ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 539/3147/25 Номер провадження 22-ц/814/1480/26 Головуючий у 1-й інстанції Рудалєва Л. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря Буцьківського М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення права власності за набувальною давністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2025 року позивач звернулась до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/4 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літер. «А-1» загальною площею 67,7 кв.м, прибудови «а», сарая «Б», погріба «Б», вбиральні літер. «в». №1 - каналізації, №2 - огорожі, №3 - воріт.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона разом із своїми дітьми 22 травня 2000 року придбала на підставі договору купівлі - продажу будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літер. «А-1» загальною площею 67,7 кв.м, прибудови «а», сарая «Б», погріба «Б», вбиральні літер. «в». №1 - каналізації, №2 - огорожі, №3 - воріт (далі - будинок).
З моменту придбання позивачка проживала у ньому. У 2014 році син позивачки та співвласник будинку помер, спадщину після нього ніхто не прийняв. З часу смерті сина позивачка добросовісно та відкрито продовжувала користуватися будинком та підтримувала його у належному стані.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, судом не встановлено добросовісної давності володіння.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що висновки місцевого суду про автоматичне прийняття спадщини є помилковими, оскільки син проживав та помер у м. Житомир, а вона не звернулася до нотаріуса у встановлений законом строк через відсутність спілкування з сином та вважаючи наявність інших спадкоємців першої черги.
Вказувала, що висновки Лубенського міськрайонного суду, про те що її володіння частиною будинку сина є недобросовісним та титульним не відповідають дійсності та не грунтуються на доказах наявних в матеріалах справи.
Вважає, що оскільки вона більше десяти років добросовісно, відкрито і безперервно володіє 1/4 частиною домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , Лубенський міськрайонний суд мав застосувати норми ст. 344 ЦК України до вказаних правовідносин.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с.8) та Витягом з реєстру територіальної громади (а.с.14).
22 травня 2000 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (третя особа), ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (позивачка), ОСОБА_6 (третя особа) було укладено договір купівлі продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці сільфонду. На зазначеній земельній ділянці розташовані: один житловий будинок під літ «А-1», житловою площею 45,2 кв м; господарські будівлі та споруди: водогін №1, каналізація 1/2 ч. №1, огорожа №2, ворота №3 (а.с.10).
Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 12 липня 2000 року в КП «Лубенське МБТІ» в книзі №10, реєстрований № 3875 за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (позивачка), ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 25 квітня 2025 року №770 (а.с.12).
Згідно з Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 22 квітня 2025 року інформація про реєстрацію будинку та його власників у вказаному реєстрі відсутня (а.с.15).
11 серпня 2005 року ОСОБА_1 (позивачка) отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
02 вересня 2009 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Полтаваобленерго» Договір про надання послуг з доступу до електричних мереж (а.с.16-17).
16 жовтня 2009 року ОСОБА_1 уклала з Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» Договір №631909 про надання населенню послуг з газопостачання (а.с.18).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 15 листопада 2024 року виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області (а.с.11).
Листом від 03 червня 2025 року №853/0116 Лубенська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про те, що спадкова справа на майно ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відкривалась (а.с.29).
25 червня 2025 року старостою села Засулля Лубенського району Полтавської області, затверджено Акт обстеження №201, відповідно до якого у будинку безперервно проживає ОСОБА_1 (позивачка) одна та підтримує домоволодіння в належному стані та самостійно сплачує комунальні послуги (а.с.29).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , давня знайома позивачки, пояснила, що знає позивачку з 2009 року. В будинку постійно проживала позивачка та вела господарство. Інколи до позивачки приїжджав син та допомагав по господарству.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачка володіла майном з усвідомленням того, що майно частково їй не належить, тобто фактично володіла чужим майном.
Суд прийшов до висновку, що правове володіння не є добросовісним, безтитульним і відкритим у розумінні статті 344 ЦК України, тому не може створювати правових підстав для набуття права власності за набувальною давністю, незалежно від тривалості такого володіння.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною першою, четвертою статті 344 ЦК України визначено, що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом частини другої статті 1220 ЦК України спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, кого вона оголошується померлою.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що для здійснення права на спадкування необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1269, 1270 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Строк, впродовж якого спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, законом не встановлений, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
З урахуванням вказаних вище норм статей 15,16, 328 та 344 ЦК України при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.
Указаний висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 липня 2025 року у справі №487/4303/25.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 наведено такі висновки.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 вказано, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 зазначено, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що спірна 1/4 частина домоволодіння належала померлому сину позивачки на підставі закону.
Позивачка є матір`ю померлого співвласника, тобто особою, якій завідомо було відомо про правовий режим майна та про наявність законного власника.
Володіння майном власника або співвласника членами сім`ї не є володінням чужим майном у розумінні ст. 344 ЦК України, оскільки воно здійснюється на підставі сімейних чи родинних зв`язків, а не як самовільне, безтитульне заволодіння чужою річчю.
Таким чином, місцевий суд прийшов до обгрунтованого висновку, щодо відсутності ознаки добросовісності володіння.
Доводи апеляційної скарги про те, що спадщина після смерті сина у 2014 році ніким не прийнята є безпідставними.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємицею першої черги за законом у розумінні статті 1261 ЦК України.
Факт звернення чи незвернення до нотаріуса у встановлений законом строк сам по собі не означає автоматичного припинення правового зв`язку майна зі спадковою масою.
Застосування інституту набувальної давності не може використовуватися для обходу процедури оформлення спадкових прав особами, які є законними спадкоємцями, але пропустили строки звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини не підпадають під ознаки набувальної давності, оскільки володіння позивачкою часткою будинку не відповідає критерію добросовісності та безтитульності, передбаченим статтею 344 ЦК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та особистого тлумачення норм матеріального права, що вже було досліджено судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль