ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 липня 2026 року справа № 380/20863/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/20863/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 суму переплати грошового забезпечення у розмірі 13313,96 грн.
Обґрунтовуючи позов, вказав, що майор ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення у вищому розмірі, ніж мав би, без належних на те правових підстав. Мотивує це тим, що тарифний розряд заступника командира військової частини НОМЕР_1 з тилу був встановлений у розмірі 24, хоча по штатних відомостях тарифний розряд зазначеній посадовій особі повинен був бути встановлений у розмірі 23. Внаслідок цього при нарахуванні грошового забезпечення позивача виникла переплата і позивач отримував грошове забезпечення у вищому розмірі, ніж мав би, без належних на те правових підстав. Просить стягнути переплату у розмірі 13313,96 грн, а відтак задовольнити позов повністю.
Згідно ухвали про відкриття провадження відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 03.12.2025, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 26.11.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 240 від 25.08.2023 вбачається, що майора ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) № 203 від 08.08.2023 у відставку та з 25.08.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач, Військова частина НОМЕР_1 , провів службове розслідування, яким, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №804 від 29.07.2024 встановлено, що у рапорті начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований 22.03.2024 за вхідним № 9923, повідомлено, що в процесі самоконтролю бухгалтерами фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 були виявлені ймовірні неспівпадіння тарифних розрядів для окремих посад за штатом військової частини НОМЕР_1 . В окремих випадках тарифні розряди ймовірно завищені, що могло спричинити збитки Державі шляхом переплати грошового забезпечення, в інших випадках тарифні розряди явно занижені, що спричиняє недоплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які обіймають дані посади.
Зокрема, тарифний розряд заступника командира військової частини НОМЕР_1 з тилу був встановлений у розмірі 24, хоча по штатних відомостях тарифний розряд зазначеній посадовій особі повинен був бути встановлений у розмірі 23.
Позивач виснував, що Майор ОСОБА_1 , що є відповідачем у цій справі, отримував грошове забезпечення у вищому розмірі, ніж мав би, без належних на те правових підстав.
Відповідно до довідки про суми переплати грошового забезпечення в результаті неспівпадінь тарифних розрядів за штатом військової частини НОМЕР_1 було виявлено ряд розбіжностей щодо тарифікації деяких посад військовослужбовців, що призвело до переплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а саме, зокрема, майору ОСОБА_1 у розмірі 13313,96 грн.
Військовою частиною НОМЕР_1 з метою досудового врегулювання даного спору на адресу майора ОСОБА_1 було надіслано 25.09.2024 (поштова накладна № 844[телефон приховано]) повідомлення про добровільне відшкодування завданої шкоди (зареєстроване у військовій частині НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 8329) з додатками.
У зв`язку із неотриманням відповіді на зазначене повідомлення військовою частиною НОМЕР_1 було повторно надіслано 05.11.2024 (поштова накладна № 8415011164450) повідомлення про добровільне відшкодування завданої шкоди (зареєстроване у військовій частині НОМЕР_1 від 02.11.2024 № 10242).
Станом на день подання позовної заяви, відповіді на вказане повідомлення від майора ОСОБА_1 отримано не було, отримана переплата не відшкодована в добровільному порядку, у зв`язку з чим військовою частиною НОМЕР_1 було прийнято рішення звернутися з позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Як встановив суд, в ході службового розслідування, яким, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №804 від 29.07.2024 встановлено, що у рапорті начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований 22.03.2024 за вхідним № 9923, повідомлено, що в процесі самоконтролю бухгалтерами фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 були виявлені ймовірні неспівпадіння тарифних розрядів для окремих посад за штатом військової частини НОМЕР_1 . В окремих випадках тарифні розряди ймовірно завищені, що могло спричинити збитки Державі шляхом переплати грошового забезпечення, в інших випадках тарифні розряди явно занижені, що спричиняє недоплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які обіймають дані посади.
Зокрема, тарифний розряд заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення був встановлений у розмірі 24, хоча по штатних відомостях тарифний розряд зазначеній посадовій особі повинен був бути встановлений у розмірі 23.
Позивач виснував, що майор ОСОБА_1 , що є відповідачем у цій справі, отримував грошове забезпечення у вищому розмірі, ніж мав би, без належних на те правових підстав.
Позивач, покликаючись на статтю 1212 ЦК України, вважає, що відповідач безпідставно набув майно, а саме грошове забезпечення у відповідному розмірі. Тому вважає, що існують підстави для стягнення такого майна.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тобто, закон встановлює виключення із цього правила: якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату і одночасно недобросовісність з боку набувача.
У цьому випадку спеціальним законодавством про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям не передбачено порядку повернення зайво виплачених коштів, а тому суд застосовує загальні положення Кодексу законів про працю.
Статтею 127 Кодексу законів про працю України встановлені обмеження відрахувань із заробітної плати.
Так, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Відтак, для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, керівник зобов`язаний видати наказ (розпорядження), але при одночасному дотриманні двох умов: не сплинув один місяць із дня виплати неправильно обчисленої суми; працівник не оспорює підстави та розміри відрахувань, тобто він згоден на таке відрахування або повернення коштів. Такий працівник ставить підпис на самому наказі (розпорядженні) або він пише заяву, в якій підтверджує свій намір повернути надміру виплачені кошти.
Як встановив суд, то при виплаті надмірно нарахованого відповідачу грошового забезпечення відповідач не діяв недобросовісно. Навпаки, порушення при нарахуванні грошового забезпечення відповідачу вчинено посадовими особами позивача. Про ці обставини зазначено в Акті службового розслідування, зареєстрованого 07.07.2024.
Крім того, суд зауважує, що з дня виплати неправильно обчисленої суми сплинув більше ніж один місяць. Більше того, відповідач звільнений з військової служби у серпні 2023 року.
Також, як видно з матеріалів справи, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність відповідача в частині покладеного на нього обов`язку повідомляти про наявність чи відсутність у нього права на отримання тих чи інших виплат.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити через його необґрунтованість.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
В И Р ІШ И В :
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів,- відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Суддя Гавдик Зіновій Володимирович