ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/312/26 Справа № 204/13886/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення фактів, що мають юридичне значення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у якій, з урахуванням уточнень від 02 серпня 2024 року, просила встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, в період з 10 січня 2022 року до 01 березня 2023 року, а також встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 10 січня 2022 року до 01 березня 2023 року.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року цивільну справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.
Заява обґрунтовувалась тим, що у серпні 2018 року вона познайомилися із ОСОБА_2 та в подальшому почали проживати разом однією сім`єю.
У липні 2021 року вона втратила роботу та перестала отримувати власний дохід, тому всі матеріальні потреби поклав на себе ОСОБА_2 . В подальшому вона перебувала на повному його утриманні.
У період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, поповнювали сімейний бюджет із доходів ОСОБА_2 , купували товари для сумісного користування, займалися благоустроєм будинку.
З 27 січня 2023 року ОСОБА_2 проходив військову службу, під час якої надсилав заявниці грошові кошти, які були для неї основним і постійним джерелом засобів до існування. Під час виконання бойового завдання в районі с. Федорівка Соледарівської міської громади Бахмутського району Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув.
ОСОБА_1 вказувала, що встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_2 необхідно їй для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Встановлення факту проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу, в свою чергу, допоможе їй в реалізації права на отримання такої допомоги, а також в отриманні інших пільг, встановлених для членів сім`ї загиблого військовослужбовця.
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 - задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, в період з 10 січня 2022 року до 01 березня 2023 року.
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У поданій 30 травня 2025 року апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у даній справі факт перебування на утриманні можливо встановити в позасудовому порядку. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, у період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть (абзац 2 пункту 2 Постанови 168). Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з часу загибелі військовослужбовця, а не з моменту звернення за виплатою допомоги. Відповідно до пункту 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» (в редакції на дату загибелі військовослужбовця) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
У відзиві на апеляційну скаргу, заявниця заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду оскаржено в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_2 , в іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 10 січня 2022 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, який належить заявниці, вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, а також взаємні права і обов`язки як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.
Зазначене підтверджується такими доказами: довідкою від 20 березня 2023 року, виданою головою квартального комітету щодо проживання заявниці з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; відповіддю відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 14 квітня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , останній з 10 січня 2022 року, заявниця з 29 грудня 2021 року; показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зазначили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 познайомилися у 2018 році, у цьому ж році почали мешкати разом, після купівлі будинку мешкали в ньому, купували разом побутову техніку та продукти, свідки їх сприймали як подружжя; деклараціями ОСОБА_2 та заявниці від 10 листопада 2021 року про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у яких вони зазначили одне одного довіреними особами у разі настання екстреного випадку; квитанцією, замовленням та актом виконаних робіт (надання послуг) щодо заміни вікон за адресою спільного мешкання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з яких вбачається, що ОСОБА_2 сплатив послуги та підписав акт виконання робіт із встановлення вікон у спільному з ОСОБА_1 житлі; відеозаписом, з якого вбачається, що ОСОБА_2 мешкав та мав спільний побут з ОСОБА_1 , називав її своєю жінкою.
Також встановлено, що згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 09 червня 2021 року була звільнена з роботи, з 16 червня 2021 року по 22 жовтня 2021 року отримувала виплату допомоги по безробіттю, після 22 жовтня 2021 року трудова книжка записів не містить.
У період з 10 січня 2022 року по 01 березня 2023 року (період, за який заявниця просить встановити факти) ОСОБА_1 доходів від трудової діяльності не отримувала, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24 червня 2024 року.
Відповідно до наданих заявником квитанцій, виписки по її рахунку, а також витребуваної судом інформації з АТ «ПУМБ», у період з 01 лютого 2022 року по 01 березня 2023 року ОСОБА_2 регулярно один раз на місяць або декілька разів на місяць переводив на картки заявниці грошові кошти від 500,00 грн. до 7 000,00 грн.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 , яка власного заробітку в період з 10 січня 2022 року по 01 березня 2023 року не мала, грошові кошти регулярно отримувала від ОСОБА_2 , з яким мала шлюбні стосунки як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу в цей період. Отже, заявниця перебувала на утриманні ОСОБА_2 у вказаний період.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Вільногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Згідно зі сповіщенням Військової частини НОМЕР_1 про смерть (загибель) № 12/44 ОСОБА_2 , який був призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер під час виконання бойових завдань у районі с. Федорівка Соледарівської міської громади Бахмутського району Донецької області.
Крім того, заявниця та ОСОБА_2 у зареєстрованих шлюбах не перебували. Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла його сестра по матері - ОСОБА_4 . Відповідно до копії матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , його батько - ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини не звертався.
Задовольняючи заяву в частині встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимим доказами факт її перебування на утриманні померлого ОСОБА_2 .
При цьому судом не встановлено наявності спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, а тому заявниця правильно звернулася в порядку окремого провадження. Встановлення вказаного факту заявниці необхідне для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця під час виконання бойових завдань під час несення військової служби, а також отримання пільг, передбачених для членів сім`ї загиблого військовослужбовця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Отже, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Щодо судового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця
Предметом розгляду в цій справі, з урахуванням меж апеляційного оскарження, є встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який загинув при виконанні обов`язків військової служби.
Суд першої інстанції вважав, що встановлення цього факту має юридичне значення, оскільки слугує підставою для отримання заявницею одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.
За змістом частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_2 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ).
Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975; у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ).
Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.
У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.
Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).
Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.
Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.
Отже, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.
Колегія суддів зазначає, що за потреби в особових справах військовослужбовців зберігаються документи, які підтверджують відомості про утриманців, внесених до послужного списку (див. пункт 13 розділу ІІІ, додаток 7 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Однак положення статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманці визначаються відповідно до Закону № 2262-XII .
Системний аналіз наведеного вище законодавства дозволяє зробити висновок, що відсутність (наявність) даних про утриманців у документах персонального обліку військовослужбовців не є відомостями, які самі по собі мають суттєвий вплив на визначення статусу утриманця, який має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.
З огляду на викладене, слід враховувати, що:
- встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;
- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № № 975, 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).
Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.
Щодо спору про право
Чинне законодавство України розглядає окреме провадження встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні іншої як універсальну процесуальну форму (пункт 5 частини другої статті 293, пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).
Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257, від 15 березня 2022 року).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).
Як зазначалось вище, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.
Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.
Установлення факту перебування особи на утриманні передує зверненню до відповідних органів за призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.
Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.
Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно - правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.
Водночас, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень.
Однак на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб`єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб`єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.
Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов`язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб`єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов`язані з доведеністю факту утримання.
У цьому випадку особа може оскаржити дії суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Процесуальними законами не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (положення частини п`ятої статті 188 ЦПК України та частини четвертої статті 172 КАС Украіїни).
Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).
За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.
Подібні висновки викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.
Колегія суддів вважає, що сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого ОСОБА_2 (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів звертає увагу, що саме за клопотанням Військової частини НОМЕР_1 ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 3 грудня 2025 року, переглянутою у касаційному порядку Верховним судом, про що ухвалено постанову від 11 лютого 2026 року, було зупинено провадження у даній справі, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 308/17634/23.
Доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про те, що факт перебування на утриманні можливо встановити в позасудовому порядку є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
У пунктах 2, 5 частини першої статті 315 ЦПК України унормовано, що саме суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без шлюбу та факту перебування фізичної особи на утриманні.
У поданій заяві зазначено, що встановлення вказаного факту необхідно заявниці для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також пільг, встановлених для членів сім`ї загиблого військовослужбовця.
Твердження Військової частини НОМЕР_1 про наявність спору про право колегія суддів до уваги не бере, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 308/17634/23, аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства. За обставинами справи між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 у цих правовідносинах спір про право відсутній, оскільки остання не є суб`єктом отримання одноразової грошової допомоги.
Як вказано у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, між заявником та суб`єктом призначення грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця не може бути спору, оскільки такий суб`єкт не є отримувачем допомоги.
Зі змісту заяв заінтересованої особи убачається не спір про вказану грошову допомогу, а її заперечення проти встановлення юридичного факту, що не є спором про право.
Оцінюючи обставини даної справи у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, судовою колегією апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_2 , який проживав разом за однією адресою із ОСОБА_1 , надавав їй матеріальну допомогу, у зв`язку з чим вона, як член сім`ї померлого, вважається такою, що перебувала на утриманні ОСОБА_2 , оскільки вона одержувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
Заявницею підтверджено належними, допустимими й достатніми доказами факт її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви в частині встановлення факту перебування заявниці на утриманні померлого ОСОБА_2 .
Натомість, між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 у цих правовідносинах спір про право відсутній, оскільки остання не є суб`єктом отримання згаданої соціальної допомоги.
Саме по собі посилання заінтересованої особи на наявність спору про право не робить розгляд заяви автоматично спірним. Отримання одноразової грошової допомоги передбачено на законодавчому рівні, а також визнечено її розмір. Зі змісту заяв заінтересованої особи убачається не спір про вказану грошову допомогу, а її заперечення проти встановлення юридичного факту, що не є спором про право.
Слід зазначити, що неприйняття військовою частиною документів щодо виплати одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця через ненадання особою рішення про встановлення відповідного факту не свідчить про наявність спору між особою та органом, який вирішує питання про надання допомоги, а пов`язане суто з неможливістю такого органу пересвідчитись, чи має особа право на соціальну виплату.
Крім того, колегія суддів зазначає, що військова частина не є суб`єктом прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця.
Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3.1 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, (далі - Порядок № 45) районний (міський) ТЦК та СП веде облік осіб загиблих (померлих) військовослужбовців (осіб, звільнених з військової служби) та осіб, які звернулися (можуть звернутися) за отриманням одноразової грошової допомоги.
У абзаці першому цього ж пункту зазначено, що районний ТЦК та СП є органом, уповноваженим приймати документи, передбачені додатком 2, від осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, оформлювати документи для її призначення та виплати.
Алгоритм дій органів військового управління та їх компетенція при надходженні від особи заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги закріплений у розділі IV Порядку № 45.
Коротко його можна описати так:
- районний (міський) ТЦК та СП приймає від заявників документи, завіряє їх копії та не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів надсилає їх ІНФОРМАЦІЯ_4 за підпорядкуванням (пункт 4.2);
- обласний ( ІНФОРМАЦІЯ_5 перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання одноразової грошової допомоги, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи. Результати опрацювання документів ІНФОРМАЦІЯ_6 зазначаються у висновку та доповіді, які разом з іншими документами надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки (пункт 4.3);
- у подальшому документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони (пункт 4.4);
- районні (міські) ТЦК та СП, які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 4.6).
Таким чином, не районні ТЦК та СП, а відповідна Комісія Міністерства оборони України є суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця.
При цьому між заявником та суб`єктом призначення грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця не може бути спору, оскільки такий суб`єкт не є отримувачем допомоги (пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб апелянт надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 29 липня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида