Справа № 462/9665/24 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А. І.
Провадження № 22-ц/811/3155/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретар: Черевка В.В.
за участю: представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
ВСТАНОВИЛА:
24 грудня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач просив стягнути з відповідача: 608 988,28 грн матеріальної шкоди, що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та отриманим страховим відшкодуванням; 4 320,00 грн вартості транспортування пошкодженого транспортного засобу на штрафмайданчик, 990,00 грн вартості його зберігання, 3 700,00 грн вартості транспортування транспортного засобу зі штрафмайданчика до м. Золочева, 4 896,00 грн витрат на огляд та дефектування транспортного засобу, а також 9 847,00 грн витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи; 30 000,00 грн витрат на оренду замінного транспортного засобу; 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що 19 липня 2024 року у с. Гаї сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля BMW 525, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля Toyota Land Cruiser 150, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу. У результаті ДТП автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження, а пасажирка транспортного засобу ОСОБА_5 була госпіталізована. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, встановлена постановою Залізничного районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року у справі № 462/6677/24. На підтвердження розміру заподіяної шкоди позивач посилався на висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, 2013 року випуску, без урахування фізичного зносу, у цінах станом на день ДТП становить 768 988,28 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, - 487 018,63 грн. Позивач зазначав, що страховиком ПАТ «СК «Євроінс Україна» йому виплачено страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн, у зв`язку з чим різниця між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою у сумі 608 988,28 грн підлягає стягненню безпосередньо з винної особи. Крім того, позивач зазначав, що пошкоджений автомобіль використовувався ним у підприємницькій діяльності, а тому через неможливість його експлуатації він був змушений 01 серпня 2024 року укласти договір оренди іншого транспортного засобу. Згідно з актом наданих послуг № 15 від 30 вересня 2024 року вартість оренди автомобіля за серпень-вересень 2024 року становила 30 000,00 грн. Також позивач вказував, що у зв`язку з ДТП ним понесено витрати на евакуацію транспортного засобу до штрафмайданчика у сумі 4 320,00 грн, його зберігання - 990,00 грн, транспортування зі штрафмайданчика до м. Золочева - 3 700,00 грн, огляд та дефектування транспортного засобу - 4 896,00 грн, а також на проведення судової автотоварознавчої експертизи - 9 847,00 грн. Крім майнової шкоди, позивач просив відшкодувати 20 000,00 грн моральної шкоди, посилаючись на пережиті моральні страждання, спричинені дорожньо-транспортною пригодою та неможливістю користуватися належним йому транспортним засобом.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі - 608 988 грн 28 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 шкоду у розмірі - 4320 грн 00 коп. - вартості транспортування пошкодженого транспортного засобу на штраф майданчик після ДТП, 990 грн 00 коп.- вартості зберігання транспортного засобу на штраф майданчику, 3 700 грн 00 коп. - вартості транспортування транспортного засобу з штраф майданчику до м. Золочів, 4 896 грн 00 коп. - вартості огляду та дефектовці пошкодженого ТЗ, 9 847 грн 00 коп.- вартості судової експертизи.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 шкоду у розмірі 30 000 грн 00 коп. - вартості оренди замінного транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 6 827 грн 42 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції без належного мотивування поклав в основу рішення висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року, згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Land Cruiser 150 Prado, реєстраційний номер НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу становить 768 988,28 грн, тоді як у матеріалах справи наявний Звіт № 40020 від 14 серпня 2024 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту цього ж транспортного засобу без урахування фізичного зносу становить 604 052,37 грн. На її думку, суд не навів переконливих мотивів, з яких відхилив зазначений звіт та надав перевагу висновку експерта. Крім того, вказує, що у правовідносинах зі страховиком позивач не оспорював результати оцінки, проведеної на підставі Звіту № 40020, погодившись із визначеним страховиком розміром збитків та отримавши страхове відшкодування у сумі 160 000 грн, а тому не мав підстав вимагати від відповідача відшкодування шкоди у більшому розмірі. Апелянт також зазначає, що позивач не надав доказів фактичного проведення ремонту автомобіля та понесення витрат на сплату податку на додану вартість, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення таких сум як зі страховика, так і з особи, відповідальної за завдану шкоду. Вважає, що за наявності страхового відшкодування у сумі 160 000 грн до стягнення з відповідача могла підлягати лише різниця між фактичним розміром шкоди та здійсненою страховою виплатою, яка, на її думку, становить 348 437,98 грн. Крім цього, зазначає, що позивач не довів використання пошкодженого автомобіля у підприємницькій діяльності як фізична особа-підприємець, а матеріали справи свідчать про використання транспортного засобу виключно для особистих потреб. У зв`язку з цим, на думку апелянта, відсутні підстави для стягнення вартості оренди іншого транспортного засобу. Також вважає безпідставним стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту її заподіяння та її розміру, а суд першої інстанції не навів мотивів, з яких визначив розмір такого відшкодування у сумі 20 000 грн.
Просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 348 437,98 грн відшкодування матеріальної шкоди, 4 320 грн витрат на евакуацію транспортного засобу, 990 грн вартості його зберігання, 3 700 грн витрат на транспортування транспортного засобу до м. Золочева, 5 154,90 грн витрат на проведення автотоварознавчої експертизи та 3 574,15 грн судового збору, а в решті позовних вимог відмовити.
ОСОБА_3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, за змістом вказаних норм матеріального права, вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, можуть бути заявлені у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Подібні за змістом висновки сформульовані також у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 344/3008/17, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19, від 16.02.2022 у справі № 709/370/20.
Судом установлено, що 19 липня 2024 року о 21 год. 00 хв. у с. Гаї на вул. Бандери сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Toyota Land Cruiser 150, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок того, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW, рухаючись другорядною дорогою, не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, своєчасно не зреагувала на її зміну та, виїжджаючи на головну дорогу, не надала переваги у русі автомобілю Toyota Land Cruiser 150, який рухався головною дорогою. У результаті зіткнення обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року у справі №462/6677/24 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Зазначена постанова набрала законної сили та відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України є обов`язковою для суду в частині встановлення факту вчинення відповідачем відповідних дій та її винуватості у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Як убачається з повідомлення ПрАТ «СК «Євроінс Україна», 20 листопада 2024 року на банківський рахунок позивача було перераховано страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн, що сторонами не заперечується.
На підтвердження розміру завданої шкоди позивачем подано висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Land Cruiser 150 Prado 3.0 D-4D (J15) 2013 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , без урахування фізичного зносу, виходячи з результатів його огляду станом на 26 липня 2024 року та в цінах на момент дорожньо-транспортної пригоди 19 липня 2024 року, становить 768 988,28 грн. Згідно з цим же висновком вартість матеріального збитку, заподіяного власнику зазначеного транспортного засобу, визначена у розмірі 487 018,63 грн.
Крім того, у матеріалах справи міститься Звіт № 40020 від 14 серпня 2024 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаний на замовлення ПрАТ «СК «Євроінс Україна». Відповідно до зазначеного звіту вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Land Cruiser 150 Prado 3.0 D-4D (J15) 2013 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням фізичного зносу складових, що підлягають заміні, станом на дату проведення оцінки визначена у розмірі 275 895,04 грн.
Матеріали справи також містять заяву про виплату страхового відшкодування від 28 серпня 2024 року, страховий поліс № 220467537, витяг з Єдиного державного реєстру щодо державної реєстрації ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, рахунок-фактуру №ДМ00070065 від 27 липня 2024 року та квитанцію про його оплату, платіжні інструкції, які підтверджують оплату евакуації транспортного засобу у сумі 4 320 грн, його зберігання на штрафному майданчику у сумі 990 грн, орендної плати за користування транспортним засобом у сумі 30 000 грн, а також оплату проведення транспортно-товарознавчого дослідження, виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, договір оренди транспортного засобу №22/20 від 01 серпня 2024 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки ОСОБА_1 є особою, відповідальною за заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, саме на неї відповідно до статті 1194 ЦК України покладається обов`язок відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування, виплаченою страховиком.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано врахував висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року при вирішенні спору, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Такий висновок повинен містити зазначення про те, що його підготовлено для подання до суду, а також про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок на замовлення учасника справи, користується такими ж правами та несе такі ж обов`язки, як і експерт, який проводить експертизу на підставі ухвали суду.
Поданий позивачем висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року відповідає наведеним вимогам процесуального закону, оскільки містить відомості про те, що його підготовлено для подання до суду, а експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до статті 384 КК України.
Натомість Звіт № 40020 від 14 серпня 2024 року про оцінку вартості (розміру) збитків, виконаний на замовлення ПАТ «СК «Євроінс Україна», складений з метою визначення розміру страхового відшкодування та не є висновком експерта у розумінні статті 106 ЦПК України. Особа, яка його склала, не попереджалася про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а сам звіт не містить відомостей про його підготовку для подання до суду.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення експертом вимог законодавства при проведенні транспортно-товарознавчого дослідження, неправильність застосованої методики або необґрунтованість зроблених ним висновків, відповідачем не надано. Також відповідач не скористалася правом заявити клопотання про призначення судової, додаткової чи повторної експертизи для перевірки висновку експерта.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року при вирішенні спору, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне включення до розміру шкоди податку на додану вартість
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо потерпілій особі, сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Доплата у розмірі, що не перевищує суми такого податку, здійснюється лише за умови отримання документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Отже, сума податку на додану вартість, включена до вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, підлягає відшкодуванню лише за умови підтвердження фактичного проведення ремонту та понесення потерпілим витрат зі сплати ПДВ.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22.
Як убачається з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів, які б підтверджували фактичне проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, зокрема платіжних документів чи інших доказів понесення витрат на його ремонт, а також сплату податку на додану вартість у складі вартості такого ремонту.
Наданий позивачем висновок експерта № 24 від 22 серпня 2024 року містить лише розрахунок вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та не є доказом фактичного здійснення ремонту і понесення позивачем витрат, у тому числі зі сплати податку на додану вартість.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір матеріальної шкоди, виходячи з повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, яка включає суму податку на додану вартість.
Відтак визначений судом першої інстанції розмір матеріальної шкоди у розмірі 608 988,28 грн підлягає зменшенню на суму податку на додану вартість 114 130,29 грн, у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у розмірі 494 857,99 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, а рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 та статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність використання позивачем пошкодженого автомобіля у підприємницькій діяльності та, як наслідок, відсутність підстав для відшкодування витрат на оренду іншого транспортного засобу колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивач зазначав, що пошкоджений унаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Toyota Land Cruiser 150 використовувався ним у здійсненні підприємницької діяльності, а тому внаслідок його пошкодження він був позбавлений можливості використовувати транспортний засіб за його цільовим призначенням.
На підтвердження понесених витрат позивачем подано договір оренди транспортного засобу № 22/20 від 01 серпня 2024 року, укладений із ФОП ОСОБА_6 для використання орендованого автомобіля у підприємницькій діяльності, акт наданих послуг № 15 від 30 вересня 2024 року, відповідно до якого вартість оренди транспортного засобу за серпень-вересень 2024 року становила 30 000 грн, а також платіжну інструкцію № 148 від 13 грудня 2024 року, яка підтверджує здійснення позивачем оплати вартості оренди.
При цьому відповідачем не надано доказів, які б спростовували використання позивачем автомобіля у підприємницькій діяльності, фіктивність укладеного договору оренди або відсутність фактичної сплати орендних платежів.
Оскільки матеріалами справи підтверджено як необхідність оренди іншого транспортного засобу у зв`язку з неможливістю використання пошкодженого автомобіля, так і фактичне понесення позивачем відповідних витрат, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для їх відшкодування.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про недоведеність заподіяння позивачу моральної шкоди.
Відповідно до статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна або внаслідок протиправної поведінки щодо неї чи членів її сім`ї.
Як убачається з матеріалів справи, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, який він використовував у своїй діяльності, а його дружина ОСОБА_7 , яка перебувала у транспортному засобі під час дорожньо-транспортної пригоди, отримала тілесні ушкодження та була госпіталізована, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, наявною в матеріалах справи.
З огляду на викладене, позивач був змушений організовувати лікування дружини, вирішувати питання, пов`язані з транспортуванням пошкодженого транспортного засобу та відновленням свого звичного способу життя, що об`єктивно спричинило йому душевні переживання, емоційне напруження та порушення звичного укладу життя.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що моральна шкода не обов`язково підтверджується спеціальними доказами чи медичними документами щодо психологічного стану потерпілого, а може бути встановлена судом з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків, глибини та тривалості душевних страждань, а також інших обставин справи. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер правопорушення, наслідки дорожньо-транспортної пригоди, істотне пошкодження транспортного засобу позивача, госпіталізацію його дружини, вимушену зміну звичного способу життя позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відшкодування.
При цьому відповідачем не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про безпідставність чи явну невідповідність визначеного судом розміру моральної шкоди.
Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
У зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог колегія суддів, керуючись частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, вважає за необхідне змінити і розподіл судових витрат.
Позивачем до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 6 827,42 грн, проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 83,43%, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 5 696,92 грн.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року - зміні в частині розміру відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- змінити в частині стягнення відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 494 857 грн 99 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5 696 грн 92 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 31.07.2026.
Головуючий
Судді