08 липня 2026 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Пількова К. М., Уркевича В. Ю.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 924/780/25 (провадження № 12-27гс26)
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2026 у справі № 160/22622/25, про те, що договір оренди земельної ділянки комунальної форми власності є адміністративним договором, укладеним на підставі рішення ради, яке є адміністративним актом, прийнятим за результатами проведення адміністративної процедури, а не в рамках цивільно-правових чи господарських відносин.
2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття справи до судового розгляду та ухвалою від 08 липня 2026 року повернула справу на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та у справі № 160/22622/25, від правового висновку, викладеного у якій просила відступити колегія суддів, а також відсутність обґрунтування наявності підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначеної частиною шостою статті 302 ГПК України, для вирішення нею питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
3. Однак, на наше переконання, такий висновок Великої Палати Верховного Суду є хибним, оскільки порушене колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд питання щодо відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 160/22622/25, про те, що договір оренди земельної ділянки комунальної форми власності є адміністративним договором, укладеним на підставі рішення ради, яке є адміністративним актом, прийнятим за результатами проведення адміністративної процедури, а не в рамках цивільно-правових чи господарських відносин, потребувало вирішення Великою Палатою Верховного Суду задля забезпечення єдності судової практики та дотримання принципу юридичної визначеності.
4. У зв`язку із цим висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави позову
5. Фермерське господарство «Підлісний Корчунок» (далі - ФГ «Підлісний Корчунок») звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Чемеровецької селищної ради та Фізичної особи-підприємця Гречанюка Миколи Пилиповича (далі - ФОП Гречанюк М. П.), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило:
- визнати відсутнім право оренди ФОП Гречанюка М. П. на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0002, площею 6,0000 га (державна реєстрація права оренди вчинена державним реєстратором 12 квітня 2024 року, запис № 54585245 про реєстрацію права оренди від 12 квітня 2024 року) (далі - спірна земельна ділянка);
- визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди спірної земельної ділянки від 14 грудня 2016 року № 44/57-16-ДО, укладеного між Головним Управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр) та Червоняком Миколою Івановичем (право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 січня 2017 року) у редакції, визначеній у позовній заяві.
6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Червоняк М. І. своєчасно у встановлені законом та погоджені сторонами у договорі строки звернувся до Чемеровецької селищної ради із заявою від 04 травня 2023 року та проєктом додаткової угоди про продовження (поновлення) договору оренди земельної ділянки від 14 грудня 2016 року № 44/57-16-ДО (далі - договір оренди). Натомість селищна рада відмовила позивачу у внесенні змін до договору шляхом укладення додаткової угоди та згодом продала право оренди на цю ділянку на земельних торгах ФОП Гречанюку М. П. На переконання позивача, такі дії селищної ради суперечать приписам статті 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закону № 161-XIV) та порушують гарантоване законом право позивача на поновлення дії договору оренди землі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. 18 грудня 2025 року Господарський суд Хмельницької області ухвалив рішення про задоволення позову.
8. Судове рішення мотивовано тим, що орендар, вчасно реалізувавши своє переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, подаючи заяву та проєкт додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки Чемеровецькій селищній раді, правомірно очікував на її укладення та поновлення договору оренди ще на 7 років.
9. Натомість рішенням Чемеровецької селищної ради було відмовлено у внесенні змін до договору оренди землі шляхом укладання додаткової угоди без зазначення будь-яких підстав для такої відмови.
10. Таким чином, суд дійшов висновку, що Чемеровецька селищна рада знехтувала своїм обов`язком добросовісно провести переговори, не пропонуючи жодних умов орендарю, не узгодила з орендарем істотні умови договору, якщо вважала, що вони були змінені (зокрема щодо строку дії договору), безпідставно відмовивши в укладенні договору на новий строк.
11. За рішенням суду першої інстанції це свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання відсутнім права оренди у ФОП Гречанюка М. П. та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в редакції, зазначеній в резолютивній частині оскаржуваного рішення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2026 року залишено без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2025 року.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання відсутнім права оренди у ФОП Гречанюка М. П. та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.
Подання касаційних скарг
Вимоги касаційної скарги
14. Чемеровецька селищна рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Підстави касаційного оскарження
15. Підставою касаційного оскарження Чемеровецька селищна рада визначила пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 та від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц щодо стандарта доказування «вірогідність доказів»;
- у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 905/650/19, від 15 травня 2019 року у справі № 912/1984/17, від 15 травня 2019 року у справі № 912/3810/16 щодо презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.
16. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що Червоняк М. І. належним чином не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки в порушення вимог статті 33 Закону № 161-XIV не подав проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та просив продовжити даний договір оренди терміном на 20 років, що є порушенням його істотних умов. За наведеного у ради не виникло обов`язку проводити добросовісні переговори, у зв`язку з чим рішення про відмову у поновленні договору оренди є законним та обґрунтованим.
17. Проте суди безпідставно визнали доведеним той факт, що Червоняк М. І. подав заяву про продовження договору оренди земельної ділянки та проєкт додаткової угоди до нього (із зазначенням строку його дії на 7 років), керуючись при цьому стандартом доказування «вірогідність доказів».
18. Крім того, Чемеровецька селищна рада з посиланням на пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України зазначає про те, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, оскільки рада не отримувала жодних ухвал чи рішень через підсистему «Електронний суд». Як наслідок, селищна рада була позбавлена права подати відзив на позовну заяву та захистити свої інтереси в суді першої інстанції.
Рух касаційної скарги
19. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чемеровецької селищної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2026 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 грудня 2025 року у справі № 924/780/25.
20. 02 червня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу № 924/780/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
21. Обґрунтовуючи необхідність передачі справи, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду зазначає, що предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки у нового орендаря та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в порядку реалізації позивачем переважного права на продовження орендних правовідносин на новий строк.
22. Колегія суддів зазначила, що правовідносини, які виникли між позивачем та селищною радою про визнання додаткової угоди укладеною, носять приватноправовий характер та регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЗК України та Законом № 161-XIV.
23. Так само, колегія суддів вважає, що приватноправовими є відносини, які виникли між позивачем та наступним орендарем про визнання відсутнім права оренди з огляду на відсутність у їх складі суб`єкта владних повноважень.
24. Колегія суддів під час розгляду справи встановила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 160/22622/25 на підставі аналізу, зокрема, норм Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування про проведення торгів відносно земельної ділянки є його адміністративним актом, а договір оренди землі комунальної власності, який укладається на підставі рішення відповідної ради за результатами земельних торгів, є формою реалізації результатів торгів та визнання права державою.
25. Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується із зазначеним висновком та вважає, що спір у справі № 160/22622/25 за своєю правовою природою є приватноправовим та позбавлений ознак публічноправового спору, оскільки виник з правовідносин, у яких орган місцевого самоврядування реалізував свої повноваження як власник земельної ділянки, а не як суб`єкт владних повноважень, що здійснює управлінські функції.
26. У контексті зазначеного, колегія суддів посилається на положення статей 316, 317 ЦК України, якими встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають правомочності щодо володіння, користування та розпоряджання майном. За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду акцентує увагу на тому, що зазначені цивільно-правові засади повністю узгоджуються з нормами земельного законодавства, а саме положеннями статті 78 ЗК України, якими визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю, а органи місцевого самоврядування здійснюють право власності від імені та в інтересах територіальних громад (стаття 83 ЗК України).
28. Так, аналізуючи приписи статті 122 ЗК України щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки в оренду, рада діє передусім як власник майна, реалізуючи свою абсолютну правомочність щодо розпорядження ним.
29. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що передбачений статтею 124 ЗК України порядок передачі земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду за результатами проведення земельних торгів (аукціону), є лише встановленим законом спеціальним правовим механізмом реалізації власником свого права на розпорядження майном. Процедура організації та проведення земельних торгів (статті 134, 135 ЗК України) спрямована на визначення найкращих умов та особи, з якою власник укладе цивільно-правовий правочин - договір оренди землі.
30. Звідси, колегія суддів зазначає, що самі по собі земельні торги є способом укладення договору, а не самостійною адміністративною процедурою в розумінні публічного права. Договір оренди землі, укладений за результатами таких торгів, базується на юридичній рівності сторін, свободі договору та майновій самостійності (статті 6, 626, 627 ЦК України). У цих правовідносинах між органом місцевого самоврядування та учасниками (чи переможцем) торгів відсутні відносини влади та підпорядкування (субординації), що є обов`язковою та невід`ємною ознакою публічно-правового спору.
31. Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що внутрішній порядок прийняття та оформлення рішень колегіальним органом не може змінити цивільно-правову природу самого договору оренди землі та майнових прав, що з нього виникають.
32. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі № 160/22622/25 про те, що договір оренди земельної ділянки комунальної форми власності є адміністративним договором, що укладається за результатами проведення адміністративної процедури, а не в рамках цивільно-правових чи господарських відносин.
33. Колегія суддів, аналізуючи на предмет подібності правовідносини у цій справі та у справі № 160/22622/25, які на її думку є подібними за змістовим (об`єктним) та суб`єктним критеріями, зазначила, що в обох справах спір виник у зв`язку з діями органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності шляхом передачі їх в оренду на конкурентних засадах (земельних торгах) третім особам.
34.Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що незважаючи на зовнішню відмінність у формулюванні позовних вимог, метою позовних вимог в обох спорах є прагнення позивача вирішити питання щодо правомірності набуття третіми особами прав на майно (права оренди землі комунальної власності) за результатами дій органу місцевого самоврядування.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Велика Палата Верховного Суду 08 липня 2026 року постановила ухвалу, якою повернула справу № 924/780/25 на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки не встановила наявності правових підстав для прийняття справи до її розгляду.
36. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справі № 160/22622/25, від правових висновків у якій пропонувалось відступити, дійшла висновку про їх неподібність.
37. Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду ґрунтується на тому, що предметом розгляду у справі № 160/22622/25 була правомірність реалізації органом місцевого самоврядування владних управлінських повноважень щодо передачі земельної ділянки комунальної власності в оренду шляхом проведення земельних торгів та оформлення результатів таких торгів шляхом укладення договору оренди як адміністративного договору, а підставою для звернення до суду стало оскарження рішення про проведення земельних торгів і дій відповідача, вчинених у межах адміністративної процедури передачі права оренди земельної ділянки комунальної власності.
38. Водночас, у справі, що переглядається спір виник у зв`язку з реалізацією переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк після закінчення дії договору оренди, зокрема щодо наявності підстав для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, а також щодо правомірності набуття права оренди цієї ж земельної ділянки іншою особою внаслідок проведення земельних торгів.
39. Звідси, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що предмет та підстави позову у справі № 160/22622/25, від правового висновку у якій просила відступити колегія суддів, були відмінні від тих, що були у справі, яка переглядається.
40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначаючи про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду стосовно кваліфікації договору оренди землі комунальної власності як адміністративного договору та віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду фактично порушила питання щодо визначення предметної юрисдикції, а відтак мала передати справу для розгляду саме з підстави, визначеної частиною шостою статті 302 ГПК України, зазначивши належне і достатнє обґрунтування такої підстави.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки
41. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали з таких міркувань.
42. Право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) забезпечується, серед іншого, вимогами щодо передбачуваності застосування закону національними судами.
43. Єдине застосування закону є визначальним задля дотримання принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (Висновок № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль суддів у забезпеченні застосування закону).
44. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, серед іншого, єдністю судової практики.
45. За змістом статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
46. За змістом цих положень та процесуальних норм, які регламентують передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, головним завданням Верховного Суду в цілому і Великої Палати Верховного Суду зокрема є забезпечення сталості та єдності судової практики, одним із процесуальних механізмів здійснення якого є передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 302 ГПК України, статтею 403 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 4341 Кримінального процесуального кодексу України.
47. Тому за відсутності у процесуальному законі вимог до повноти обґрунтування судом цих підстав визначальним критерієм для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду має бути саме об`єктивна необхідність забезпечення однакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах.
48. Частиною третьою статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
49. В ухвалі від 24 червня 2026 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду просила відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 160/22622/25 щодо адміністративної природи договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності, укладеного на підставі рішення ради, яке є адміністративним актом, що прийнятий за результатами проведення адміністративної процедури, а не в рамках цивільно-правових чи господарських відносин.
50. Не погоджуючись із зазначеним висновком та обґрунтовуючи необхідність відступу від нього, колегія суддів вважала, що самі по собі земельні торги є способом укладення договору, а не самостійною адміністративною процедурою в розумінні публічного права. Договір оренди землі, укладений за результатами таких торгів, базується на юридичній рівності сторін, свободі договору та майнової самостійності (статті 6, 626, 627 ЦК України). У цих правовідносинах між органом місцевого самоврядування та учасниками (чи переможцем) торгів відсутні відносини влади та підпорядкування (субординації), що є обов`язковою та невід`ємною ознакою публічно-правового спору.
51. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначав, що внутрішній порядок прийняття та оформлення рішень колегіальним органом не спроможний змінити цивільно-правову природу самого договору оренди землі та майнових прав, що з нього виникають.
52. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів акцентувала увагу на тому, що в обох справах спір виник у зв`язку з діями органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності шляхом передачі їх в оренду на конкурентних засадах (земельних торгах) третім особам (ФОП Гречанюку М. П. у справі № 924/780/25 та ТОВ «Балівська виробничо-будівельна компанія» у справі № 160/22622/25 ). У справі, що розглядається, позивач просить захистити своє порушене право шляхом визнання відсутнім права оренди у нового орендаря, а у справі № 160/22622/25 позивач оскаржував рішення міської ради про проведення торгів та просив визнати недійсним укладений договір оренди.
53. Водночас Велика Палата Верховного Суду, повертаючи цю справу для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначила про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі № 160/22622/25, розглянутій Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, з огляду на відмінність підстав позову.
54. На нашу думку, такі висновки є помилковими.
55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
56. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.
57. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
58. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
59. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
60. Відтак, незважаючи на зовнішню відмінність у формулюванні позовних вимог у справі, що переглядається та у справі № 160/22622/25, розглянутій Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, метою позовних вимог в обох спорах є саме прагнення позивача вирішити питання щодо правомірності набуття третіми особами прав на майно (права оренди землі комунальної власності) за результатами дій органу місцевого самоврядування.
61. За таких обставин оцінка правовідносин у згаданих справах, розглянутих Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, та в цій справі дає підстави для висновку про їх подібність з огляду на їх змістовий критерій, який, як уже зазначалося, є основним, оскільки права й обов`язки сторін у спірних правовідносинах зумовлені одними нормами права.
62. З огляду на викладене вище вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду помилково послалась на неподібність правовідносин, що полягали у зовнішній відмінності формулювання позовних вимог в адміністративній справі № 160/22622/25 та у господарській справі № 924/780/25.
63. За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 11 ГПК України.
64. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року
№ 2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
65. Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовчої практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.
66. За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].
67. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» від 29 листопада 2016 року, заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ у справі «С. В. проти Сполученого Королівства» від 22 листопада 1995 року, заява № 20166/92, § 36).
68. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, § 65].
69. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини»).
70. У рішенні від 30 квітня 2019 року у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» (Aksis and other v. Turkey, заява № 4529/06, § 53-56) ЄСПЛ наголосив на тому, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.
71. Велика Палата Верховного Суду мала б ураховувати зазначені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, відтак і при оцінці обґрунтованості підстав передачі справи на її розгляд, зазначених колегією суддів.
72. Вважаємо, що враховуючи зазначені вище обставини, Великій Палаті Верховного Суду належало прийняти справу № 924/780/25 до розгляду в частині відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 02 червня 2026 року у справі № 160/22622/25, здійснивши належний аналіз підстав її передачі Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду та спірних правовідносин, крізь призму покладених завдань із забезпечення єдності судової практики, а також принципів юридичної визначеності та верховенства права.
73. Висновок про неподібність правовідносин, який, на нашу думку, не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо врахування змістового критерію, як основного, не усуває існування фактично різних концептуальних підходів у судовій практиці касаційних судів, пов`язаних з ухваленням та тлумаченням Закону № 2073-IX, оскільки після набрання ним чинності виникла правова проблема щодо визначення природи правовідносин, у яких орган місцевого самоврядування приймає індивідуальне рішення щодо розпорядження земельною(-ими) ділянкою(-ами) та укладає договір оренди.
74. Відтак питання, поставлене Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, яке фактично стосувалося визначення критеріїв кваліфікації понять «адміністративний договір», «адміністративний акт» та їх застосування після запровадження нового законодавчого регулювання у правовідносинах пов'язаних із розпорядженням земельними ділянками зокрема органами місцевого самоврядування, вочевидь потребувало вирішення Великою Палатою Верховного Суду для формування та забезпечення єдності судової практики, оскільки окреслена проблематика є надзвичайно актуальною для адміністративного, цивільного та господарського судочинства.
ВИСНОВКИ
75. Зважаючи на викладене на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала постановити ухвалу про прийняття справи № 924/780/25 до розгляду, а не повертати її відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Судді О. О. Банасько
К. М. Пільков
В. Ю. Уркевич