Справа № 454/5445/23 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.
Провадження № 22-ц/811/770/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретар:Чиж Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 04 лютого 2026 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни із включеними запереченнями на ухвалу про відмову у витребуванні доказів,
ВСТАНОВИЛА:
20.12.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила: визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.А. у виконавчому провадженні НОМЕР_2 незаконними, а саме: не надсилання боржнику копій постанов, в тому числі постанови про закінчення виконавчого провадження; стягнення коштів без надання належних доказів; здійснення тиску через загрозу продажу спільної квартири. Також просила скасувати постанову приватного виконавця Шелінської Ю.А. від 12.12.2025 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2. Скасувати постанови приватного виконавця Шелінської Ю.А. про стягнення винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження у ВП НОМЕР_2. Зобов`язати приватного виконавця Шелінську Ю.А. надати їй: належним чином засвідчену копію постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2; належним чином засвідчені копії всіх постанов у цьому виконавчому провадженні; належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких здійснювалось стягнення.
В обґрунтування поданої скарги зазначала, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.А. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2, відкрите на підставі виконавчого листа від 13.08.2024, виданого Сокальським районним судом Львівської області у справі №454/5445/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У межах зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем було накладено арешт на частку у квартирі, яка перебуває у спільній частковій власності скаржниці та її вітчима - ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України. Крім того, розпочато процедуру примусової реалізації зазначеної частки житла на електронних торгах ДП «СЕТАМ». Скаржниця вважає, що вказані виконавчі дії створили реальну загрозу втрати єдиного житла для її сім`ї, у зв`язку з чим її вітчим під впливом побоювань щодо примусової реалізації майна здійснив сплату на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі близько 276 940,38 грн, які, за твердженням скаржниці, були сприйняті як погашення заборгованості за виконавчим документом. Також скаржниця зазначає, що приватним виконавцем не було надано їй та іншому співвласнику квартири належних документів, які підтверджують існування та розмір заборгованості, зокрема кредитного договору, підписаного у встановленій законом формі, первинних бухгалтерських документів або інших належних доказів видачі кредитних коштів та обґрунтування розміру боргу. Окрім цього, скаржниця вказує, що під час здійснення виконавчих дій не було належним чином враховано права іншого співвласника майна.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 04 лютого 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , одночасно виклавши у своїй апеляційній скарзі заперечення щодо ухвали про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про витребування доказів, які є необхідними для повного та всебічного з`ясування обставин справи. На думку апелянта, без зазначених документів неможливо встановити наявність, обсяг та правову підставу заборгованості, яка є предметом виконавчого провадження. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо психологічного впливу та фактичного тиску, який, на її думку, був здійснений у процесі виконавчих дій. Зокрема, вона посилається на те, що її вітчим - ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України, здійснив сплату коштів у розмірі 276 940,38 грн у зв`язку з реальною загрозою примусової реалізації житла, що перебуває у спільній власності. Вважає, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, формально підійшов до оцінки доказів, безпідставно відмовив у витребуванні ключових документів та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
Учасники справи у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Представником АТ КБ «ПриватБанк» подано клопотання про відкладення розгляду справи. Проте наведені у ньому обставини не свідчать про наявність поважних причин для відкладення розгляду справи. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення зазначеного клопотання та відмовила у його задоволенні. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її розгляду. З огляду на це колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності учасників справи. Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом установлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.А. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №454/5445/23, виданого 13.08.2024 Сокальським районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 11.03.2019 у розмірі 247 979,38 грн, з яких 204 285,82 грн - заборгованість за кредитом, 43 693,56 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також 2 975,75 грн судового збору.
19.09.2024 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2, постанову про арешт майна боржника та постанову про арешт коштів боржника, яка направлена до виконання у банківські установи.
У межах виконавчого провадження 28.03.2025 приватним виконавцем здійснено опис нерухомого майна боржника, а саме: 1/2 частки квартири загальною площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер 21001183, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки квартири загальною площею 43,7 кв. м, реєстраційний номер 18020645, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
14.05.2025 приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення початкової вартості вказаного майна.
Надалі 1/2 частки квартири загальною площею 43,7 кв.м, реєстраційний номер 18020645, передано для реалізації на прилюдних торгах через електронну систему ДП «СЕТАМ» за початковою вартістю 514 000,00 грн. Відповідно до протоколу електронних торгів, торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників. Стягувач - АТ КБ «ПриватБанк» - не виявив наміру залишити за собою нереалізоване майно.
Також 1/2 частки квартири загальною площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер 21001183, передано для реалізації на електронних торгах ДП «СЕТАМ» за початковою вартістю 538 000,00 грн. Згідно з протоколом №650511 від 24.11.2025, торги не відбулися через відсутність допущених учасників.
25.11.2025 сформовано лот №590086 щодо повторної реалізації зазначеного майна, а повторні торги призначено на 15.12.2025.
Згідно з платіжною інструкцією № @2PL789499 від 11.12.2025 на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти у розмірі 150 000,00 грн з призначенням платежу: «Сплата заборгованості згідно ВП НОМЕР_2, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , через ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ».
Згідно з платіжною інструкцією № @2PL116064 від 12.12.2025 на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти у розмірі 134 812,11 грн з аналогічним призначенням платежу: «Сплата заборгованості згідно ВП НОМЕР_2, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , через ОСОБА_2., ОСОБА_1 ».
12.12.2025 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення, яке підлягало примусовому виконанню.
Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у ній вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки дії приватного виконавця вчинені відповідно до вимог закону, у межах наданих повноважень та спрямовані на належне і повне виконання судового рішення.
Посилання апелянта на незаконність стягнення коштів без належного документального підтвердження є необґрунтованими, оскільки виконавче провадження здійснювалося на підставі виданого судом виконавчого листа, який є обов`язковим до виконання на всій території України, а розмір заборгованості визначений у виконавчому документі та не потребує додаткового доведення у межах виконавчого провадження.
Щодо вимог скаржника про зобов`язання приватного виконавця надати належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких здійснювалося стягнення, колегія суддів зазначає таке.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в межах виконавчого провадження приватний виконавець діє виключно в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та не уповноважений формувати чи витребовувати документи, які не входять до матеріалів виконавчого провадження та якими він фактично не володіє.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вимоги скаржника фактично спрямовані на отримання документів, які не є процесуальними документами виконавчого провадження та не перебувають у розпорядженні приватного виконавця, а їх витребування виходить за межі компетенції виконавця, визначеної законом.
Крім того, право сторін виконавчого провадження на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання їх копій прямо передбачене статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» і реалізується в межах відповідного виконавчого провадження без необхідності покладення на виконавця обов`язку формувати додаткові документи фінансово-банківського чи кредитного характеру.
За таких обставин колегія суддів вважає, що підстави для задоволення вимог скаржника у цій частині відсутні, а висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірний психологічний тиск з боку приватного виконавця, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували вчинення приватним виконавцем дій, що виходять за межі його повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», або свідчили про застосування будь-якого психологічного тиску на боржника.
Колегія суддів також враховує, що скаржником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про перевищення приватним виконавцем своїх повноважень, порушення встановленої процедури вчинення виконавчих дій або створення будь-якого позаправового впливу на боржника.
Факт здійснення виконавчих дій, передбачених законом, сам по собі не може вважатися психологічним тиском, оскільки є реалізацією державного механізму примусового виконання судових рішень.
Щодо доводів апеляційної скарги у частині витребування доказів колегія суддів зазначає таке.
Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року у цій справі відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотань про витребування доказів, обґрунтовано виходив із вимог статті 84 ЦПК України, відповідно до якої клопотання про витребування доказів має містити чітке обґрунтування предмета витребування, обставин, які можуть бути підтверджені або спростовані такими доказами, а також підтвердження вжиття особою заходів для самостійного отримання відповідних доказів.
Матеріалами справи встановлено, що скаржником не надано доказів звернення до відповідних осіб із запитами щодо отримання витребуваних документів та не підтверджено неможливості самостійного їх отримання. Крім того, не наведено належного обґрунтування значення таких документів для правильного вирішення спору, а також не конкретизовано, які саме обставини вони можуть підтвердити або спростувати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені клопотання не відповідають вимогам статті 84 ЦПК України, є необґрунтованими та фактично спрямовані на отримання доказів поза встановленою процесуальною процедурою.
За таких обставин підстав для задоволення доводів апеляційної скарги у цій частині не вбачається, а ухвала суду від 04 лютого 2026 рокупершої інстанції є законною та обґрунтованою.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін у разі встановлення, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, підстав для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції не встановлено, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено:31.07.2026.
Головуючий
Судді