Кегичівський районний суд Харківської області
Справа № 624/435/26
№ провадження 2/624/335/26
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
селище Кегичівка 31 липня 2026 року
Кегичівський районний суд Харківської області, у складі
головуючого судді Куст Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №624/435/26,
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: Лобач Наталія Іванівна,
відповідач: ОСОБА_2 ,
вимоги позивача: про визнання нерухомого майна набутого за час шлюбу особистою приватною власністю,
В С Т А Н О В И В:
Виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просить визнати нерухоме майно, а саме житловий будинок площею 61.5 кв.м., з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно договору купівлі продажу від 24 липня 1992 року, що зареєстровано в реєстраційній книзі №3 за реєстраційним номером №508, запис від 19 грудня 1994 року, приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим що, 06 листопада 1982 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано шлюб.
Позивачка вказує, що після реєстрації шлюбу з чоловіком сторони прожили 2 місяці в с. Великі Проходи Дергачівського району, але життя спільне не склалося та позивачка повернулася проживати до Кегичівського району де через сім місяців у них народилася донька ОСОБА_5 , 1983 року народження.
З того часу, а саме з січня 1983 року позивачка проживала з донькою в Кегичівському районі з чоловіком після від`їзду не спілкувалися і він не проявляв бажання спілкуватися з донькою, фактично припинили подружні відносини.
В 1987 році позивачка почала проживати в цивільному шлюбі з ОСОБА_6 за час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_7 , 1988 року народження.
В 1992 році позивачка за власні кошти придбала житловий будинок в АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується договором купівлі продажу, квитанції про оплату коштів, довідка БТІ.
В даному домоволодінні ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована з доньками та співмешканцем ОСОБА_6 .
Хоча право власності зареєстроване на житловий будинок під час шлюбу, але дане майно придбане нею в 1992 року за власні кошти, в час коли сторони спільно не проживали з чоловіком та вели окреме господарство та не мали спільного бюджету. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно в 1994 роц,і відповідно дане майно хоч і придбане в шлюбі але за особисті кошти позивачки та є її особистою приватною власністю.
Рішенням Дергачівського районного суду від 29 квітня 2026 року справа №619/1023/26 шлюб розірвано. Позивачка звернулася до нотаріуса за консультацією, щодо продажу даного житлового будинку, після вивчення документів нотаріусом було зазначено, що при продажу житлового будинку необхідна згода чоловіка бо право власності на майно зареєстровано за час шлюбу.
У зв`язку з викладеним, у разі набуття майна хоча й у період шлюбу, але яке придбане за особисті кошти одного з подружжя та передане у власність, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Позивачка посилалась у своїй позовній заяві на постанову Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 та постанову Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
01 травня 2026 року представник позивача звернувся до суду з позовом.
Ухвалою суду від 04 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 07 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01 червня 2026 року.
Ухвалою суду від 01 червня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 03 липня 2026 року.
Представник позивача в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час розгляду повідомлялась належним чином, надала заяву, в якій повідомляється, що позовні вимоги підтримує, просить розглянути справу без її участі та позивача, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином. Причину неявки відповідач суду не повідомив. Відзив на позов до суду від відповідача не надходив.
Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до частини 11 статті 128 вищезазначеного Кодексу, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Так, на сайті Кегичівського районного суду опубліковане оголошення про виклик ОСОБА_2 у судове засідання.
За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Ухвалою суду від 31 липня 2026 року постановлено ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (після державної реєстрації шлюбу прізвище змінено на « ОСОБА_9 ») 06 листопада 1982 року зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Від вищезгаданого шлюбу народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 12).
Крім того, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20 червня 1988 року, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком якої зазначений ОСОБА_10 (а.с. 13).
24 липня 1992 року між радгоспом «Імені Паризької комуни» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого позивачка придбала житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: Харківська область, Кегичівський район, с. Серго. Згідно з умовами договору вартість житлового будинку становила 20699 карбованців, які покупцем сплачено в повному обсязі до каси радгоспу (копія, а.с.14).
Відповідно до копії державного акта на право приватної власності серії ЯИ №545859 на землю, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер:[номер приховано]:01:005:003, що розташована за адресою: Харківська область, Кегичівський район, с. Серго, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 15-16).
З копій квитанцій до прибуткових касових ордерів вбачається, що 05 червня 1992 року від ОСОБА_1 прийнято 20699,00 руб. як оплату за будинок, а також 13 грудня 1994 року від ОСОБА_1 прийнято кошти за проведення первинної інвентаризації та реєстрацію домоволодіння (а.с. 17).
Згідно з листом Проходівського старостинського округу Дергачівської міської ради від 27 лютого 2026 року № 10/21-01-16 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований та фактично проживав до 21 липня 1984 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується також копією домової книги, доданою до зазначеного листа (копії, а.с. 17а-19).
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2026 року у справі № 619/1023/26, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 06 листопада 1982 року Відділом РАЦС Кегичівського райвиконкому Харківської області, актовий запис № 122 (а.с. 37).
Відповідно до довідки Кегичівської селищної ради Вовківського старостинського округу від 10 лютого 2026 року № 23, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1992 року по 28 січня 2026 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі співмешканцем ОСОБА_6 , 1959 року народження, донькою ОСОБА_5 , 1983 року народження, та донькою ОСОБА_7 1988 року народження (а.с.38).
Відповідно до постанови державного нотаріуса Зачепилівської державної нотаріальної контори Терещенко Л.О. від 25 лютого 2026 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_1 у посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої згоди або особистої присутності іншого з подружжя - ОСОБА_2 . У постанові зазначено, що житловий будинок був набутий позивачкою на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 1992 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим нотаріус дійшов висновку про необхідність дотримання вимог статті 65 Сімейного кодексу України щодо розпорядження майном подружжя (а.с.40-41).
Також судом досліджено копію паспорту, коду позивачки та витяг з реєстру територіальної громади з підтвердженням її анкетних даних (копія, а.с.8-10); технічний паспорт на спірний будинок (копія, а.с.20-34); копію витягу з реєстру будівельної діяльності (а.с.35-36); довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості, а саме спірного будинку (копія, а.с.50-51).
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, суди повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, а також з`ясовувати джерело та час придбання такого майна. При цьому необхідно виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите ними за час шлюбу, крім майна, набутого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу.
За змістом наведених норм права набуття майна під час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Особа, яка заперечує поширення на майно такого правового режиму, повинна довести наявність передбачених законом підстав для його спростування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Суд також бере до уваги посилання позивачки на постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц та від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21. У зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що презумпція спільності майна подружжя може бути спростована у разі доведення того, що майно набуте одним із подружжя за час їх окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та за його особисті кошти. При цьому Верховний Суд наголосив, що тягар доказування зазначених обставин покладається на того з подружжя, хто заперечує належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності.
Разом із тим наведені правові висновки не є підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки фактичні обставини справ, на які посилається позивачка, не є тотожними обставинам цього спору. У справах, розглянутих Верховним Судом, були встановлені та підтверджені належними і допустимими доказами як факт фактичного припинення шлюбних відносин, так і придбання спірного майна за особисті кошти одного з подружжя. Натомість у цій справі саме позивачка повинна довести наявність таких обставин.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
Судом встановлено, що спірний житловий будинок придбано ОСОБА_1 24 липня 1992 року, тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який на той час не був припинений.
Посилання позивачки на те, що сторони фактично припинили сімейні відносини ще у 1983 році, спільного господарства не вели, а житловий будинок був придбаний виключно за її особисті кошти, не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.
Досліджені судом докази підтверджують факт придбання будинку під час шлюбу, оформлення права власності на ім`я позивачки та окремі обставини проживання сторін. Разом із тим зазначені докази не підтверджують, що кошти, за які було придбано спірний житловий будинок, були особистою власністю позивачки. Надані позивачкою докази окремого проживання сторін самі по собі не є достатніми для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя за відсутності належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за її особисті кошти.
Крім того, сам по собі факт реєстрації права власності на житловий будинок виключно за позивачкою не спростовує встановленої законом презумпції спільної сумісної власності майна подружжя.
Таким чином, позивачкою не доведено обставин, які б спростовували встановлену законом презумпцію спільної сумісної власності майна, набутого під час шлюбу. Належних і допустимих доказів того, що спірний житловий будинок придбаний за особисті кошти позивачки, матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, оцінюючи докази в їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання житлового будинку її особистою приватною власністю є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, сплачений позивачкою судовий збір залишається за нею та відшкодуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 22, 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна набутого за час шлюбу особистою приватною власністю - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи Харківському апеляційному суду або через Кегичівський районний суд Харківської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім`я) сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Мажарка Кегичівського району Харківської області, паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ,
представник позивача: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Суддя Н.М. Куст