УХВАЛА
31 липня 2026 року
м. Київ
справа № 450/2275/25
провадження № 61-9659ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Левицьким Вадимом Андрійовичем, на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2026 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2026 року, у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Левицького В.А. про поновлення процесуальних строків та про прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви про поділ майна подружжя відмовлено.
У липні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Левицьким В. А., на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення процесуального строку та прийняття зустрічного позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди порушили норми процесуального права. Заявник наголошує на надмірному формалізмі, порушенні принципу рівності сторін, оскільки строк для відзиву було поновлено, а для зустрічного позову - відмовлено. Також посилається на об`єктивні труднощі збору доказів щодо автомобіля за кордоном та ігнорування судами обов`язку поділити весь обсяг майна подружжя в одному провадженні.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно із частиною першою статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За правилами частин першої, другої статті 121 ЦПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Також відповідно до частини другої наведеної статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Порядок пред`явлення до суду зустрічного позову у цивільній справі визначено нормами статей 193, 194 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
За правилами пункту 1 частини першої статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Згідно із частиною третьою статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.
Пустомитівський районний суд Львівської області ухвалою від 11 лютого 2026 року відмовив у поновленні строків та прийнятті зустрічного позову. Суд встановив, що загальне позовне провадження відкрито 20 травня 2025 року. 28 серпня 2025 року представник відповідача подав відзив на позов, у якому чітко зазначив, що ОСОБА_1 достовірно відомо про наявність спірного автомобіля Toyota C-HR, його VIN-код та державний номер. Оскільки зустрічний позов надійшов лише 11 лютого 2026 року, а сторона відповідача володіла всіма відомостями про майно ще станом на серпень 2025 року, суд дійшов висновку про відсутність поважних (об`єктивно непереборних) причин пропуску строку.
Львівський апеляційний суд постановою від 18 червня 2026 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд погодився з висновками районного суду та додатково зазначив, що обов`язок щодо подання зустрічного позову у встановлений строк не залежить від повноти зібраних доказів. Сторона мала право звернутися з позовом на підставі наявної інформації, а подальше збирання чи витребування доказів (включаючи направлення запитів) здійснюється вже під час розгляду справи і не впливає на перебіг процесуального строку. Суди роз`яснили заявнику його право звернутися з цим позовом у загальному порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи та унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Наведені апелянтом обставини таким критеріям не відповідають, оскільки не свідчать про неможливість звернення із зустрічним позовом у межах процесуального строку.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки обов`язок щодо пред`явлення зустрічного позову у встановлений законом строк не залежить від повноти зібраних стороною доказів чи завершеності їх отримання від третіх осіб чи учасників справи. Відповідач мав процесуальну можливість пред`явити зустрічний позов на підставі вже наявної у нього інформації про майно. Питання подальшого витребування чи уточнення доказів (зокрема через інструменти статті 93 або статті 84 ЦПК України) підлягають вирішенню судом уже під час розгляду справи по суті і не зупиняють перебіг процесуального строку для звернення з позовом.
Посилання скаржника на те, що суд поновив строк для відзиву, а тому мав автоматично поновити його для зустрічного позову, є безпідставним. Кожна процесуальна дія оцінюється судом окремо із урахуванням добросовісності поведінки учасника справи. Тривале зволікання з поданням зустрічного позову (із серпня 2025 року до лютого 2026 року) за повної обізнаності про предмет спору свідчить про відсутність поважних причин пропуску строку. Особа, яка вчиняє таку поведінку повинна усвідомлювати ризик настання несприятливих наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 12 кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відмова у прийнятті зустрічного позову через неповажність причин пропуску строку не є проявом надмірного формалізму чи обмеженням доступу до суду. Оскаржувані ухвала та постанова містять належне та вичерпне обґрунтування. Крім того, суди роз`яснили відповідачу його право звернутися з даними позовними вимогами до суду в загальному порядку шляхом подання самостійного позову.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, § 38) та «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine, заява № 8863/06, § 37), право на суд та доступ до нього не є абсолютними. Вони за своїм змістом підлягають дозволеним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг та дотримання процесуальних строків.
З огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи
Верховний Суд погоджується з висновками, викладеними у оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Левицьким Вадимом Андрійовичем, на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник