарахування процентів поза межами строку кредитування, тобто 12 місяців з дня укладення договору.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
З наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки з рахунку відповідача вбачається встановлення кредитного ліміту у розмірі 200 000 грн, рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 , зазначеному у кредитному договорі, зняття відповідачкою коштів з рахунку, а також їх внесення у період з вересня 2016 року по січень 2022 року і подальше збільшення позивачем розміру заборгованості відповідачки шляхом нарахування процентів за користування кредитом та комісій.
При цьому, з січня 2022 року жодних активних дій по рахунку відповідачка не вчиняла.
Таким чином, апеляційний суд, враховуючи відсутність доказів пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії, а також подальше невиконання відповідачкою умов договору, що свідчить про неможливість пролонгації його дії, погоджується із доводами скаржника щодо строку дії кредитування - 12 місяців, що узгоджено сторонами згідно з паспортом споживчого кредиту.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що строк кредитування за угодою від 14 вересня 2016 року сплив 14 вересня 2022 року.
Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), щодо того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 12 місяців кредитування, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач не заявляв вимоги про стягнення грошових сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, проценти за користування кредитними коштами, після спливу строку дії кредитного договору нараховані позивачем, за рахунок списання яких збільшено тіло кредиту, стягнуті судом першої інстанції з відповідача безпідставно.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, станом на 14 вересня 2022 року заборгованість за відсотками за користування кредитом на початок періоду складала 754,97 грн, заборгованість по простроченому тілу кредиту на початок періоду - 5 308,76 грн та заборгованості за тілом кредиту - 34 793,29 грн.
При цьому колегія суддів вважає зазначити, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегією суддів встановлено, що умовами кредитного договору передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за розрахунково - касове обслуговування.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 5 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.
Враховуючи, що у кредитора відсутні правові підстави для нарахування комісії, а кошти зараховані на погашення комісії в розмірі 9 283,27 грн повинні бути зараховані на погашення заборгованості по кредиту, колегія суддів погоджується з розрахунком представника відповідача, наведеним в апеляційній скарзі, відповідно до якого заборгованість відповідачки за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 592074393 від 14 вересня 2016 року складається з наступного: заборгованість по простроченому тілу кредиту - 0.00 грн (9 283,27 грн - 5 308,76 грн = 3 974,51 грн), заборгованість за відсотками за користування кредитом 0,00 грн. (3 974,51 грн - 754,97 грн = 3 219,54 грн), заборгованіть за тілом кредиту 31 573,75 грн. (34 793,29 грн - 3 219,54 грн).
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягенню заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 вересня 2016 року у розмірі 31 573,75 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведена невідповідність висновків суду обставинам справи відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення із відповідача кредитної заборгованості у розмірі 120 806,72 грн, за подання позовної заяви було сплачено судовий збір в розмір 2 422,40 грн, оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 31 573,75 грн, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, пропорційно задоволених позовних вимог, слід стягнути судовий збір в розмірі 633,11 коп.
Також, позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 083,33 грн.
В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги представником позивача надано Договір про надання послуг № 1006 від 28 счня 2025 року, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс», яким сторони погодили вид та вартість послуг, Довіреність № 024543/25 від 22 липня 2025 року (а.с. 31-32).
З урахуванням часткового задоовлення позовних вимог позивача, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, відповідачкою по справі, за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір в розмірі 3 633 грн 60 коп, який підлягає стягненню з позивача на користь позивачки у зв`язку з задоволенням поданої нею апеляційної скарги.
Також відповідачкою по справі, в суді першої інстанції були понесені судові витрати по оплаті витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, яка складається з наступних нарахувань: ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції та надання консультації (29 вересня 2025 року) вартістю 1 500 грн, складання відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості за 4 годин роботи (29 вересня 2025 року) вартістю 6 000 грн, ведення адвокатом справи у суді першої інстанції вартістю 2 500 грн.
В суді апеляційної інстанції відповідачкою були понесені судові витрати по оплаті витрат на професійну правничу допомогу за складання апеляційної скарги на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 06 квітня 2026 року по справі № 210/6011/25 за 2 години 40 хвилин роботи вартістю 4 000 грн.
Розрахунки витрат на професійну правничу допомогу підтверджується п.4.2 Договору про надання правничої допомоги та Актом приймання-передачі правничої допомоги, Квитанцією про оплату витрат на правничу допомогу.
У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги представника відповідачки з позивача на її користь необхідно стягнути судові витрати, повязанні з наданням професійної правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Верховний Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
З огляду на наведене, колегія суддів враховуючи суть спору, ціну позову, приходить до висновку про те, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, понесені відповідачкою в суді першої інстанції, та в розмірі 4 000 грн, понесені відповідачкою в суді апеляційної інстанції, не є співмірними, не відповідають критерію складності справи, розумності та справедливості, а тому підлягають зменшенню.
Колегія суддів, в даному випадку, вважає за необхідне стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені суді першої інстанції, в розмірі 5 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу, понесені суді апеляційної інстанції, в розмірі 3 000 грн.
Керуючись статтями 367, 376, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, задовольнити.
Рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 06 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.
Позовні вимоги Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 вересня 2016 року у розмірі 31 573 (тридцять одна тисяча п`ятсот сімдесят три) грн 75 коп, яка складається з заборгованості за тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ЄДРПОУ 23494714) судовий збір у розмірі 633 грн (шістсот тридцять три) грн 11 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп, витрати на професійну правничу допомогу, понесені суді першої інстанції, в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн та витрати на професійну правничу допомогу, понесені суді апеляційної інстанції, в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 липня 2026 року.
Головуючий:
Судді: