Справа № 464/23/25 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В.
Провадження № 22-ц/811/2851/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів - Бойко С.М.,Копняк С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савки Тараса Володимировича на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року в складі судді Сабари Л.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
встановив:
У січні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, поданим представником ОСОБА_3 , до відповідачів ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, просить стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» майнову шкоду у розмірі 2 679,46 грн., стягнути з ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 35 530,77 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., а також понесені витрати, а саме: 4 000,00 грн. витрат, пов`язаних із залученням спеціалістів, 1 211,20 грн. судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Вимоги обгрнутовує тим, що ОСОБА_1 29.05.2024 о 16.30 год. на вул. Виговського, 31 у м. Львові, керуючи автомобілем марки «ХАЗ 3250.02», р.н. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Citroen Berlingo», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , завдавши транспортним засобам механічних пошкоджень.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19.06.2024 у справі №464/4004/24 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП автомобіль марки «ХАЗ 3250.02», р.н. НОМЕР_1 , був застрахований у ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» згідно полісу №ЕР-219877120 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.09.2023.
Відповідно до розрахунку, складеного ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс», розмір страхового відшкодування, визначений на підставі звіту №39228 від 27.06.2024, складеного оцінювачем ТОВ «Експертна компанія «Фаворит Ассистанс» Гармідаровою Ю.П., становить 38005,32 грн.
Наведену суму страхового відшкодування отримано позивачем.
Разом з тим, визначене відповідачем ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» страхове відшкодування з урахуванням зносу не узгоджується з фактичним розміром заподіяної позивачу шкоди, оскільки у вищезгаданому звіті оцінювачем занижено витрати на ремонтно-відновлювальні роботи її автомобіля, відтак і вартість матеріального збитку.
З метою визначення дійсного розміру завданого матеріального збитку, позивачка звернулася до експерта, яким складено висновок №742/07-24 від 18.07.2024, згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Citroen Berlingo», р.н. НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на дату ДТП без ПДВ становить 76 215,55 грн., а вартість з урахуванням фізичного зносу - 40 684,78 грн. Таким чином, з ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» підлягає стягненню недоплачена сума страхового відшкодування у розмірі 2 679,46 грн.
Крім того, зважаючи на те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля позивачки виходить за межі відповідальності страховика, різниця між виплаченою страховиком сумою відшкодування та вартістю ремонту у розмірі 35 530,77 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 , як з особи, яка завдала шкоду.
Також, у зв`язку із пошкодженням автомобіля відповідачем ОСОБА_1 , їй було завдано моральної шкоди, яка полягала у перенесенні нею глибоких душевних страждань і переживань, істотній зміні її звичного способу життя, вважає, що з винної особи необхідно стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., що за вищенаведених обставин, на думку позивача, буде виваженим, розумним та справедливим відшкодуванням. Просила позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 2 679 (дві тисячі шістсот сімдесят дев`ять) гривень 46 (сорок шість) копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 35 530 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять) гривень 77 (сімдесят сім) копійок, моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч гривень).
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 60 (шістдесят) гривень 56 (п`ятдесят шість копійок), витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, у розмірі 280 (двісті вісімдесят) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 720 (сімсот двадцять) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 872 (вісімсот сімдесят дві) гривні 06 (шість) копійок, витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, у розмірі 3 720 (три тисячі сімсот двадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 280 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят) гривень.
Рішення суду оскаржив представник відповідача адвокат Савка Т.В., не погоджується з таким в частині часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , вважає рішення суду в цій частині незаконним та необґрунтованим таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин ст. 1172 ЦК України, яка регулює порядок відшкодування шкоди завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.
Зазначає, що шкода завдана іншому автомобілю-учаснику спірної ДТП, є шкодою завданою ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків, тому обов`язок по відшкодуванню шкоди повинен бути покладений на ТОВ «Міра і К», але аж ніяк не на працівника, тому ОСОБА_1 , є неналежним відповідачем.
Зокрема, в момент настання ДТП, ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки водія автобуса на пасажирському маршруті загального користування № 27 у м. Львові про що повідомляв під час оформлення матеріалів ДТП.
Наведене підтверджується довідкою ТзОВ «Міра і К» № 87 від 06.08.2025 та копією трудової книжки.
Автобус марки ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Разом з цим, на момент ДТП, яка мала місце 29.05.2024, законним володільцем зазначеного джерела підвищеної небезпеки - автобуса марки ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 був роботодавець ОСОБА_1 , тобто ТОВ «Міра і К», на підтаві договору оренди транспортного засобу від 12.08.2021.
Згідно із п. 4 цього договору транспортний засіб передається орендарю для здійснення ним господарської діяльності з правом його використання на території України.
Цивільно-праова відповідальність водія транспортного засобу ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» згідно полісу №ЕР-219877120 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.09.2023, а страхувальником значиться саме ТзОВ «Міра і К».
Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув.
Відповідні докази суду першої інстанції не було надано з поважних причин, оскільки Т ОВ «Міра і К» відмовлялася такі надавати.
Покликається на судову практику, у тому числі щодо застосування ст. 1172 ЦК України.
З врахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, а лише за клопотанням позивача, при цьому, суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.
Таким чином, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі та не є суб`єктом, який мав би нести відповідальність за завдану шкоду.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року в частині задоволення позовних вимогдо ОСОБА_1 , ухвалити нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовити у повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.
11.09.2025 представником ОСОБА_3 сформовано відзив на пеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду першої інстанції з вимогами про стягнення відшкодування, завданого внаслідок ДТП, сумарний розмір якого не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що страхової виплати є недостатньою для повного відшкодування шкоди, завданої позивачці внаслідок пошкодження її автомобіля в ДТП, яка сталась з вини відповідача ОСОБА_1 , тому з нього, як винної особи, підлягає стягненню різниця між розміром страхового відшкодування (40 684,78 грн.) і фактичним розмір завданої шкоди (вартістю відновлювального ремонту автомобіля позивача без урахування фізичного зносу вузлів і деталей у розмірі 76 215,55 грн.), що становить 35 530,77 грн.
Крім цього, виплачений страховою компанією розмір страхового відшкодування не відповідає реальному розміру матеріального збитку, завданого позивачці внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу в ДТП, що мала місце 29.05.2024, тому суд стягнув недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 2 679,46 грн. (40 684,78 - 38 005,32) з відповідача ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс».
Разом з тим, суд дійшов висновку, що позивачем не долучено достатніх доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, визначеної нею у розмірі 20 000,00 грн. і розмір, з огляду на характер і тривалість страждань позивача, є завищеним.
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд прийшов висновку, що позов у цій частині необхідно задовольнити частково, та стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., що буде достатнім та розумним розміром для задоволення моральної шкоди, понесеної позивачкою.
Крім цього, суд стягнув понесені позивачкою та документально підтверджені судові витрати.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такаго.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Судом встановлено, що 29.05.2025 о 16.30 год. на вул. Виговського, 31А у м. Львові ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ХАЗ 3250.02», р.н. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Сітроен», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався попереду, завдавши транспортним засобам механічних пошкоджень.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19.06.2024 у справі №464/4004/24, що набрала законної сили 01.07.2024, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.10.2023, а також вина у такій водія автомобіля «ХАЗ 3250.02», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи.
З врахуванням зазначеного, а саме: вини та наслідків ДТП у формі механічних пошкоджень автомобіля, позивачка ОСОБА_2 , як особа, якій завдано шкоди, має право на відшкодування такої.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «ХАЗ 3250.02», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_2 , як власник пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, звернулась до вказаної страхової компанії із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 29.05.2025, долучивши до такого відповідні документи (схему ДТП, посвідчення водія, тофо та відео з місця такого, тощо) (а.с. 16-19).
На підставі поданих докмуентів, а також розрахунку суми страхового відшкодування, складеного на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 27.06.2024 №39228, ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс», у зв`язку із наявністю страхового випадку, здійснено виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 38 005,32 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу без ПДВ), що підтверджується копією платіжної інструкції від 19.08.2024 (а.с. 19 зворот, 20).
Згідно з наведеним звітом, вартість відновлювального ремонту КТЗ Citroen Berlingo, р.н. НОМЕР_2 , становить 86 424,43 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ з урахуванням ПДВ на запасні частини становить 43 031,10 грн (а.с. 21-27).
При цьому, як вбачається із висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику коліснику транспортного засобу, від 18.07.2024 №742/07-24, проведеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_2 , вартість відновлювального ремонту КТЗ Citroen Berlingo, р.н. НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу вузлів та деталей на дату ДТП 29.05.2024 становить 88 259,88 грн., розмір витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ з урахуванням зносу без ПДВ на дату ДТП 29.05.2024 становить 40 684,78 грн. (а.с. 35-47).
Звертаючись із позовними вимогами сторона позивача свої доводи зводить до того, що визначене відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» страхове відшкодування з урахуванням зносу не узгоджується з фактичним розміром заподіяної позивачу шкоди, оскільки у вищезгаданому звіті оцінювачем занижено витрати на ремонтно-відновлювальні роботи її автомобіля, відтак і вартість матеріального збитку, покликається на висновок №742/07-24 від 18.07.2024, відтак просить у примусовому порядку достягнути зі страховика ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» суму страхового відшкодування у розмірі 2 679,46 грн. та 35 530,77 грн. з ОСОБА_1 , як з особи, яка завдала шкоду. Також, у зв`язку із пошкодженням автомобіля їй завдано моральної шкоди, яку оцінює у 20 000,00 грн.
Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише відповідачем ОСОБА_1 та лише в частині вимог, що пред`явлені до нього, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та вимогам ст. 367 ЦПК України, оскаржуване рішення в іншій частині не перевіряє.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Таким чином, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Застаттею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За фактом завдання шкоди виникає деліктне зобов`язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина другастатті 1187 ЦК України).
Відповідно до ст. 386 ЦК України захист права власності забезпечується, в тому числі правом власника на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (ч. 1 ст. 22 ЦК України).
Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Якщо потерпілий одержав відшкодування від завдавача шкоди у розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
В свою чергу, регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.
Зокрема, види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX), який введений в дію з 01.01.2025 та спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до ст. 14 Закону України № 3720-IX у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.
Згідно з абз. 1 п.п. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону до введення в дію частини другої статті 14 цього Закону розмір страхової суми становить за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб: з дня введення в дію цього Закону 250 тисяч гривень на одну потерпілу особу та 1,25 мільйона гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.
Частиною 1 ст. 18 Закону №3720-ІХ передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/ або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
Частиною 3 ст. 27 Закону передбачено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає: 1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту; 2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.
Таким чином, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Наведене обмеження щодо відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, встановлено для страховиків цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому, чинне законодавство не містить відповідних положень щодо необхідності урахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу у правовідносинах, що виникли між потерпілою та винною особою.
Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).
З врахуванням наведених норм закону, потерпіла особа дійсно не обмежена правом звернутися до страховика чи винної особи з вимогою про виплату різниці відшкодування внаслідок пошодження транспортного засобу у ДТП у разі, коли страхової виплати недостатньо, така спростовується іншими доказами (звітами, висновками) чи реальні збитки (шкода) є вищими за визначені законом межі відповідальності страховика.
В свою чергу, з аналізу змісту гл. 82 ЦК вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Так, відповідно до частини першоїстатті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Такким чином, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків
Також фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (див. постанову Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 490/898/16-ц).
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.
Закон України «Про автомобільний транспорт» у статті 1 визначає, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті цього 42 Закону договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.
Згідно статті 30 Закону автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов`язаний, зокрема: забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт; забезпечувати проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів; забезпечувати водіїв необхідною документацією.
Згідно статті 34 Закону від перевізника вимагається: забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Як наслідок, саме автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити допуск водія до перевезень, умови праці, проходження передрейсового контролю, належне оформлення документації та організацію перевезення пасажирів.
Як зазначає представник відповідача, ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки водія автобуса на пасажирському маршруті загального користування № 27 у м. Львові про що повідомляв під час оформлення матеріалів ДТП.
З долученої до апеляційної скарги довідки ТзОВ «Міра і К» № 87 від 06.08.2025 слідує, що ОСОБА_1 з 04.02.2020 року працює у товаристві на посаді водія автотранспортних засобів (а.. 210).
Зазначене також підтверджується копією трудової книжки (а.с. 209).
Дійсно автобус марки ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Разом з цим, на момент ДТП, яка мала місце 29.05.2024, законним володільцем зазначеного джерела підвищеної небезпеки - автобуса марки ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 був роботодавець ОСОБА_1 , тобто ТОВ «Міра і К», на підтаві договору оренди транспортного засобу від 12.08.2021 (а.с. 211).
Згідно із п. 4 цього договору транспортний засіб передається орендарю для здійснення ним господарської діяльності з правом його використання на території України.
Також цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» згідно полісу №ЕР-219877120 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.09.2023, а страхувальником значиться саме ТОВ «Міра і К».
Про свою трудову функцію та місце праці відповідач ОСОБА_1 , повідомив під час складання Протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД № 567909, який був у розпорядженні суду, відтак про таку обставину було відомо усім учасникам справи та суду.
Здійснення перевезення на маршруті, який обслуговувало ТзОВ «Міра і К», свідчить про виконання водієм функцій в інтересах цього перевізника.
Колегія суддів виходить з того, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
Так, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Таким чином, визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, -належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.
У постанові КЦС ВС від 04.12.2024 у справі № 592/13042/21 зроблено висновок, що суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення співвідповідачів до участі у справі позбавляє їх права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.
Виходячи з того, що ТОВ «Міра і К» здійснює перевезення пасажирів за відповідним маршрутом у м. Львові, транспортний засіб ХАЗ 3250.02 номерний знак НОМЕР_1 , був закріплений за ним як засіб провадження господарської діяльності, а перевезення пасажирів цим автобусом фактично здійснювалися під керуванням ОСОБА_1 саме на вказаному маршруті, колегія суддів дійшла висновку, що водій був фактично допущений до виконання функцій водія автобуса в інтересах та в межах господарської діяльності ТОВ «Міра і К».
Таким чином, саме ТОВ «Міра і К» у спірних правовідносинах є особою, відповідальною за шкоду, завдану під час експлуатації транспортного засобу як законний володілець джерела підвищеної небезпеки та особа, в інтересах якої здійснювалися пасажирські перевезення, а ОСОБА_1 є неналежним відповідачем.
Доказів того, що ОСОБА_1 використовував у момент ДТП автобус поза волею або без відома ТОВ «Міра і К», матеріали справи не містять.
Навпаки, встановлені у справі обставини свідчать про те, що водій був допущений до керування транспортним засобом та фактично виконував функції водія автобуса під час здійснення пасажирських перевезень, організованих ТзОВ «Міра і К»
Таким чином, поза увагою суду залишилося питання про належний суб`єктний склад спірних правовідносин, а саме пред`явлення позову не до усіх осіб, які повинні відповідати за пред`явленими вимогами, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім цього, відповідно до п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом МВС від 11.08.2010 № 379 якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ. Копія документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ, долучається працівниками Центру до матеріалів видачі тимчасового реєстраційного талона.
Отже, видача тимчасового реєстраційного талона свідчить про передання товариству права користування транспортним засобом та його допуск до участі у перевезеннях як транспортного засобу перевізника, що спростовує доводи про те, що автобус фактично не був переданий ТОВ «Міра і К».
Як наслідок місцевий суд ухвалив незаконне рішення у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, тому у цій частині таке не може залишатися у законній силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні такої вимоги.
Доводи відзиву сторони позивача зводяться до процесуальних, на їх думку, порушень, які не є визначальними та на висновки суду у цій частині не впливають.
В свою чергу, апеляційна скарга не містить будь яких обґрунтувань стосовно частково задоволеної судом вимоги про стягнення моральної шкоди, тому з врахуванням констатованих судом обставин, а також безаперечних доказів вини відповідача ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за можливе залишити у силі рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5 000 (п`ять тисяч гривень), що матиме наслідком зміну оскаржуваного рішення у частині судових витрат та стягнення таких пропорційно до задоволених вимог.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 6, 381, 382 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савки Тараса Володимировича - задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 35 530 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять) гривень 77 (сімдесят сім) копійок скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні такої вимоги - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 108,00 грн, витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, у розмірі 459,26 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1393,00 грн., а загалом 1960 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят) гривень 26 копійок.
В іншій частині рішення Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1593 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) гривень 56 копійок за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк