ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2788/26 Справа № 932/5673/23 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
УХВАЛА
29 липня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2023 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 травня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 на підставі заяви відповідача було укладено договір банківського рахунку та надання додаткових послуг № РКО-1105518/200521/0064 та відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти на споживчі потреби в сумі 294 800,00 грн., зі строком їх повернення до 20 травня 2024 року та сплатою щомісячної комісії, процентною ставкою за користування кредитом на строкову заборгованість, процентною ставкою за користування кредитом на прострочену заборгованість за кредитом.
Також 20 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» був укладений договір страхування життя позичальника на випадок смерті в результаті нещасного випадку.
Відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплативши проценти за користування кредитом та комісію, передбачені договором.
В подальшому, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Правилами роботи банків, затвердженими постановою Правління НБУ від 25 лютого 2022 року № 23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп», НБУ дозволів банкам не враховувати несплату за кредитами протягом 24.02.2022-30.06.2022 як прострочення (кредитні канікули). Про запровадження умов та строку дії кредитних канікул АТ «Банк Кредит Дніпро» повідомляло клієнтів у публікаціях на сторінках офіційного сайту Банку www.creditdnepr.com.ua, на час дії кредитних канікул сплату боргу ОСОБА_1 було відтерміновано.
Разом з тим, кредитні канікули не зменшили суму боргу відповідача, а лише відтермінували його сплату.
Тому станом на 18 травня 2023 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 350 305,46 грн., яка складається із: 186 256,61 грн. - залишок строкового кредиту; 0,08 грн. - залишок нарахованих строкових відсотків; 66 759,05 грн. - залишок простроченого кредиту; 2,72 грн. - залишок прострочених відсотків; 97284,00 грн. - залишок прострочених комісій.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 22039000511891 від 20 травня 2021 року станом на 18 травня 2023 року в розмірі 350 305,46 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 254,58 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22039000511891 від 20 травня 2021 року станом на 18 травня 2023 року в розмірі 350 305,46 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
23 червня 2026 року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі військового формування, що переведено на воєнний стан або до його закінчення.
Клопотання обґрунтовано тим, що згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який триває на момент розгляду цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Згідно з абзацу 1 статті 9 Закону України «Про Службу безпеки України» систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.
Згідно з абзацу 1 статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.
Відповідач у справі проходить військову службу в Службі безпеки України з 2003 року, а також має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідною довідкою від 18 вересня 2025 року № 627.
Тому відповідач вважав, що оскільки Служба безпеки України є військовим формуванням, утвореним відповідно до закону, він як військовослужбовець СБУ підпадає під дію пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Перевіривши доводи заявника та вислухавши думку учасників справи, які з`явилися в судове засідання, з приводу поданого клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Зупинення провадження у справі застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань цивільного судочинства.
Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК України.
Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).
Системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) сформувала висновок, відповідно до якого під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Також в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).
За змістом ЦПК Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.
Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважив, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24).
Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44).
ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68).
Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).
Частинами першої-четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що ключовим для вирішення питання про наявність підстав для зупинення провадження у спірній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є з`ясування того, чи застосування такого процесуального заходу відповідає завданню цивільного судочинства, чи є сумісним із основними засадами судочинства, зокрема, верховенством права, чи забезпечується справедливий баланс конкуруючих інтересів, з урахуванням характеру спірних правовідносин, конкретних обставин справи та поведінки учасників справи.
Відповідно до положення частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 760/21770/24 (провадження № 61-9574св25) критично оцінив аргументи, зазначені у касаційній скарзі про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат, він самостійно підписував заяву з процесуальних питань, подану до суду першої інстанції.
З матеріалів справи убачається, що з моменту відкриття провадження у справі № 932/5673/23 ОСОБА_1 особисто був присутній в кожному судовому засіданні, звертався до суду з заявами по суті справи та клопотаннями - тобто, весь час брав активну участь в розгляді вказаної судової справи.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 особисто подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, особисто подавав письмові заперечення на відзив, особисто приймав участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції, призначених на 25 березня 2026 року та 17 червня 2026 року. Крім того, апелянту забезпечено реалізацію його права на правову допомогу, а саме, в судовому засіданні оголошувалось про відкладення розгляду справи у зв"язку із зайнятістю його представника - адвоката. В наступному судовому засіданні апелянт та його представник - адвокат особисто надавали свої пояснення стосовно доводів апеляційної скарги та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, заявляв відповідні клопотання, що підтверджується протоколами судового засідання.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не було обмежено право апелянта у доступі до правосуддя та реалізації його процесуальних прав та обов"язків у цивільному процесі.
Отже, можна стверджувати, що ОСОБА_1 не тільки має можливість брати участь в розгляді власної справи, але своїми активними діями також доводить особисту волю та заінтересованість щодо її подальшого розгляду.
На переконання колегії суддів, фактична поведінка ОСОБА_1 свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для реалізації ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків при вирішення питання щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Систематичне подання до суду процесуальних документів, їх особисте підписання, а також активне використання права на звернення з клопотаннями до судів різних інстанцій та права на апеляційне оскарження підтверджують об`єктивну можливість участі відповідача у розгляді справи та свідчать про відсутність обставин, які перешкоджають реалізації ним права на справедливий судовий розгляд.
За наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки зупинення провадження у справі не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи та суперечить принципу верховенства права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Керуючись статтями 251, 260, 261 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини ухвали проголошено 29 липня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида