Унікальний номер справи 357/10255/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10720/2026
Головуючий у суді першої інстанції А. Ю. Цуранов
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
22 липня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Комунальне некомерційне підприємство
Білоцерківської міської ради
«Білоцерківська міська лікарня № 1»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року, ухвалене у складі судді А. Ю. Цуранова, в примішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області,
в с т а н о в и в :
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» (далі по тексту КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1»), в якому просить стягнути з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» на її користь надбавку за вислугу років за період з лютого по листопад 2023 року та з січня по грудень 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20.04.2018 позивач працювала на посаді завідувача клініко-діагностичної лабораторії в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» та 07.02.2025 переведена на посаду лікаря-лаборанта експрес відділу клініко-діагностичної лабораторії відповідача, з якої 02.06.2025 була звільнена за скороченням штатів. Вказує, що під час роботи вона мала право на надбавку за вислугу років, яку їй не було виплачено, тому позивач звернулась до суду з даним позовом.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» на користь ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 128 787,95 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» подано до суду апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що у матеріалах справи наявний додаток № 4 до колективного договору «Положення про оплату праці в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», пункт 1.2. якого передбачав, що розмір посадових окладів, на які посилалася позивач як на підставу для розрахунку стягнення коштів за вислугу років, встановлюється на підставі Єдиної тарифної сітки, де перший тарифний розряд дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, визначеної у Законі про Державний бюджет на відповідний рік.
До внесення змін до Законів України щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вствновленого на перше січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Зауважує, що судом проігноровано імперативні норми пунктів 3 та 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 без мотивації їх не застосування.
Окрім того, для уникнення довільних трактувань законодавчого акту зацікавленими сторонами законодавцем був прийнятий пункт 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII яким чітко передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, на думку апелянта, стягнення з відповідача надбавки за вислугу років розрахованої з величини відмінної від визначеної Законом України № 1774-VIII є безпідставним та таким що не грунтується на діючому законодавстві про оплату праці.
Позивач ОСОБА_1 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну не скористалася.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» Овчаренко Д.К., який брав участь у розгляді справи в ріжимі ВКЗ подану апеляційну скаргу підримав просив задовольнити з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 у засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у відповідності до вимог закону, свого представника для участі у розгляді справи не забезпечила. Враховуючи те, що позивач, повідомлялась про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача ОСОБА_1 .
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача -Овчаренко Д.К., який брав участь у розгляді справи за допомгою відеоконферензвязку, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанії дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом становлено, ОСОБА_1 з 18.11.1993 була прийнята на посаду лікаря-лаборанта лабораторії Білоцерківської міської лікарні № 1, яка перейменована в Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», що вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.08.1981.
20.04.2018 позивач переведена на посаду завідувача клініко-діагностичної лабораторії КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1».
07.02.2025 позивач переведена на посаду лікаря-лаборанта експрес відділу клініко-діагностичної лабораторії КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1».
02.06.2025 ОСОБА_1 була звільнена з роботи з посади лікаря-лаборанта експрес лабораторії КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», у зв`язку зі скороченням штатної посади, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією наказу відповідача № 314-к від 30.05.2025.
Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» створене за рішенням Білоцерківської міської ради від 30.08.2018 № 2553-55-VІІ, є закладом охорони здоров`я, комунальним некомерційним підприємством, що засноване на комунальній власності територіальної громади міста Біла Церква, є неприбутковим підприємством та діє на підставі Статуту (нова редакція) затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 27.02.2020 № 5020-91-VІІ.
У період з лютого 2023 року по грудень 2024 року в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №1» діяв Колективний договір між керівництвом та трудовим колективом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1, схвалений конференцією трудового колективу 17.05.2022.
Розділ 5 «Оплата праці» зазначеного колективного договору регулює порядок оплати праці на підприємстві. Так, пунктом 5.1.2 вказаного розділу передбачено здійснення оплати праці у відповідності до Положення про оплату праці (Додаток 4), яке є невід`ємною частиною колективного договору і базується на нормативних актах, які регулюють питання щодо оплати праці, виходячи з отриманих доходів за укладеними договорами з НСЗ України. На період подолання фінансових труднощів підприємства заробітна плата працівникам нараховується не нижче рівня мінімальної заробітної плати визначеної згідно з Законом України про державний бюджет України на відповідний рік.
Встановлення надбавок за вислугу років (стаж) медичним і фармацевтичним працівникам передбачене п. 2.16 Положення про оплату праці КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», згідно з яким надбавка за вислугу років медичним і фармацевтичним працівникам передбачена у розмірі, зокрема 30 % посадового окладу - при стажі роботи понад 20 років.
Пунктом 2.28 Положення про оплату праці передбачено, що умови нарахування та виплати підвищень, доплат та надбавок до посадового окладу, матеріальної допомоги на оздоровлення, премій в розмірі нижче, ніж визначені даним Положенням можуть бути застосовані, але винятково на період подолання фінансових труднощів Підприємства, а також при виникненні особливих економічних чи соціальних обставин.
Наказами КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» № 93 від 21.02.2023 та № 62 від 15.01.2024, з 01.02.2023 та з 01.01.2024 призупинено виплату надбавки за вислугу років медичним працівникам відповідача з метою запобігання ризиків розбалансування фонду оплати праці, створення умов для своєчасної виплати заробітної плати.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків по заробітній платі ОСОБА_1 , в період з лютого 2023 року по грудень 2023 року відповідачем позивачу нараховано заробітну плату, в тому числі надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу в розмірі 59 135,48 грн, в період з січня 2024 року по грудень 2024 року - 69 652,47 грн, однак вказана надбавка виплачена ОСОБА_1 не була.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що надбавка за вислугу років є складовою частиною заробітної плати працівника, виплата надбавки за вислугу років медичним працівникам КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» встановлена Колективним договором.
Вислуга років ОСОБА_1 становила понад 20 років, отже вона мала право на виплату надбавки за вислугу років щомісячно у розмірі 30% від посадового окладу, однак відповідач у період з лютого по листопад 2023 року та з січня по грудень 2024 року, таку надбавку не виплачував. Роботодавцем в односторонньому порядку було зупинено дію положення Колективного договору щодо виплати надбавки за вислугу років. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови оплати праці медичних працівників КНП БМР «БМЛ № 1» було змінено в бік погіршення.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 особисто не ознайомлювали з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції виснував, що виплату надбавки за вислугу років позивачу було призупинено роботодавцем в односторонньому порядку протиправно, без дотримання гарантій встановлених законодавством щодо своєчасного повідомлення працівників у разі погіршення умов оплати праці. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст .4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Частини перша і друга ст. 8 Закону України «Про оплату праці» визначає, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частинами третьою і п`ятою цієї статті та частиною першою статті 10 цього Закону.
Пунктами 2 і 3 Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1418 встановлено, що надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров`я, їх заступникам з числа лікарів, заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, головним медичним сестрам (головним медичним братам), лікарям усіх спеціальностей, професіоналам у сфері охорони здоров`я (крім професіоналів судово-медичного профілю та професіоналів у сфері надання соціальних послуг, які можуть залучатися до провадження професійної діяльності у сфері охорони здоров`я), керівникам фармацевтичних (аптечних) закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів з числа фармацевтів і асистентів фармацевтів, фармацевтам усіх спеціальностей, фахівцям з числа працівників сфери охорони здоров`я з освітнім (освітньо-професійним) ступенем фахового молодшого бакалавра, молодшого бакалавра (молодшого спеціаліста), бакалавра, зокрема з немедичною освітою, магістрам з медсестринства.
Підпунктами 1 і 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 28 «Деякі питання оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров`я» установлено, що в державних та комунальних закладах охорони здоров`я, які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики:
мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці на рівні не менше:
20 000 гривень для осіб, які займають лікарські посади у закладах охорони здоров`я, посади фармацевтів у закладах охорони здоров`я, посади професіоналів у сфері охорони здоров`я (крім професіоналів судово-медичного профілю та професіоналів у сфері надання соціальних послуг, які можуть залучатися до провадження професійної діяльності у сфері охорони здоров`я);
15 000 гривень для осіб, які займають посади у закладах охорони здоров`я лікарів-інтернів, що віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців;
13 500 гривень для осіб, які займають посади у закладах охорони здоров`я, віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців.
Під час обчислення розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру враховуються основна, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати;
граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (Офіційний вісник України, 2002 р., № 36, ст. 1699), може бути збільшений медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я для досягнення розміру нарахованої заробітної плати, передбаченого абзацами третім і четвертим цього підпункту, та диференціації заробітної плати в межах наявного фонду оплати праці;
надбавки, установлені з урахуванням положень абзацу шостого цього підпункту, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я;
диференціація заробітної плати медичним, фармацевтичним працівникам, фахівцям з реабілітації та молодшому медичному персоналу державних та комунальних закладів охорони здоров`я здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.
Вимоги підпункту 1 цього пункту не поширюються на державні та комунальні заклади охорони здоров`я, які мають укладені з Національною службою здоров`я договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього - п`ятого підпункту 1 цього пункту, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків.
За ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного договору.
Статтею 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Стаття 103 КЗпП України покладає на роботодавця обов`язок повідомити працівника не пізніш як за два місяці про нові або зміну чинних умов оплати праці в бік погіршення.
Поряд з тим, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну умов оплати праці, передбачених статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш, як до запровадження таких умов.
Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив із того, що надбавка за вислугу років є складовою частиною заробітної плати працівника, виплата надбавки за вислугу років медичним працівникам КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» встановлена Колективним договором. Вислуга років ОСОБА_1 становила понад 20 років, тому вона мала право на отримання надбавки за вислугу років щомісячно у розмірі 30% від посадового окладу, яку відповідач у період з лютого по листопад 2023 року, а також з січня по грудень 2024 року не виплачував. Роботодавцем в односторонньому порядку було зупинено дію положення Колективного договору щодо виплати надбавки за вислугу років.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки наказам відповідача про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що умови оплати праці ОСОБА_1 як медичного працівника відповідачем КНП БМР «БМЛ № 1» було змінено в бік погіршення.
Натомість відповідачем до матеріалів справи не надано доказів про те, що ОСОБА_1 особисто ознайомили з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років.
Крім того, винесення наказів головним лікарем від 21 лютого 2023 року та від 15 січня 2024 року відбулося вже після визначення дати призупинення виплати надбавки (відповідно з 01 лютого 2023 року та з 01 січня 2024 року), що саме по собі свідчить про неможливість повідомлення працівника заздалегідь, тобто - до запровадження на підприємстві змін оплати праці.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що виплату надбавки за вислугу років позивачу було призупинено роботодавцем в односторонньому порядку, без дотримання гарантій встановлених законодавством щодо своєчасного повідомлення працівників у разі погіршення умов оплати праці.
Відповідно до ч.ч.3. 4 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк її виплати може бути відтермінований лише до відновлення діяльності підприємства.
Таким чином, відсутність коштів на виплату заробітної плати чи надбавок у період воєнного стану не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити такі виплати.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Установлено, що в день звільнення відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, не виплатив доплати за вислугу років в сумі 128 787,95 грн.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права - Закону № 1774 колегія суддів відхиляє, оскільки з розрахунку надбавки за вислугу років вбачається, що така надбавка обчислюється на основі щомісячного розміру посадового окладу позивача, а не мінімальної заробітної плати.
Посилання на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, є безпідставними, оскільки такий Закон не змінює і не скасовує обов`язок роботодавця здійснювати виплату надбавки за вислугу років у розмірі, який було встановлено відповідно до діючих на підприємстві норм.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність а фактично зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів, що містяться в матеріалах справи.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених прав позивача. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1»залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 30 липня 2026 року.
Судді Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна