ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
31 липня 2026 року м. Ужгород № 260/3123/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби; 2) Визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби, викладену у листах: військової частини НОМЕР_2 №1454/2/4006 від 16.04.2026; військової частини НОМЕР_1 №1464/6454 від 08.05.2026; 3) Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
18 травня 2026 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.
01 червня 2026 року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій викладено позовні вимоги в наступній редакції: 1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 22.03.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та незабезпечення його належного направлення по команді із дотриманням строків і вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008; 2) Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 , викладену у листі № 1454/2/4006 від 16.04.2026, у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; 3) Визнати протиправною відповідь Військової частини НОМЕР_1 № 1464/6454 від 08.05.2026, якою позивача повідомлено про залишення клопотання "без реалізації" без надання мотивованого правового обґрунтування та без належної оцінки поданих позивачем доказів; 4) Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути по суті клопотання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами; 5) Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Ухвалою суду від 03 червня 2026 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог та залучено до участі в справі в якості співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу 3 стрілецької роти НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони на умовах укладеного контракту. 22 березня 2026 року позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи, за умови відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. 08 травня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу надано відповідь № 1464/6454, згідно якої повідомлено, що клопотання про звільнення позивача було розглянуто військовою частиною НОМЕР_2 та залишено без реалізації, у зв`язку з тим, що юридична служба військової частини НОМЕР_2 не вбачає законних підстав для звільнення. При цьому, позивач зазначає, що жодного мотивованого правового обґрунтування такої позиції надано не було: не зазначено яких документів не вистачає, не встановлено інших осіб, здатних здійснювати догляд; не надано належної оцінки поданим доказам.
Відповідач- 1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка є у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 , відповідно до повноважень останньої віднесено питання звільнення в запас військовослужбовців з військовим званням старший лейтенант, включно. Командир військової частини НОМЕР_1 в порядку підпорядкування надіслав до військової частини НОМЕР_2 клопотання від 10.04.2026 року № 1464/1/5120 разом з рапортом позивача та відповідними додатками до нього про звільнення з військової служби. Військова частина НОМЕР_2 розглянула зазначене клопотання та повідомила військову частину НОМЕР_1 про залишення його без реалізації з підстав непогодження помічником командира з правової роботи-начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_2 , про що було повідомлено позивача. Отже, командиром військової частини НОМЕР_1 було вчинено всіх заходів у відповідності до наданих повноважень. В той же час, вважає, що рішення, прийняте військовою частиною НОМЕР_2 про відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі висновку юридичної служби, є суто дискреційними повноваженнями посадових осіб військової частини НОМЕР_2 .
Відповідач- 2 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що до військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання командира військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2026 року № 1464/1/5120 про звільнення позивача з військової служби в запас. Під час опрацювання вищезазначеного рапорту (разом із додатками), військовою частиною НОМЕР_2 (представниками юридичної служби військової частини НОМЕР_2 ) було встановлено відсутність підстав для звільнення позивача. Відповідь на клопотання із повідомленням про непогодження матеріалів на звільнення позивача було направлено до військової частини НОМЕР_1 за вихідним № 1454/2/4006 від 16.04.2026 року. Також зазначив, що разом із клопотанням командира військової частини НОМЕР_1 , до військової частини НОМЕР_2 було надано рапорт позивача з відповідними додатками, серед яких був Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 14.03.2026 року, відповідно до якого комісією виявлено наявність інших членів сім`ї (першого ступеня споріднення), а саме сестри військовослужбовця (позивача) та рідної доньки ОСОБА_2 . Водночас, серед додатків, долучених до рапорту відсутні будь-які медичні документи, які б підтверджували, що сестра позивача (донька матері позивача) сама потребує постійного стороннього догляду або за станом здоров`я не здатна його здійснювати. Відтак, оскільки в акті від 14.03.20236 року № 5656 чітко зазначено про непідтвердження необхідності догляду, юридичною службою військової частини НОМЕР_2 було не погоджено звільнення з військової служби.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач в 22 березня 2026 року звернувся до командира НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби, на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону, п. 3 ч. 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме за своєю матір`ю, яка має ІІ групу інвалідності та потребує постійного догляду.
До вказаного рапорту позивач додав: рапорт на ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2026; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 14.03.2026 №5656, затверджений тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт громадянина України ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України ОСОБА_3 ; довідку про кількість зареєстрованих у житловому приміщенні або будинку осіб; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; пенсійне посвідчення ОСОБА_3 ; довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) ОСОБА_3 ; довідку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) ОСОБА_3 ; висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_3 ; нотаріально завірену заяву ОСОБА_3 ; копію довідки про здобуття вищої освіти денної форми навчання ОСОБА_4 ; копію довідки про здобуття вищої освіти денної форми навчання ОСОБА_5 ; свідоцтво Консульства України в Угорщині.
Вищевказаний рапорт позивача з додатками був надісланий в порядку підпорядкування до військової частини НОМЕР_2 .
Військовою частиною НОМЕР_2 було направлено до командиру військової частини НОМЕР_1 лист від 16 квітня 2026 року № 1454/2/4006, яким повідомлено, що клопотання № 1464/1/5120 від 10 квітня 2026 року щодо звільнення з військової служби позивача розглянуто та залишено без реалізації, у зв`язку з тим, що службові матеріали не погоджені помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_2 . Відтак, юридична служба військової частини НОМЕР_2 не вбачає підстав для звільнення позивача.
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 08 травня 2026 року № 1464/6454 позивача повідомлено про те, що клопотання командира військової частини НОМЕР_1 № 1464/1/5120 від 10 квітня 2026 року щодо звільнення з військової служби розглянуто у військовій частині НОМЕР_2 та залишено без реалізації, у зв`язку з тим, що службові матеріали не погоджені помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_2 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу за нормами абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин; під час дії воєнного стану через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд зазначає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів
Згідно з пунктом 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, керівником розвідувального органу Міністерства оборони України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція, в редакції чинні й на момент виникнення спірних правовідносин).
Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Відповідно до пп. 26 п. 5 Додатку № 19 Інструкції при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Відповідно до п. 2 Розділу І, п. 1 Розділу ІІ, п. 1-9 Розділу ІІІ «Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 року №531, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 року за №1214/42559, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Як вже встановлено судом, 22 березня 2026 року позивач звернувся до командира 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та, відповідно до наданих медичних документів, потребує постійного стороннього догляду.
Матеріалами справи підтверджується, що військовою частиною НОМЕР_1 рапорт позивача було оформлено відповідним клопотанням та направлено в порядку підпорядкування до військової частини НОМЕР_2 , яка відповідно до пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є уповноваженим органом щодо вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.
Водночас судом встановлено, що за результатами розгляду клопотання позивача військовою частиною НОМЕР_2 прийнято рішення про відмову у погодженні його звільнення.
Такий висновок підтверджується не лише листом військової частини НОМЕР_2 від 16.04.2026 №1454/2/4006, а й дослідженою судом довідкою про виконання, сформованою в системі електронного документообігу, яка містить резолюцію тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 : «Не погоджено, у зв`язку з наявністю осіб, які відповідно до закону можуть здійснювати постійний сторонній догляд», підписану кваліфікованим електронним підписом посадової особи.
Судом установлено та сторонами не заперечується, що матір позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.
Разом із тим, зі змісту Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого 14.03.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду ОСОБА_6 за своєю матір`ю ОСОБА_7 не підтверджено.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача -2 зазначив, що серед додатків долучених до рапорту були відсутні будь-які медичні документи, які підтверджували, що сестра позивача (донька матері позивача) сама потребує постійного стороннього догляду або станом на здоров`я не здатна його здійснювати.
В той же час, позивачем до рапорту про звільнення було додано Свідоцтво Консульства України в Ніредьгазі від 06.03.2026 року, яким підтверджено перебування ОСОБА_8 (сестри позивача, доньки ОСОБА_3 ) за кордоном як вимушеної переселенки внаслідок повномасштабної збройної агресії росії проти України.
Суд зауважує, що законодавча конструкція «відсутність інших членів сім`ї», закріплена в абзаці 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, не може тлумачитися звужено - виключно як їхня юридична чи фізична відсутність (наприклад, смерть або визнання особи безвісно відсутньою). Такий підхід суперечить самій суті та меті запровадження соціальної гарантії, якою є забезпечення догляду за непрацездатною особою.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів неможливо.
Отже, об`єктивна нездатність здійснювати догляд через постійне проживання за кордоном є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити такий догляд.
За таких обставин суд вважає, що сам по собі факт наявності у матері позивача доньки не є достатньою підставою для висновку про існування іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати постійний сторонній догляд у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість відповідачем не надано жодного доказу, який би спростовував подані позивачем документи або підтверджував, що сестра позивача фактично проживає разом із матір`ю, має реальну можливість здійснювати постійний сторонній догляд та дійсно його здійснює або може здійснювати. Саме лише посилання на її наявність як члена сім`ї першого ступеня споріднення без дослідження фактичної можливості здійснення такого догляду не відповідає змісту наведених положень Закону та правовому висновку Верховного Суду.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відмова військової частини НОМЕР_2 у задоволенні клопотання про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, оформлена за результатами розгляду рапорту позивача та доведена до відома листом від 16.04.2026 №1454/2/4006, є необґрунтованою, а тому не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим підлягає визнанню протиправною.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-2 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, суд зазначає наступне.
В силу статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України за № 170 від 10.04.2009, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Відтак, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою.
З огляду на зазначене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язати відповідача -2 повторно розглянути рапорт позивача від 22 березня 2026 року про його звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.
Відтак, позовні вимоги до військової частини НОМЕР_2 необхідно задовольнити частково.
В той же час, щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, військовою частиною НОМЕР_1 рапорт позивача було оформлено відповідним клопотанням та направлено в порядку підпорядкування до військової частини НОМЕР_2 , яка відповідно до пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є уповноваженим органом щодо вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що військова частина НОМЕР_1 виконала покладений на неї обов`язок щодо направлення рапорту позивача за належністю для вирішення питання по суті, а тому доводи позивача про бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду його рапорту цією військовою частиною не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Крім того, лист військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2026 №1464/6454 за своїм змістом не є рішенням про відмову у звільненні позивача з військової служби, а лише містить інформацію про результати розгляду клопотання військовою частиною НОМЕР_2 та не є самостійним рішенням суб`єкта владних повноважень щодо реалізації права позивача на звільнення з військової служби.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо у відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та зобов`язання військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт позивача від 22.03.2026 року про звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо у відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.03.2026 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.
4. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.Д. Маєцька