ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа №160/13199/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування протоколу, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідача-2: Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 2, комісія), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та утвореної при ньому Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та скасувати протокол Комісії від 08.05.2026 року №76 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 та утворену при ньому ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 12 ч. 1ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на строк дії Указу Президента України про продовження строку проведення загальної мобілізації, чинного на момент набрання законної сили рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.04.2026 через Центр надання адміністративних послуг м. Дніпра "Правобережний" позивачем було подано заяву № 20260430-682393 та пакет документів для отримання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 12 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". 15 травня 2026 року на електрону адресу надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/375 від 08.05.2026 року зареєстроване 15.05.2026 о 17-15 годинні під № 1860/2248 проте, що протоколом від 08.05.2026 № 76 комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Зазначивши причину відмови: "діагноз не відповідає захворюванням п. 12 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Позивач вважає, що йому було протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період, адже раніше за п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з такими ж підставами, з аналогічним пакетом документів, ІНФОРМАЦІЯ_1 надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У попередні періоди надання позивачу відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації на особливий період, діагноз дружини позивача, на думку відповідача 1 та утвореної комісії, відповідав захворюванням встановленим у п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та надані раніше документи визнавались відповідачами як належні, достовірні та достатні для отримання відстрочки. Позивач зазначає, що психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром з метою з`ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу. Отже, виданий лікарем-психіатром КНП «КЛШМД» ДМР Центр ментального (психічного) здоров`я консультативний висновок підтверджує факт проведення психіатричного огляду та встановлення діагнозу: психічний розлад у вигляді змішаного тривожно-депресивного розладу. При цьому законодавець не конкретизував перелік психічних розладів, які відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дають право на відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та який саме документ слід подати Комісії для підтвердження наявності у дружини (чоловіка) захворювання та/або причини інвалідності, з огляду на що наданий позивачем консультативний висновок лікаря-психіатра слід вважати належним документом, який підтверджує наявність у дружини позивача психічного розладу.
Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача 1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Так у відзиві зазначено, що згідно поданих позивачем документів діагноз не відповідає підставам надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Станом на день розгляду справи по суті відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем 2 до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ).
ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , дата видачі - 20.08.2005 року.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК №613045, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3 групи з 28.08.2019 року безстроково.
З консультаційного висновку спеціаліста КНП «КЛШМД» ДМР ОСОБА_3 знаходиться під наглядом психіатра з приводу хронічного психічного захворювання у вигляді змішаного тривожно-депресивного розладу. Потребує постійного прийому підтримуючої терапії у вигляді флуоксетину 20 мг на добу, гідазепаму 20 мг на добу.
30.04.2026 через Центр надання адміністративних послуг м. Дніпра "Правобережний" позивачем було подано заяву № 20260430-682393 та пакет документів для отримання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 12 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно протоколу засідання комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_5 №76 від 08.05.2026 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки.
Позивачу було направлено повідомлення від 08.05.2026 року, в якому ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами розгляду протоколом від 08 травня 2026 р. №76 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: діагноз не відповідає захворюванням п.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та утвореної при ньому Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону №389 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 2 Закону №389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (п. 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
За змістом ч. 10 ст. 1 Закону № 2232 громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. п. 56, 57, 58, 60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов`язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов`язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації особам, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначеним у підпунктах 1, 16-23 пункту 1 та пункті 5 додатка 5, комісією не розглядаються.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов`язкові відомості про військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону.
До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Адміністратор центру невідкладно засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг формує та передає заяву відповідно до Порядку подання через центри надання адміністративних послуг із використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2025 р. № 1364.
Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (Центральним управлінням або регіональним органом СБУ чи відповідним підрозділом розвідувального органу) не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання.
Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).
Відомості про таку відстрочку вносяться відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протягом трьох робочих днів з дня отримання документів, зазначених у переліку згідно з додатком 5.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.
До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (крім випадків, передбачених цим Порядком). У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Відповідно до матеріалів справи, позивач через Центр надання адміністративних послуг м. Дніпра "Правобережний" звернувся до відповідача із заявою від, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви позивач долучив копії документів на підтвердження наявності підстав для отримання відстрочки від призову.
Таким чином, позивач надав документи, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Як зазначалося вище, згідно п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Обов`язковою умовою для надання відстрочки від призову має бути наявність обставин, обумовлених положеннями абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме:
- дружина з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів,
- або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
В першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов`язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.
Згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов`язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.
Так, відповідно до Додатку 5 Порядку №560 документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 12 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є: свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.
Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , дата видачі - 20.08.2005 року.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК №613045, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3 групи з 28.08.2019 року безстроково.
Під час установлення інвалідності ОСОБА_3 , Міжрайонною правобережною МСЕК №1 складно індивідуальну програму реабілітації інваліда від 05.09.2019 №980.
Так, причиною відмови у наданні позивачу відстрочки слугувало те, що діагноз не відповідає захворюванням п.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Однак відповідачем не обґрунтовано, чому документи позивача, які були подані із заявою не підтверджують діагноз захворювання згідно п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, чому ці документи не є достатніми для прийняття рішення про надання відстрочки ОСОБА_1 .
Натомість з консультаційного висновку спеціаліста КНП «КЛШМД» ДМР ОСОБА_3 знаходиться під наглядом психіатра з приводу хронічного психічного захворювання у вигляді змішаного тривожно-депресивного розладу. Потребує постійного прийому підтримуючої терапії у вигляді флуоксетину 20 мг на добу, гідазепаму 20 мг на добу.
Крім того, у позовній заяві позивач наголошує, що раніше за п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з такими ж підставами, з аналогічним пакетом документів, ІНФОРМАЦІЯ_1 йому надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Дійсно, відповідно до сформованого 05.08.2025 року у застосунку «Резерв+» військово-облікового документу позивачу була надана відстрочка від призову, тип відстрочки: «п.12 ч.1 ст.23» до 07.08.2025.
Відповідно до сформованого 16.08.2025 року у застосунку «Резерв+» військово -облікового документу ОСОБА_1 була надана відстрочка від призову, тип відстрочки: «п.12 ч.1 ст.23» до 05.11.2025.
Відповідно до сформованих 30.01.2026 у застосунку «Резерв+» розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивачу була надана відстрочка від призову на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23, тип відстрочки: «відстрочка від мобілізації до (02.02.2026), другий з подружжя має інвалідність 3 групи".
Відповідно до сформованих 06.02.2026 у застосунку «Резерв+» розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 23, тип відстрочки: «відстрочка від мобілізації до (03.05.2026), другий з подружжя має інвалідність 3 групи".
Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Варто зауважити, що Конституційний суд України неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової визначеності і в інших рішеннях, зокрема в Рішенні Конституційного суду України у справі №3 -р(І)/2019 від 05.06.2019:
«... держава (...) також зобов`язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття "легітимні очікування") (пункт 48)».
За практикою ЄСПЛ, яка є обов`язковою до застосування в Україні з питань забезпечення верховенства права, законом слід вважати не просто належним чином встановлену писану правову норму, а й власне її зміст з урахуванням усталеної практики застосування.
Відтак, надані раніше позивачем документи визнавались відповідачем як належні, достовірні та достатні для отримання позивачем відстрочки який має дружину з інвалідністю III групи.
Також суд приймає до уваги те, що відповідачами не надано жодних доказів зміни сімейного стану позивача, покращення стану здоров`я його дружини, або інших фактичних даних, які б свідчили про втрату законних підстав для відстрочки, що існували станом на момент звернення із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
При цьому ані в оскаржуваному протоколі, ані під час розгляду справи відповідачем не наведено обґрунтованих пояснень щодо неможливості врахування вищевказаних документів, а також, які саме подані позивачем документи є невідповідними.
За наведених вище обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є протиправними, а протокол від 08.05.2026 року №76 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов`язання розглянути заяву ОСОБА_1 та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 12 ч. 1ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на строк дії Указу Президента України про продовження строку проведення загальної мобілізації, чинного на момент набрання законної сили рішення суду.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.2024 по справі №240/4894/23.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2026 року щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 12 ч. 1ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позовні вимоги, звернені до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягають, з огляду на те, що комісія не може бути відповідачем в адміністративній справі за КАС України, якщо вона не має статусу юридичної особи або не є самостійним суб`єктом владних повноважень із відповідною компетенцією. Належним відповідачем у цій справі є ІНФОРМАЦІЯ_1 , при якому створена ця комісія.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування протоколу, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та скасувати протокол від 08.05.2026 року №76 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2026 року щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса