Справа № 700/523/26
Провадження № 2/700/525/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі головуючого-судді: Пічкура С.Д., за участю секретаря судового засідання: Сипченко І.І., представника позивачки: адвоката Євича С.П., позивачки: ОСОБА_1 , відповідача: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), представник позивач - адвокат Євич Сергій Петрович (місце знаходження: вул.Волошкова,82 м.Жашків Уманський район Черкаська область) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про поділ спільного майна подружжя,
установив:
До Лисянського районного суду Черкаської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання у шлюбі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що вона з відповідачем 18 квітня 1982 року уклали шлюб, який розірвали 15 квітня 2026 року. У період шлюбу за спільні кошти ними було придбано та побудовано два будинки у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , автомобіль ГАЗ, MAN з причіпом, Mersedes-benz, що є спільним майном подружжя. Все спільне майно зареєстровано на відповідача, а тому просить визнати за нею право власності житловий будинку по АДРЕСА_1 вартістю 988 110 грн., а інше майно на суму 1 028 356, 91 грн. залишити за відповідачем та грошову компенсацію не стягувати.
До суду 22.05.2026 року надійшов відзив на позовну заяву де відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Представник позивача та позивач у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив будинок який розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1975 га, яка розташована АДРЕСА_1 розділити між ними в рівних долях, оскількис аме він будував будинок, а хата під АДРЕСА_2 не житлова.
Заслухавши сторони та розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні до них правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 15.04.2026 року шлюб, зареєстрований 18.04.1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно відомостей з Держаного реєстру речових прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 05.05.2023 року, на праві приватної власності належить будинок, розташований в АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з Держаного реєстру речових прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить будинок, розташований в АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 належить автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску 1983 року, марки ГАЗ-53, модель 53 А, тип Бортовий -C, автомобіль MAN д.н.з. НОМЕР_2 , рік випуску 1995 року та причіп METACO RE 321 .н.з. НОМЕР_3 , рік випуску 1998 року
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Таким чином, враховуючи, що майно набуте сторонами за час шлюбу, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
В той же час, автомобіль Mersedes-benz 410d 1994 року, реєестраційний номер НОМЕР_4 є власністю ОСОБА_3 , а у відповідача перебуває лише в користуванні, тому не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, вищеперераховані два будинки та земельна ділянка, автомобілі ГАЗ та МАN з причіпом, є спільною сумісною власністю подружжя. Всього майна на загальну суму 1 887 466 грн. 91 коп.
Визнаючи право власності за позивачкою на будинок по АДРЕСА_1 вартістю 988 110 грн. 00 коп., різниця у вартості часток у спільнмоу майні подружжя становить 88753 грн. 09 коп. За відповідачем залишається майна на суму 899 356 грн. 91 коп., в той час як відповідачці відходить майно на суму 988 110 грн. 00 коп., різниця у рівності часток підлягає стягненню з позивачки на користь відповідача враховуючи принцип рівності частко у майні подружжя.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Позивачкю надано суду ряд медичних документів про тяжку хворобу та тривале лікування, інвалідність II групи, яка пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС. З наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 перенесла оперативне лікування та тривалий період лікування хіміотерапією, має інвалідність та потребує подальшої реабілітації.
Вказані обставини суд вважає істотними, щодо задоволення позову та присудження позивачці в цілому житлового будинку, в якому вона проживає, але цього не достатньо для відступлення від рівності часток подружжя.
Відповідач має інший будинок, який є хоч і старішим, проте газифікований та з урахуванням працездатності відповідача, який є підприємцем, стану його здоров`я, можливий для проживання.
За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 у пунктах 6.19.1., 6.20. - 6.23. вказала: «У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 ЖК України.
Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про можливість визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 0,15 га. комунальної власності та необхідності сягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки вартості спільного майна в сумі 88 753 грн. 09 коп., відтак, позов підлягає до часткового задоволення.
Також, з відповідача на користь позивачки підлягають до стягнення витрати за проведення експертної оцінки майна в сумі 9500 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд відмічає наступне.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також значення справи для сторони.
Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі № 178/1522/18.
Суд, враховує, що визначення обсягу доказової бази, в тому числі на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, є безпосереднім правом кожного учасника справи, а вирішення питання щодо належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів належить до компетенції суду під час розгляду заяви щодо розподілу судових витрат по суті.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний врахувати подані стороною докази та надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
В матеріалах справи є договір про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2026 року, укладений між адвокатом Євич С.П. з ОСОБА_1 , додаткова угода №1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 25.03.2026 року в якій передбачено, що вартість правничої допомоги адвоката становить 20 000 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. До справи також надано акт приймання-передачі послуг від 30 квітня 2026 року на 20 000 грн.
Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надану правничу допомогу зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивачки є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості в сумі 10 000 грн.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 5, 12, 13, 71, 74, 81, 142, 211, 258, 259, 263, 265, 273, ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 0,15 га. комунальної власності.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію частки вартості спільного майна в сумі 88 753 (вісімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят три) грн. 09 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 10 000 грн. витрат на правничу допомогу, 9500 грн. витрат на оцінку майна, а всього 19500 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 31 липня 2026 року.
Суддя С. Д. Пічкур