ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 550/1400/25 Номер провадження 22-ц/814/2303/26 Головуючий у 1-й інстанції Литвин В. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області як орган опіки і піклування про позбавлення батьківських прав
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Покотило Анни Петрівни на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року,
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обгрунтовано тим, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає лише з батьком, братом та бабусею з 2013 року.
Відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, протягом тривалого періоду (понад 12 років) не цікавиться здоров`ям дитини, не відвідує її, не підтримує дитину, не здійснює своїх батьківських обов`язків, направлених на підтримання нормального спілкування чи виховання дитини.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_4 про необхідність належного виконання обов`язків з виховання і утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду мотивовано необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Покотило Анна Петрівна, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення, а позов задовольнити.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, не встановив виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Вважає, що свідоме нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками підтверджується належними доказами.
Вказувала, що з матеріалів справи вбачається, що позивач, і відповідач, і комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чутівської селищної ради, обгрунтовують свої доводи тим, що позбавлення батьківських прав матері щодо доньки переслідує легітимну мету у найкращих інтересах дитини.
Посилалась на те, що біологічна мати добровільно самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 13.10.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чутівського районного управління юстиції у Полтавській області, батьками неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 22 зворот).
Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 з 02.04.2005 по 11.11.2013 перебували в зареєстрованому шлюбі та мають спільних дітей: повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 29.10.2013, яке набрало законної сили 11.11.2013, шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.
З вимогами про стягнення аліментів на дітей позивач не звертався.
За період після розлучення з чоловіком, протягом понад 12 років, відповідачка не проявляла інтересу до дітей, не брала участі у їх вихованні, не цікавилася їхнім життям, станом здоров`я, розвитком, навчанням, не надавала жодної матеріальної підтримки.
Дитина ОСОБА_3 проживає разом з батьком, братом і бабусею та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).
На даний час ОСОБА_3 навчається в Полтавському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Віталія Грицаєнка, проживає у гуртожитку, перебуває на повному пансіоні, навчання безоплатне.
Згідно з висновком, затвердженим рішенням виконкому Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 26.12.2025 № 3, наданим суду органом опіки та піклування, останній вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки має місце свідоме нехтування обов`язками з виховання дитини і така поведінка носить тривалий характер, у дитини відсутній емоційний зв`язок з матір`ю (а.с. 86-97).
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що у ході судового розгляду судом не встановлено обставин, які б достеменно вказували на те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, тобто позитивно вплине на її психічний та духовний розвиток, її здоров`я чи матеріальне становище.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише за наявності вини в діях батьків.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав та інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
За змістом роз`яснень, викладених у п.п. 15, 16, 17 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших незалежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і важливістю повинні переважати над інтересами батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150 та 180 СК України кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язання виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, створювати належні умови для розвитку її здібностей та несуть відповідальність за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлено вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Вирішуючи питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків з виховання, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і такі заходи впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд підкреслює, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші заходи впливу виявилися безрезультатними.
Умовою щодо ухилення від обов`язків з виховання дитини у якості підстави для позбавлення батьківських прав, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки щодо дитини в матеріалах справи відсутні.
Місцевий суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що поведінка відповідачки щодо дитини є саме свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб тощо.
Судом правильно встановлено, що висновок Органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, не містить обгрунтованих доводів того, в чому саме полягає захист інтересів неповнолітньої дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав щодо неї, а також того, що до відповідачки застосовувалися інші заходи впливу щодо спонукання її до належного виконання батьківських обов`язків, та вони виявилися безрезультатними.
Згідно з практики Європейського суду з прав людини та положень статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини.
Водночас позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який розриває сімейні зв`язки назавжди і застосовується лише тоді, коли інші заходи впливу виявилися безрезультатними.
Суд першої інстанції обґрунтовано застосував заходи до ОСОБА_2 попередження її про необхідність належного виконання батьківських обов`язків, що відповідає інтересам дитини та дає можливість відновити соціальні та родинні зв`язки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду та оцінкою ним доказів, а тому рішення підлягає залишенню без змін, відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні (ст. 375 ЦПК України).
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Покотило Анни Петрівни - залишити без задоволення.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль