ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
31 липня 2026 року м. Ужгород № 260/2294/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:
1) визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформлену листом від 20 березня 2026 року;
2) визнати за ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 гривень, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року;
3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000,00 гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу за мобілізацією з 25 лютого 2022 року по 27 лютого 2024 року у складі Національної гвардії України. На момент мобілізації позивач не досяг 25 років. Під час проходження служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях на території Харківської та Донецької областей. 14 січня 2023 року позивач отримав поранення, пов`язане з захистом Батьківщини, внаслідок чого йому було встановлено інвалідність ІІ групи. Незважаючи на це, відповідач відмовився виплатити йому передбачену постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 грошову винагороду з мотивів звільнення з військової служби.
27 квітня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позовних вимог заперечив. Так, вважає, що підстави для виплати спірної одноразової грошової винагороди відсутні, оскільки позивач був звільнений з військової служби 27 лютого 2024 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, а тому не належить до категорії осіб, які проходять військову службу, що є однією з умов, визначених постановою.
08 червня 2026 року позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій із доводами відповідача не погоджується. Звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 не містить заборони виплачувати спірну винагороду особам, звільненим з військової служби до набрання нею чинності.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 25 лютого 2022 року по 14 грудня 2022 року у складі військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, а з 30 грудня 2022 року по 27 лютого 2024 року у складі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 та довідки №1691 від 25.04.2025, ОСОБА_1 у період з 15.12.2022 по 31.12.2022, з 03.01.2023 по 14.01.2023 та з 01.08.2023 по 22.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Харківській та Донецькій областях.
Згідно з довідкою №374/23 від 11.09.2023, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму правого передпліччя з вогнепальним переломом в/3 променевої кістки, ВОСП м`яких тканин лівої гомілки, відкритий вогнепальний перелом І плеснової кістки лівої стопи, ВОСП м`яких тканин правої нижньої кінцівки з вогнепальним переломом с/3 правої великогомілкової кістки, з пошкодженням задньої великогомілкової артерії та вени. Таке поранення отримано 14 січня 2023 року приблизно о 13 год. 00 хв. під час несення служби на вогневій позиції « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 4 БОП 3 броп в АДРЕСА_1 . Солдат ОСОБА_1 потрапив під ворожий мінометно-артилерійський обстріл.
Відповідно до довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» №34 від 29.12.2023, отримана ОСОБА_1 травма та захворювання так, пов`язані із захистом Батьківщини та проходженням військової служби.
В подальшому ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №52 від 27.02.2024 солдата ОСОБА_1 , звільненого з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 (у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 27 лютого 2024 року виключно зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
11 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із зверненням, в якому просив виплатити йому одноразову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.
За результатами розгляду вищезазначеного звернення Військова частина НОМЕР_1 листом №25/17/23/2-Г-1810-ЕП від 20.03.2023 повідомила заявника про відсутність підстав для виплати такої винагороди у зв`язку зі звільненням з військової служби до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Ч. 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2232, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Нормами ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Нормами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону №2011 визначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону №2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, а також враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування, керівниками розвідувальних органів України.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).
Метою такого експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил шляхом удосконалення механізмів залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Пунктом 4 Постанови №153 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було установлено, що:
- особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Вказана постанова набрала чинності 13 лютого 2025 року.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 27 лютого 2024 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації в Національній гвардії України, в тому числі у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач почав проходити військову службу у віці 22 роки, брав безпосередню участь у бойових діях у період з 15.12.2022 по 31.12.2022, з 03.01.2023 по 14.01.2023 та з 01.08.2023 по 22.09.2023 та отримав поранення під час виконання бойового завдання. Разом з тим, з 27 лютого 2024 року позивача було звільнено з військової служби.
Отже, станом на дату набрання чинності Постанови №153 (13.02.2025) та на дату подання позивачем заяви від 11.03.2026 щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.
Оскільки заявник не перебував у статусі діючого військовослужбовця ні станом на дату прийняття Постанови №153, ані станом на дату подання заяви від 11.03.2026, правові підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні.
Суд зазначає, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Мотивом визначених заходів, є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби.
При цьому йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, звільненим із військової служби до моменту набрання чинності Постановою №153, а про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців, а також стимулювання діючих військовослужбовців, які прийняті на військову службу у віці до 25 років та продовжують проходити військову службу.
З огляду на що суд вважає, що позивач не відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди, оскільки станом на день набрання нею чинності вже не проходив військову службу, а його звільнення не пов`язане з пораненням (травмою, контузією, каліцтвом), одержаними під час захисту Вітчизни.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати з відповідача не підлягають стягненню у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.О. Ващилін