Справа № 463/4699/25 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.
Провадження № 22-ц/811/1315/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року у складі судді Нора Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди, -
встановив:
У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди, в якому просив суд: зобов?язати керівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» припинити їх незаконні дії, або їх очевидні зловживання монопольним становищем по вимаганню коштів при відсутності перевірки та контролю за лічильниками води і відсутності надуманих абонентських послуг; визнати право ОСОБА_1 згідно показників лічильника води законно оплачувати одержану кількість води і водовідведення; визнати, що питання правильного тлумачення Постанови КМУ № 85 від 02.02.2022 року вже визначеного ст.20 Закону України «Про захист прав споживачів», що Постанови КМУ не можуть суперечити Законам України «Про житлово - комунальні послуги» і «Про захист прав споживачів»; визнати, що вимагання квитанціями з позивача в сумі 5531,97 грн. без перевірки показників лічильника води, без укладеного договору і без реального надання абонентських послуг є незаконними діями Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»; визначити скільки позивач має сплатити за спожиту воду та водовідведення; стягнути моральну шкоду.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» неправильно тлумачить Постанову КМУ № 85 від 02.02.2022 підробляючи незаконні квитанції, вимагає оплати коштів за неіснуючі послуги. Вказує, що незаконність стягнення коштів підтверджується ухвалами суду першої інстанції, якими скасовано судові накази на підставі яких з позивача стягувалась заборгованість за житлово-комунальні послуги. Стверджує, що відповідач відмовляється укладати індивідуальний договір, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність та суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що він має право оплачувати кошти лише за дійсно спожиту ним воду та водовідведення, оскільки він є пенсіонером та споживає близько 1 куб.м. води на місяць, а відтак, зазначені в квитанціях про оплату показники є явно завищеними.
Також вважає, що тривалим порушенням його прав, яке полягає у фізичних та моральних знущаннях, йому завдано моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінює в розмірі 1 000 000.00 грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди відмовлено.
04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі з тих підстав, що судом в рішенні від 25 лютого 2026 року не вирішено його позовної вимоги про право ОСОБА_1 згідно показників лічильника води законно оплачувати одержану кількість води і водовідведення.
Оскаржуваним додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року заяву позивача, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право оплачувати житлово-комунальні послуги відповідно до обсягу отриманих ним послуг.
Рішення суду оскаржив відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал», вважає рішення незаконним, ухваленим без повного з`ясування обставин, що мають значення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт зазначає, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Перелік підстав, за яких може бути постановлено додаткове рішення, є вичерпним. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні
Вказує, що питання оплати за житлово-комунальні послуги - це питання по суті позовних вимог, які входили до предмету спору. Оскільки суд відмовив у позові, це означає, що позовні вимоги не обґрунтовані, адже додаткове рішення ухвалюється лише для вирішення питань, які були розглянуті, але не відображені в рішенні.
Стверджує, що додатковим рішенням не можна змінити суть рішення, встановлювати нові права чи змінювати обґрунтування відмови, оскільки це порушує принцип остаточності судового рішення, згідно з яким судом розглянуто справу по суті.
З наведених підстав просить додаткове рішення суду скасувати.
30 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване додаткове рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними, відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та обсягу отриманих ним послуг, а тому вимоги ОСОБА_1 щодо права оплачувати вже отримані послуги підлягає до задоволення шляхом ухвалення додаткового рішення у справі.
Перевіряючи законність оскаржуваного додаткового рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди, в якому просив суд: зобов?язати керівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» припинити їх незаконні дії, або їх очевидні зловживання монопольним становищем по вимаганню коштів при відсутності перевірки та контролю за лічильниками води і відсутності надуманих абонентських послуг; визнати право ОСОБА_1 згідно показників лічильника води законно оплачувати одержану кількість води і водовідведення; визнати, що питання правильного тлумачення Постанови КМУ № 85 від 02.02.2022 року вже визначено ст.20 Закону України «Про захист прав споживачів», що Постанови КМУ не можуть суперечити Законам України «Про житлово - комунальні послуги» і «Про захист прав споживачів»; визнати, що вимагання квитанціями з позивача в сумі 5531.97 грн. без перевірки показників лічильника води, без укладеного договору і без реального надання абонентських послуг є незаконними діями Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»; визначити скільки позивач має сплатити за спожиту воду та водовідведення; стягнути моральну шкоду.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди відмовлено.
З мотивувальної частини вищевказаного рішення вбачається, що суд першої інстанції прийшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 необгрунтовані та в задоволенні позову необхідно відмовити.
Позивач ОСОБА_1 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2026 року в апеляційному порядку не оскаржував.
В свою чергу, аналізуючи зміст заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, така містила аргументи, в тому числі щодо не вирішення, на думку позивача, його позовної вимоги про право згідно показників лічильника води законно оплачувати одержану кількість води і водовідведення.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення, адже споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними, відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та обсягу отриманих ним послуг.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно із статтею 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК 2004 року (ст. 270 ЦПК); воно не може змінити суті основного рішення або містити у собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Таким чином, способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення, відповідно додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, вичерпний перелік яких передбачений статтею 270 ЦПК України. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що ухвалення додаткового рішення можливе судом за умови не ухвалення рішення стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення або невирішення питання щодо розподілу судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд», законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що ухвалюючи додаткове рішення у справі, яким задоволено вимогу позивача ОСОБА_1 про визнанння за позивачем право оплачувати житлово-комунальні послуги відповідно до обсягу отриманих ним послуг, суд першої інстанції змінив суть основного рішення, яким відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх необгрунтованістю, про що зазначено в резолютивній частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2026 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що додатковим рішенням суду усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти, однак, як вбачається з основного рішення суду, таким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зазначених ним у позовній заяві, розгляд яких належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що розгляд позовних вимог, в тому числі про право згідно показників лічильника води оплачувати одержану кількість води і водовідведення, вирішено судом по суті позовних вимог, які входили до предмету спору та судом першої інстанції надано їм оцінку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та ухвалення додаткового рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» - задовольнити.
Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про зобов`язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 30 липня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк