Справа № 127/1947/26
Провадження № 22-ц/801/1597/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа № 127/1947/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бельдія В. А. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Вохмінової О. С. від 21 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення: 28 квітня 2026 року),
встановив:
У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 37 055 грн 85 к. заборгованості за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року, а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування судового збору за подання позовної заяви та 7 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 04 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 596012884 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у загальній сумі 13 100 грн 00 к.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 щодо відступлення прав майбутньої грошової вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» 29 листопада 2022 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року.
27 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 27/0524-01 передало право вимоги до ОСОБА_1 . Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), 15 липня 2025 року те, в свою чергу, за договором факторингу № 15/07/25-Е передало це право ТОВ «ФК «ЕЙС».
Відповідно до реєстру боржників від 15 липня 2025 року до договору факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 37 055 грн 85 к., з яких: 13 100 грн 00 к. - заборгованість за тілом кредиту, 23 955 грн 85 к. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
ОСОБА_1 не виконала умови взятого на себе зобов`язання, не погасила кредит та не сплатила проценти за користування кредитом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 37 055 грн 85 к. заборгованості за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року; 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 4 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, позичальниця отримала кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами. Суд першої інстанції визнав правомірним ланцюг передачі права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «ЕЙС» через низку договорів факторингу (укладених із ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») та додаткових угод, які продовжували термін їх дії.
Доводи відповідачки про ненадання належних доказів укладення кредитного договору та видачі коштів були відхилені судом, тому що факт підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором та перерахування траншів на картковий рахунок відповідачки підтверджено платіжними дорученнями, виписками банку та відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Суд першої інстанції також визнав безпідставними заперечення відповідачки щодо нарахування процентів поза межами дисконтного періоду та її посилання на норми воєнного стану (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі ЦК України), тому що щоденні проценти у розмірі 2,98 % після закінчення дисконтного періоду були прямо передбачені умовами договору як плата за користування коштами, а не санкціями в розумінні статті 625 ЦК України. Часткові платежі відповідачки за випискою банку були правомірно зараховані в першу чергу на погашення прострочених процентів згідно з черговістю, визначеною договором.
Щодо судових витрат, то суд першої інстанції на підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) стягнув з відповідачки 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору. Витрати позивача на професійну правничу допомогу, які згідно з актом прийому-передачі становили 7 000 грн 00 к., суд задовольнив частково - в сумі 4 000 грн 00 к. При визначенні цієї суми суд керувався принципами співмірності, врахував тривалість і складність справи, обсяг наданих послуг, а також зауваження відповідачки щодо її незадовільного матеріального стану. Понесені відповідачкою витрати на правничу допомогу в сумі 12 000 грн були залишені за нею у зв`язку з повним задоволенням позову.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бельдій В. А., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на 04 січня 2023 року ОСОБА_1 повністю виплачено тіло кредиту, а загальна сума сплачених коштів становить 26 315 грн 00 к., що підтверджується розрахунками самого позивача. Кредитна компанія всупереч пункту 7.6 договору порушила встановлену черговість зарахування платежів, спрямовуючи всі отримані кошти на погашення процентів замість простроченої суми кредиту. Суд першої інстанції помилково погодився з нарахуванням процентів поза межами встановленого договору строку кредитування - 20 днів, тому що після закінчення цього строку нарахування договірних процентів має припинятися, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Крім того позивач не надав суду жодних належних документів (детального опису робіт, квитанцій тощо), які б підтверджували реальну оплату та деталізацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 к.
ТОВ «ФК «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 596012884 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000 грн 00 к. (в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 13 100 грн 00 к.) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Зі змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 04 жовтня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 при її оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 4441-11ХХХХХХ-3699.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у загальній сумі 13 100 грн 00 к. на банківську картку № НОМЕР_1 , вказану у заявці при укладенні кредитного договору, що підтверджується платіжними дорученнями від 06 жовтня 2022 року, 12 жовтня 2022 року, 14 жовтня 2022 року та 16 жовтня 2022 року.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року між товариствами укладено додаткову угоду № 26, відповідно до якої договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду від 31 грудня 2021 року № 27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року.
Додатковою угодою № 31 від 31 грудня 2022 року, укладеною між товариствами, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року, а додатковою угодою від 31 грудня 2023 року № 32 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 29 листопада 2022 року № 205 до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року.
27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року.
15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е.
Відповідно до реєстру боржників від 15 липня 2025 року до договору факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно з розрахунком за договором кредитної лінії № 596012884 від 04 жовтня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за цим договором складає 37 055 грн 85 к., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 100 грн 00 к., заборгованості за процентами за користування кредитом - 23 955 грн 85 к.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.
За змістом статей 626, 628 та 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Відповідно до статей 207, 639 ЦК України та статей 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію» правочин, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем і підписаний електронним підписом, за своїми правовими наслідками прирівнюється до письмового. Моментом підписання такого договору, згідно зі статтею 12 вказаного Закону, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції правильно встановив, що 04 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 596012884 на суму кредитного ліміту 13 100 грн 00 к.
Укладаючи договір кредитної лінії між сторонами було узгоджено наступні умови:
Відповідно до пункту 2.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 13 100 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Пунктом 2.3. договору установлено, що кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 5 000 грн 00 к. одразу після укладення договору.
Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим договором (пункт 2.4. договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 20 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому пунктом 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
На момент укладення цього договору, сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 24 жовтня 2022 року, а саме протягом 20 днів від дати отримання першого траншу позичальником (пункт 7.1. договору).
Відповідно до пункту 7.3. договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку:
протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору (пункт 7.3.1.);
після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно (пункт 7.3.2.).
Пунктами 8.1. - 8.2. договору установлено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за користування кредитом, договором не передбачено.
Процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Загальні витрати за договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника.
У пунктах 8.3., 8.4. договору зазначено, що за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5. договору, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Отже істотні умови договору кредитної лінії № 596012884, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» містяться безпосередньо у цьому договорі, підписаному ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
Таким чином нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у кредитора права нараховувати проценти після спливу двадцятиденного строку кредитування апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з пунктом 11.1 укладеного між сторонами договору, цей правочин набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків - до повного та належного їх виконання.
Встановлений у пункті 3.1 та пункті 7.1 договору 20-денний строк (дисконтний період) визначав лише проміжок часу, протягом якого позичальниця мала право на отримання додаткових траншів у межах кредитного ліміту за базовою процентною ставкою (2,10 % в день), а не загальний строк дії договору чи кінцевий строк повернення коштів у разі порушення зобов`язань.
Умовами пунктів 7.3.2 та 8.4 договору чітко передбачено, що після закінчення дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно у розмірі 2,98 % від суми залишку кредиту за кожний день користування ним. Тобто зазначена процентна ставка є платою за правомірну поведінку - фактичне користування кредитними коштами в межах дії договору, а не санкцією чи мірою відповідальності в розумінні статті 625 ЦК України.
З огляду на це, посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Бельдія В. А. на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, відповідно до яких право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, є безпідставними. У даному випадку нарахування процентів здійснювалося в межах загального строку дії договору (5 років) за ставкою, яку відповідачка погодила та підписала за допомогою одноразового ідентифікатора.
Апеляційний суд також відхиляє доводи адвоката Бельдія В. А., викладені в апеляційній скарзі, про те, що кредитодавець всупереч пункту 7.6 договору порушив встановлену черговість зарахування платежів та спрямовав всі отримані кошти на погашення процентів замість простроченої суми кредиту.
За змістом статті 534 ЦК України, яка встановлює загальну черговість погашення вимог у разі недостатності платежу, прямо передбачено право сторін визначити інший порядок у договорі.
Керуючись цим диспозитивним правилом, сторони у пункті 7.6 договору погодили спеціальну черговість, згідно з якою у першу чергу сплачуються саме прострочена сума кредиту та прострочені проценти, у другу - сума кредиту та нараховані проценти за кредитом, і лише у третю чергу - неустойка та інші платежі.
Оскільки здійснений розподіл коштів повністю відповідав погодженому сторонами порядку та не суперечив статті 534 ЦК України, дії кредитодавця щодо зарахування платежів є законними та обґрунтованими.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладений між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо доведеності факту укладення кредитного договору, перерахування позивачем кредитних коштів, отримання їх відповідачкою, а також стягнення заборгованості як за тілом кредиту, так і за процентами за користування кредитом.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте представник ОСОБА_1 - адвокат Бельдій В. А. заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором не навів власного розрахунку та не спростував розрахунок, складений позивачем. Доказів, які підтверджують повернення позичальницею кредиту у повному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором, також не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 к. апеляційний суд зазначає наступне.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським Бюро «Соломко та партнери», протокол погодження вартості послуг, додаткову угоду від 01 вересня 2025 року до договору, а також акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року, з якого видно, що адвокатом виконанні такі роботи: складання позовної заяви - 5 000 грн 00 к., вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості - 1 000 грн 00 к., підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором - 500 грн 00 к., підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором - 500 грн 00 к.
З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 7 000 грн 00 к.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні докази та врахувавши клопотання відповідачки про зменшення витрат, дотримався критеріїв розумності, пропорційності та співмірності та прийшов до правильно висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 4 000 грн 00 к., що є обґрунтованим, співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також відповідає засадам розумності та справедливості.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бельдія В. А. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук