Справа № 127/37862/25
Провадження 2/127/8943/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 липня 2026 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.
розглянувши в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/37862/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
в с т а н о в и в:
позов зареєстрований судом 03.12.2025 року і мотивований тим, що з 11.05.2021 року ОСОБА_3 орендувала квартиру у ОСОБА_1 , проте за період з 11.08.2024 року до 11.06.2025 року заборгувала суму в розмірі 97 640 грн. На підтвердження боргу відповідач 13.06.2025 року написала розписку, згідно якої зобов`язалась повернути суму в строк до 20.07.2025 року, однак, з часу написання розписки почала уникати розмов із позивачем і борг не сплатила.
З 21.07.2025 року зобов`язання є простроченим, тому за період з 21.07.2025 року до 01.12.2025 року на підставі ст. 625 ЦК України ОСОБА_2 зобов`язана нести відповідальність у виді сплати 3% річних в сумі 1075,38 грн. та інфляції - 976,69 грн.
На підставі ст.ст. 525-527, 625, 626, 1046-1049 ЦК України позивач просила стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 97 640 грн., 3% річних 1 075,38 грн., інфляційні 976,69 грн., а також судові витрати.
17.04.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Вітошко Ю.Г. подав відзив на позов, згідно якого повідомив, що 11.05.2021 року між сторонами був укладений договір оренди № 110521 квартири в АДРЕСА_1 і п. 4.1 договору встановлена щомісячна орендна плата в розмірі 5 500 грн. Надана позивачем розписка також свідчить про те, що зобов`язання виникло з договору оренди. Реальної передачі грошових коштів, як того вимагає договір позики, не було. Тому вимога позивача про стягнення боргу за договором позики фактично спрямована на стягнення орендної плати і потребує застосування норм, що регулюють орендні правовідносини. Зазначив, що домовленості про новацію боргу в силу ст. 1053 ЦК України і волевиявлення щодо новації між сторонами не було і зміст розписки не підтверджує, що орендне зобов`язання замінено позиковим. Отже, підстави для застосування ст. 1053 ЦК України відсутні, а розписка від 13.06.2025 року не є новацією зобов`язання, а лише підтверджує існування заборгованості. Крім того, за договором оренди за період з 11.08.2024 року до 11.06.2025 року сума орендної плати із врахуванням п. 4.1 договору мала б становити 55 000 грн., тому заявлена позивачем сума до стягнення - 97 640 грн. не відповідає умовам договору і є необґрунтованою. Представник ОСОБА_4 просив повністю відмовити в задоволенні позову.
Судом вчинені наступні процесуальні дії.
05.12.2025 року відкрите спрощене провадження у справі.
05.12.2025 року постановлено ухвалу про забезпечення позову у виді арешту майна відповідача в межах ціни позову.
30.03.2026 року постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без руху.
Ухвалами від 27.01.2026 року, 07.04.2026 року забезпечено участь представника позивача ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_4 в судових засіданнях в режимі відео конференції із використанням власних технічних засобів.
В судове засідання 21.07.2026 року представники ОСОБА_5 , ОСОБА_4 не з`явились, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.
В судовому засіданні 26.02.2026 року представник позивача позов підтримав відповідно до викладених обставин, просив вимоги ОСОБА_1 задоволити. Додатково повідомив, що ОСОБА_2 орендувала квартиру у ОСОБА_1 , а 13.06.2025 року повернула ключі, проте відмовилась сплатити орендну плату і написала розписку, що борг в сумі 97 640 грн. сплатить в термін до 20.07.2025 року. Жодної суми не сплатила, тому з 21.07.2025 року 3% річних становлять 1 075,38 грн., інфляція - 976,69 грн. Просив стягнути дані суми, а нарахування за ст. 625 ЦК України провести до дня ухвалення рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 11.05.2021 року між ОСОБА_1 (орендодавець) і ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір оренди житлового приміщення № 110521, згідно якого орендодавець надала в користування орендарю з метою тимчасового проживання строком на 6 місяців житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 , а також майно за актом прийому-передачі.
Відповідно до п. 3.2.2 договору орендар зобов`язався вносити орендну плату за дане житлове приміщення в терміни, визначені п. 4.2 договору.
Відповідно до п. 4.1 договору орендар вносить орендну плату в розмірі 5 500 грн. в календарний місяць.
Оскільки договір оренди наданий представником відповідача не в повному обсязі, інші умови договору, що пов`язані з порядком оплати, судом не встановлені.
13.06.2025 року ОСОБА_2 надала письмову розписку, згідно якої зобов`язалась повернути суму боргу 97 640 грн. за оренду квартири з 11.08.2024 року до 11.06.2025 року ОСОБА_1 в термін до 20.07.2025 року (а.с. 5).
В судовому засіданні 26.02.2026 року був оглянутий оригінал розписки в присутності представника позивача, який також підтвердив, що відповідач ОСОБА_2 повернула ключі від квартири, проте борг по орендній платі не сплатила.
Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тим ж сторонами (новація).
Таким чином, суд вважає, що за домовленістю сторін договір оренди фактично був припинений, а борг, що виник із договору оренди, замінений позиковим зобов`язанням, що відповідає ч. 2 ст. 604 ЦК України. Заміна боргу позиковим зобов`язанням здійснена у формі, встановленій для договору позики - розписки (стаття 1047 цього Кодексу).
Верховний Суд у постанові № 609/67/18 від 13 березня 2019 року дійшов наступного висновку.
Аналіз статті 604 ЦК України дозволяє стверджувати, що новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на заміну цього зобов`язання.
До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); заміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим.
У відзиві представник ОСОБА_2 адвокат Вітошко Ю.Г. заперечив застосування новації та повідомив, що між сторонами не було досягнуто згоди про заміну одного зобов`язання іншим, разом з тим, представник не надав доказів того, що строк дії договору оренди продовжений і між сторонами існують зобов`язання саме із договору оренди.
Аналізуючи фактичні обставини, позицію позивача і відповідача, аналізуючи зміст розписки і приймаючи до уваги той факт, що відповідач передала позивачу ключі від квартири і не надала доказів того, що договір оренди продовжений на новий строк і діє до цього часу, враховуючи те, що у тексті розписки прямо вказано про те, що нове зобов`язання пов`язане з попереднім, узгоджено строк виконання нового зобов`язання, суд дійшов висновку, що між сторонами були дійсні наміри припинити первинне зобов`язання по договору оренди і вчинити новацію у позикове зобов`язання із визначенням дати його виконання - до 20.07.2025 року.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Наявність оригіналу розписки у ОСОБА_1 свідчить про невиконання умов позикового зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 .
Станом на день розгляду даної справи борг за розпискою від 13.06.2025 року відповідач ОСОБА_2 не повернула, тому сума боргу в розмірі 97 640 грн. підлягає стягненню в повному обсязі.
Заперечення представника відповідача і прохання відмовити в задоволенні позову в зв`язку з невірним обґрунтуванням позову правовими нормами суд вважає безпідставним.
ВП ВС в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц зазначила, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
При цьому, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Натомість, відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя.
Разом з тим, оскільки суд дійшов висновку про наявність між сторонами позикового зобов`язання, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних і інфляції на підставі ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тому в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 1075,38 грн. і інфляції в сумі 976,69 грн. слід відмовити.
При зверненні до суду з позовом позивач ОСОБА_1 понесла судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. згідно квитанції від 01.12.2025 року і по сплаті судового збору за вирішення заяви про забезпечення позову в розмірі 484,48 грн. (із застосуванням коефіцієнту 0,8), тому на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума судового збору в розмірі 1453,44 грн.
Керуючись ст.ст. 604, 625, 627, 629, 638, 1046, 1047, 1053 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
в и р і ш и в :
позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 13.06.2023 року в сумі 97 640 (дев`яносто сім тисяч шістсот сорок) грн., а також судові витрати в сумі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн. 44 коп.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог 354, 355 ЦПК України.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1
- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2
Повне судове рішення складене 21.07.2026 року.
Суддя: