УХВАЛА
29 липня 2026 року
м. Київ
справа № 127/4063/26
провадження № 61-9563ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення недоотриманих коштів,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) про стягнення недоотриманих коштів.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2026 року визнано, що звернення ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2026 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2026 року повернуто заявниці.
Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 3 328,00 грн та стягнуто з неї вказану суму в дохід Державного бюджету України.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року (провадження № 61-4776ск26) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2026 року відмовлено.
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із заявою про скасування ухвали Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2026 року.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 повернуто без розгляду.
У липні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року.
Скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов до помилкового висновку, що чинним процесуальним законом не передбачено процесуальної процедури перегляду та скасування судом власних судових рішень за заявою сторони, яка посилається на їх помилковість.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Як вбачається зі змісту ухвали Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2026 року, встановивши, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 використала лексику, яка не притаманна для написання ділових документів, зокрема апеляційних скарг, а саме застосувала такі висловлювання: «…суд першої інстанції не маючи чим зайнятися…»; «…сплати судового побору…», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така форма звернення до суду свідчить про зневажливе ставлення до суду і до судової системи загалом, становить очевидну неповагу, свідчить про зухвалість, відтак не спрямоване на ефективний захист її прав, свобод та інтересів.
Вказане стало підставою для визнання зловживанням процесуальними правами ОСОБА_1 , повернення апеляційної скарги заявниці, з одночасним застосуванням до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в порядку статті 148 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 148 ЦПК України суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.
Виправлення допущених порушень та (або) надання доказів поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків може полягати у вчиненні дій, покладених судом на учасника судового процесу; поданні доказів, витребуваних судом; виконанні ухвали про забезпечення позову або доказів; наданні копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк, тощо.
Касаційна скарга не містить жодних доводів, що ОСОБА_1 вчинила відповідні процесуальні дії, тобто виправила допущенні порушення шляхом подання апеляційної скарги належного змісту, які (порушення) стали підставою для стягнення з неї в дохід держави штрафу.
Натомість ОСОБА_1 в касаційній скарзі вказує, що ухвала апеляційного суду від 26 березня 2026 року, на її переконання, підлягає скасуванню як помилкова, що вимогами статті 148 ЦПК України не передбачено.
Серед іншого, Верховний Суд зауважує, що зміст частини шостої статті 148 ЦПК України свідчить про дискреційні повноваження суду скасувати ухвалу про стягнення штрафу, тобто право суду скасувати своє рішення про стягнення штрафу, а не обов`язок. Тим більше, як вже зазначено, суд може (має право) скасувати свою ухвалу про стягнення штрафу лише за умов відповідних процесуальних дій зі сторони особи до якої застосовано штраф.
В цьому випадку, це дія шляхом подання ОСОБА_1 апеляційної скарги належного змісту, проте вчинення таких дій заявницею не підтверджено та Верховним Судом не встановлено.
За наведених обставин, враховуючи зміст заяви ОСОБА_1 про скасування ухвали Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2026 року як помилкової, що також вбачається зі змісту касаційної скарги, не вчинивши зі сторони заявниці жодних дій, визначених частиною шостою статті 148 Ц ПК України, суд апеляційної інстанцій підставно повернув заяву ОСОБА_1 без розгляду.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року є необґрунтованою.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення недоотриманих коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк