ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року м. Львів Справа №460/14853/25 пров. №А/857/19046/26
суддя в 1-й інстанції - Дорошенко Н.О.
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кушнір В.О.,
суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Рівне у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною -
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача: щодо непроведення індексації пенсії у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2019, 2020, 2021 роки, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115; щодо незарахування до загального страхового стажу позивачки періоду роботи з 16.04.1996 по 02.06.1997 в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт»;
зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії за період з 01.03.2025 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2019, 2020, 2021 роки, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115, зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи з 16.04.1996 по 02.06.1997 в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт».
1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непроведення ОСОБА_1 індексації пенсії у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2019, 2020, 2021 роки, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії з 01.03.2023 на 1,197, з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 16.04.1996 по 02.06.1997 в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2019, 2020, 2021 роки на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії на 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 та на 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185, починаючи з 04.10.2024, а з 01.03.2025 - на 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи з 16.04.1996 по 02.06.1997 в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт».
1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не врахував механізму індексації пенсій, установленого Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124. Скаржник зазначає, що пенсію позивачці призначено з 11 травня 2022 року із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки в розмірі 10 846,37 грн, який перевищував проіндексований відповідно до Порядку №124 показник, що станом на 1 березня 2024 року становив 7994,47 грн. З огляду на це підстав для збільшення застосованого при призначенні пенсії показника на коефіцієнти, визначені постановами Кабінету Міністрів України №168 та №185, не було, натомість позивачці правомірно встановлено щомісячні доплати в розмірі 100 грн. З 1 березня 2025 року пенсію перераховано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №209 шляхом застосування коефіцієнта 1,046, унаслідок чого показник середньої заробітної плати збільшено до 11 345,30 грн.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 16 квітня 1996 року до 2 червня 1997 року в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт». На переконання скаржника, суд не врахував вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, оскільки записи у трудовій книжці щодо дати звільнення та дати відповідного наказу містять виправлення, що викликає обґрунтовані сумніви в їх достовірності. При цьому позивачка не надала уточнюючої довідки, виписки з наказу, особових рахунків, відомостей про виплату заробітної плати чи інших належних документів, які б підтверджували спірний період роботи. Відтак апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивачка не подала відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та з 11.05.2022 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", обчислення якої здійснюється виходячи з показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки.
В липні 2025 року адвокат Рибалка Н.О. звернувся до органу Пенсійного фонду з адвокатським запитом щодо проведення перерахунку (індексація) пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення її пенсії (за 2019-2021 роки) на коефіцієнти збільшення 1,197 з 01.03.2023, 1,0796 з 01.03.2024 та 1,115 з 01.03.2025.
Листом від 05.08.2025 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило адвоката Рибалка Н.О. про те, що оскільки пенсію ОСОБА_1 призначено у 2022 році з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019-2021 роки - 10846,37 грн, то підстав для індексації пенсії шляхом збільшення на відповідні коефіцієнти показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, яка врахована для призначення пенсії, з 01.03.2023 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168, з 01.03.2024 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 не було. Водночас, на виконання вимог вищевказаних постанов Уряду до пенсії встановлено підвищення: 100,00 грн - з 01.03.2023 та з 01.03.2024. Також, зазначило, що до загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.04.1996 по 02.06.1997 в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт», так як в даті звільнення з роботи та даті наказу про звільнення наявні виправлення.
Крім того, зі змісту рішення про перерахунок пенсії позивача від 24.03.2025 №172850017313 суд встановив, що середньомісячний заробіток (дохід) по Україні, з якого сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 не проіндексований на коефіцієнт збільшення з 01.03.2025 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 - на 1,115.
Вважаючи таку поведінку органу Пенсійного фонду протиправною бездіяльністю, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення в умовах зростання цін визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статей 1, 2 цього Закону індексація грошових доходів населення є встановленим законодавством механізмом підвищення грошових доходів, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. До грошових доходів, які підлягають індексації, належать, зокрема, пенсії. Економічною підставою для проведення індексації є перевищення величиною індексу споживчих цін установленого законом порогу індексації.
Частиною п`ятою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, який визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - закон №1058) для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Зазначений показник щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати, обчисленого за правилами, визначеними цією нормою.
Отже, безпосередньо Законом №1058-IV визначено як юридичну підставу для проведення щорічної індексації пенсій, так і об`єкт такого збільшення - показник середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії конкретної особи.
На виконання положень частини другої статті 42 Закону №1058-IV Кабінет Міністрів України постановою від 20 лютого 2019 року №124 затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 цього Закону.
Пунктом 5 Порядку №124 передбачено, що у 2019 році перерахунок проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення пенсії станом на 01 жовтня 2017 року. Кожен наступний перерахунок проводиться з урахуванням показника середньої заробітної плати, збільшеного у попередніх роках.
Водночас щорічні коефіцієнти збільшення встановлювалися Кабінетом Міністрів України окремими постановами: з 01 березня 2023 року - у розмірі 1,197 відповідно до постанови від 24 лютого 2023 року №168; з 01 березня 2024 року - у розмірі 1,0796 відповідно до постанови від 23 лютого 2024 року №185; з 01 березня 2025 року - у розмірі 1,115 відповідно до постанови від 25 лютого 2025 року №209.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приписи пункту 5 Порядку №124 у частині визначення базовим для проведення індексації показника середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року не повною мірою узгоджуються з положеннями частини другої статті 42 Закону №1058-IV.
Частина друга статті 42 Закону №1058-IV передбачає збільшення показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії. Натомість пункт 5 Порядку №124 обмежує проведення індексації збільшенням показника, який враховувався для обчислення пенсії станом на 01 жовтня 2017 року, незалежно від того, який фактичний показник був застосований під час призначення пенсії конкретній особі у наступних роках.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відтак підзаконний нормативно-правовий акт не може звужувати зміст та обсяг права на індексацію пенсії, безпосередньо визначеного законом.
Верховний Суд у постановах від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції чи законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи залишаються вони формально чинними.
Такий підхід відповідає принципу верховенства права та загальній засаді пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципами законодавчого визначення умов і порядку здійснення такого страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу і розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески.
Законодавче визначення порядку пенсійного забезпечення покликане забезпечити правову визначеність, передбачуваність і однакове застосування умов призначення та перерахунку пенсій. Принцип диференціації розміру пенсії, своєю чергою, забезпечує безпосередній зв`язок між розміром заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, тривалістю страхового стажу особи та розміром її пенсійного забезпечення.
Застосування під час індексації пенсії іншого, нижчого показника середньої заробітної плати замість показника, який фактично був врахований під час призначення пенсії, нівелювало б зазначені принципи та призводило б до необґрунтованого відмінного ставлення до осіб залежно від року призначення пенсії.
Отже, абзаци перший та другий пункту 5 Порядку №124 підлягають застосуванню у взаємозв`язку з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV. Під час проведення індексації збільшенню на відповідний коефіцієнт підлягає показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії особи під час її призначення, а не виключно показник станом на 01 жовтня 2017 року.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 січня 2025 року у справі №160/28752/23, від 27 січня 2025 року у справах №200/422/24 та №620/7211/24, від 28 січня 2025 року у справі №400/4663/24, а також у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №200/5836/24.
У наведених судових рішеннях Верховний Суд виходив із того, що при проведенні індексації пенсій, призначених відповідно до Закону №1058-IV у 2020 році та наступних роках, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати, який був застосований при обчисленні пенсії конкретної особи. Порядок №124 застосовується лише у частині, яка не суперечить Закону №1058-IV.
Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, не здійснивши перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів 1,197 та 1,0796 до показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки у розмірі 10846,37 грн, який враховувався при призначенні її пенсії, діяв не у спосіб, визначений частиною другою статті 42 Закону №1058-IV.
Установлення позивачу щомісячних доплат у розмірі 100 грн у 2023 та 2024 роках не спростовує протиправності оскаржуваної бездіяльності. Такі доплати є окремим додатковим заходом соціального захисту та не можуть замінювати передбачений законом механізм індексації шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії.
Матеріалами справи також підтверджено, що з 01 березня 2025 року показник середньої заробітної плати, застосований при обчисленні пенсії ОСОБА_1 , не був збільшений на коефіцієнт 1,115, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення індексації пенсії позивачки шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки на коефіцієнти 1,197, 1,0796 та 1,115 і правильно зобов`язав орган Пенсійного фонду здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії у визначених рішенням часових межах.
Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 16 квітня 1996 року по 02 червня 1997 року в Акціонерному товаристві закритого типу «Інтерконтакт» колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховим стажем є період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та господарювання.
Згідно зі статтею 62 цього Закону основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічні положення містить пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. Лише за відсутності трудової книжки, необхідних записів у ній або за наявності неправильних чи неточних записів стаж може підтверджуватися іншими документами, зокрема довідками, виписками з наказів, особовими рахунками, відомостями на виплату заробітної плати, трудовими договорами та іншими документами, які містять відомості про відповідний період роботи.
Як установив суд першої інстанції, трудова книжка позивачки містить послідовні записи про її трудову діяльність:
16 квітня 1996 року ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера АТ «Інтерконтакт» на підставі наказу №6 від 16 квітня 1996 року;
02 червня 1997 року звільнена із зазначеної посади за власним бажанням на підставі наказу №10 від 02 червня 1997 року;
04 червня 1997 року прийнята на посаду головного бухгалтера ПП «Аллегро» на підставі наказу №15 від 04 червня 1997 року.
Записи про прийняття позивачки на роботу до АТ «Інтерконтакт» та про її подальше працевлаштування у ПП «Аллегро» будь-яких виправлень чи неточностей не містять.
Виправлення у записі про звільнення стосуються лише останньої цифри року звільнення та останньої цифри місяця у даті наказу. При цьому інші реквізити запису, включаючи день і місяць звільнення, номер наказу та рік його видання, є послідовними й узгоджуються з попереднім та наступним записами трудової книжки.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року №58, обов`язок належного оформлення трудової книжки, внесення до неї записів про прийняття на роботу, переведення та звільнення покладається на власника підприємства або уповноважений ним орган.
Пунктами 2.6, 2.9 та 2.10 Інструкції №58 визначено порядок виправлення неправильних або неточних записів. Закреслення раніше внесених записів не допускається, а неправильний запис повинен бути визнаний недійсним із внесенням правильного запису на підставі відповідного наказу чи іншого підтверджувального документа.
Разом із тим недотримання роботодавцем установленого порядку оформлення або виправлення запису в трудовій книжці саме собою не може бути безумовною підставою для позбавлення працівника права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до страхового стажу.
Працівник не здійснює ведення трудової книжки та не наділений повноваженнями контролювати правильність оформлення роботодавцем відповідних записів. Негативні наслідки неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків не можуть перекладатися на працівника та обмежувати його конституційне право на соціальний захист.
При вирішенні питання про зарахування спірного періоду до страхового стажу оцінці підлягає не лише формальна наявність виправлення, а сукупність відомостей, які містяться у трудовій книжці, їх послідовність, взаємна узгодженість та відсутність обґрунтованих сумнівів щодо фактичного виконання особою роботи.
Запис №10 трудової книжки достовірно підтверджує прийняття ОСОБА_1 на роботу до АТ «Інтерконтакт» 16 квітня 1996 року. Запис №12 підтверджує її прийняття на наступне місце роботи 04 червня 1997 року. Зазначені записи не містять виправлень і в сукупності із записом №11 підтверджують безперервну та логічно послідовну трудову діяльність позивачки.
Характер виправлень у записі №11 не змінює змісту відомостей про період роботи та не спростовує факту перебування позивачки у трудових відносинах з АТ «Інтерконтакт». Відповідачем не надано доказів того, що зазначений запис є недостовірним, що позивачка фактично не працювала на відповідному підприємстві або що наведені в трудовій книжці відомості суперечать іншим документам.
Саме по собі недотримання встановленої Інструкцією №58 техніки виправлення запису, за відсутності сумніву щодо факту роботи та тривалості відповідного періоду, не є достатньою правовою підставою для виключення цього періоду зі страхового стажу.
За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.
Проте відповідач не довів правомірності незарахування спірного періоду до страхового стажу позивачки та не навів обставин, які б об`єктивно спростовували відомості трудової книжки.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що записи №10, №11 та №12 трудової книжки у їх сукупності належним чином підтверджують роботу ОСОБА_1 в АТЗТ «Інтерконтакт» з 16 квітня 1996 року по 02 червня 1997 року, а відмова у зарахуванні цього періоду до страхового стажу лише з формальних підстав є необґрунтованою та протиправною.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції обставин та зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, яким судом першої інстанції вже надано належну правову оцінку.
Зміст апеляційної скарги не дає підстав для висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, визнав установленими недоведені обставини, неправильно застосував норми матеріального права або допустив порушення норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи.
2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі №460/14853/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий суддя В. О. Кушнір
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин