Баранівський районний суд Житомирської області
Справа № 273/1304/26
Провадження № 2-о/273/73/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повне)
27 липня 2026 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді Бєлкіну Д. С. секретаря судових засідань Стаднюк В.В.. , з участю заявника ОСОБА_1 , представника заявника адвоката Ляхова О.В. (в режимі відеоконференції), заінтересованої особи ОСОБА_2 , представника заінтересованої особи адвоката Ковальчук Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису ,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 та встановити відносно нього наступні заходи тимчасового обмеження його прав строком на 6 місяців: заборонити перебувати в місці їх спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити наближатися на відстань до 100 метрів до місця їх проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог вказала, що вона з 1997 року проживала з ОСОБА_2 разом однією сім`єю, вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільно відпочивали, тобто мали відносини, що притаманні подружжю. Офіційно шлюб було зареєстровано у грудні 2013 року. У 2002 році у сторін народився син ОСОБА_3 . З часом сімейні відносини почали погіршуватись, шлюб став формальним, у зв`язку з чим у грудні 2022 року сторони звернулись до Баранівського відділу ДРАЦС для подання спільної заяви про розлучення в порядку ч. 1 ст. 160 СК України та 24.01.2023 року отримали свідоцтво про розірвання шлюбу. Попри офіційне розірвання шлюбу вона та ОСОБА_2 змушені продовжувати спільне проживання в одному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Іншого житла вона не має, а тому позбавлена будь-якої можливості відселитися від колишнього чоловіка. Проте спільне проживання на одній житловій площі є нестерпним та становить реальну загрозу для життя і здоров`я як її , так і членів її родини. ОСОБА_2 систематично зловживає алкогольними напоями, внаслідок чого поводиться вкрай неадекватно та агресивно. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, він регулярно провокує конфлікти, які переростають у бійки та застосування фізичного насильства. Жертвами протиправних та насильницьких дій ОСОБА_2 є не лише вона, а й інші члени сім`ї, які проживають у вказаному будинку: її літня мати (теща колишнього чоловіка) та їхній спільний син ОСОБА_4 . Окрім фізичного насильства (вчинення бійок, завдання ударів), ОСОБА_2 чинить постійний, жорстокий психологічний тиск. Зокрема, він відкрито демонструє наявність стосунків з іншими жінками, що супроводжується цинічними образами, нецензурною лайкою та приниженням її людської гідності. Поведінка ОСОБА_2 є систематичною, агресивною та непередбачуваною, що викликає у неї та її близьких постійний страх за власну безпеку, здоров`я та життя. У зв`язку з такою агресивною поведінкою колишнього чоловіка, яка щоразу становила та становить реальну загрозу для її життя і фізичного здоров`я , а також її літньої матері та сина, вона була змушена неодноразово викликати працівників органів Національної поліції України для припинення протиправних дій та фіксації фактів насильства за місцем їхнього спільного проживання. ОСОБА_2 фактично не проживає у будинку на постійній основі. ОСОБА_2 до зазначеного будинку з`являється виключно епізодично («наїздами»). При цьому такі візити ніколи не пов`язані з побутовими потребами чи веденням господарства. Метою кожної появи ОСОБА_2 є виключно ініціювання нових конфліктів, психологічний тиск та агресивне «з`ясування відносин». Зазначена обставина має суттєве значення для оцінки судом пропорційності втручання: тимчасова заборона перебувати в будинку жодним чином не обмежить право ОСОБА_2 на житло, оскільки цей будинок не є місцем його постійного проживання. Водночас перебування ОСОБА_2 у цьому приміщенні навіть протягом короткого часу створює реальну, безпосередню загрозу для фізичної та психологічної безпеки заявниці та її сина.
Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні заяви підтримала, просила їх задовольнити, додатково пояснила, що між ними на даний яас існує спір з приводу поділу майна, ОСОБА_2 не дає їй користуватися світлом, виніс диван, на якому вона спить, на вулицю.
Представник заявника адвокат Ляхов О.В. в судовому засіданні підтримав заяву ОСОБА_1 , додатково пояснив, що ОСОБА_5 постійно не проживає в будинку, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, продовжує вчиняти еокномічне та психологічне насильство щодо ОСОБА_1 .. 02.07.2026 року ОСОБА_2 написав письмову вимогу з викиду речей з будинку, а 05.07.2026 року встановив у будинку камери відеоспостереження, здійснює постійний контроль, при цьому доступу до камер для ОСОБА_1 не надав. ОСОБА_5 звернувся до поліції із заявою про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за проживання у будинку без реєстрації.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо вимог заяви заперечив, пояснив, що виніс диван на вулицю для зручності, у ОСОБА_1 є спальні місця у інших кімнатах.
Представник ОСОБА_2 адвокат Ковальчук Р.М. щодо вимог заяви заперечила, пояснила, що між сторонами існує спір з приводу поділу майна, неправомірні дії вчиняються з обох сторін, мають місце образи один одного. Це цивільно- правовивй конфлікт, який не може вирішуватися способом обмежувального припису.
Заслухавши пояснення заявника та заінтересованої особи, їх представників, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень глави 13 Розділу IV ЦПК України справи про видачу і продовження обмежувального припису розглядаються судами в порядку окремого провадження.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
За змістом п. п. 3, 6, 7, 8 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Частиною 2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, в тому числі, - подружжя, колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти), рідні брати і сестри.
За змістом ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Згідно вимог ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
При розгляді справи встановлено, що згідно копій доданих до заяви постанов суду від 14.03.2024 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП , від 17.01.2025 року за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, від 17.03.2025 року за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП , від 18.09.2025 року за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, останнього було визнано винним у вчиненні вищевказаних правопорушень та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів (а.с.11,15,16,17).
Щодо постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП від 11.06.2026 року, на яку послалася заявник, то згідно постанови Житомирського апеляційного суду від 13.07.2026 року постанову судді Баранівського районного суду Житомирської області від 11.06.2026 у справі № 273/599/26 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2 КУпАП ОСОБА_2 скасовано, провадження в справі закрито у зв`язку з недоведеністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП..
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
У постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) висловлена правова позиція, згідно з якою сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення особою домашнього насильства.
Згідно з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19) встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факту вчинення особою домашнього насильства.
Отже, як домашнє насильство може бути кваліфіковане не будь-яке виникнення сварок і непорозумінь на побутовому ґрунті між подружжям (колишнім подружжям) чи особами, котрі мешкають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а лише такі діяння фізичного або ж психологічного характеру, внаслідок яких була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23(провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, проаналізувавши докази та пояснення учасників, суд приходить до висновку, що надані заявником докази не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного та психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», адже постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та ч.2 ст. 173-2 КУпАП були винесені ще у 2024 році та у 2025 році, а постанова суду від 11.06.2026 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП скасована. Фактично встановлені у судовому засіданні обставини свідчать лише про наявність конфліктних відносин між заявником і заінтересованою особою з приводу поділу їхнього спільного майна, тобито між сторонами існує цивільно-правовий спір щодо нерухомого майна.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Керуючись ст.ст. 259, 265, 294, главою 13 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовити повністю.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30.07.2026 року.
Суддя Бєлкіна Д.С.