УХВАЛА
30 липня 2026 року м. Кропивницький
справа № 402/536/23
провадження № 22-ц/4809/1721/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Карпенко О. Л., Письменний О. А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення аліментів на повнолітню дитину, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на її утримання у розмірі 20 000,00 грн, щомісяця, починаючи з 05 листопада 2022 року до закінчення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, а саме по 30 червня 2026 року; здійснено розподіл судових витрат.
14 липня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду в системі «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга відповідача на вказане рішення суду першої інстанції.
У поданій апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року. В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що про винесення оскаржуваного рішення ОСОБА_1 стало відомо випадково через слухання іншої справи № 402/332/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів; 19 червня 2026 року адвокат Беженар Є.О. подала клопотання про ознайомлення із матеріалами цивільної справи № 402/332/26, з якої їй стало відомо, що правовими підставами вимог позивачки є рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року у справі №402/536/23; 24 червня 2026 року адвокат Беженар Є.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала заяву про ознайомлення із матеріалами цивільної справи № 402/536/23, після чого відповідачу і стало відомо про існування оскаржуваного рішення.
Наполягаючи на тому, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи та про ухвалення оскаржуваного рішення, вказує, що його реєстрація в підсистемі «Електронний Суд» як користувача - фізичної особи не тягне виникнення обов`язку щодо перевірки власного кабінету. Вважає, що на відміну від адвокатів, нотаріусів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органів державної влади та інших осіб, для яких використання електронного кабінету є обов`язковим відповідно до процесуального законодавства, для фізичної особи реєстрація в підсистемі «Електронний суд» є правом, а не обов`язком. Відповідно, сама лише наявність зареєстрованого електронного кабінету не може ототожнюватися з належним повідомленням особи про перебіг судового процесу чи свідчити про її обізнаність із процесуальними документами.
Наголошує, що суд першої інстанції, не забезпечивши належного повідомлення відповідача, фактично поклав в основу рішення заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог, яка була подана до суду представником позивачки. При цьому відповідач категорично заперечує факт складення, підписання чи подання такої заяви, а також будь-яке уповноваження інших осіб на її подання від свого імені.
Вирішуючи питання наявності підстав для поновлення скаржнику строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (п.п. 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в п.п. 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції. У цьому зв`язку суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Згідно зі ст. 354 ЦПК України (у редакції, чинній на день ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Частиною 2 ст. 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 733/112/20, від 11 лютого 2026 року у справі № 727/9527/23.
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження і яка, відповідно, не знала/ не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Апеляційним судом з`ясовано, що копію ухвали Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2023 року про відкриття провадження у даній справі разом з позовною заявою та доданими до неї документами місцевим судом було направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 та повернуто до суду без вручення адресату по причині: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 58).
Апеляційний суд зауважує, що ухвалою від 20 липня 2023 року судом першої інстанції було зобов`язано орган реєстрації Херсонської міської ради Херсонської області надати суду інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 , остання відома адреса реєстрації (проживання): АДРЕСА_2 (а.с. 30), однак, інформації на виконання вказаної ухвали до суду надано не було.
Разом з тим, наведена адреса місця реєстрації (проживання) відповідача підтверджується поданою ним апеляційною скаргою та доданою до скарги копією паспорта громадянина України, який містить відмітки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , останньою з яких є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, ОСОБА_1 не є особою, яка не повідомлена про розгляд справи у розумінні наведених вище вимог процесуального закону, оскільки за наявності визначеної процесуальним законом та встановленої у даній справі обставини належного вручення відповідачу ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, у скаржника відсутні підстави стверджувати про неповідомлення його про її розгляд.
У контексті викладеного, колегією суддів враховано також, що за запитом на отримання інформації про наявність зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС апеляційним судом встановлено, що відповідач зареєстрував свій електронний кабінет 25 травня 2021 року.
05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку.
Відповідно до п. 3 розділу І Положення про ЄСІТС (тут і далі - в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.
Відповідно до п. 8 Положення про ЄСІТС Підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (id.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.
Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами.
Обов`язковість реєстрації Електронного кабінету в ЄСІТС для окремих категорій суб`єктів визначається процесуальним законодавством (п. 10 Положення про ЄСІТС).
За ч. 6 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (ч. 7 ст. 14 ЦПК України).
Абзацем 2 п. 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що до «Електронних кабінетів» користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувана (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі -автоматизована система діловодства).
Отже, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет».
При цьому, вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених процесуальним законом, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22).
У даній справі відповідач має зареєстрований «Електронний кабінет», а отже в силу п. 37 Положення про ЄСІТС, документ сформований в системі «Електронний суд» відповідач мав отримати в «Електронному кабінеті» через підсистему «Електронний суд» в автоматичному режимі.
В силу вимог ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки обставини отримання відповідачем в автоматичному режимі судової кореспонденції у даній справі через підсистему «Електронний суд» останнім не спростовані, викладене також свідчить про відсутність підстав стверджувати про необізнаність скаржника з наявністю судового провадження у даній справі.
При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність у відповідача як фізичної особи процесуального обов`язку реєструвати свій електронний кабінет в ЄСІТС. Разом з тим, за встановлених обставин наявності такої реєстрації,особа зобов`язана слідкувати за повідомленнями у ній.
Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 916/3625/24.
Крім того, апеляційним судом враховано, 05 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було встановлено фактичне повне виконання виконавчого листа № 402/536/23, виданого 20 листопада 2023 року Ульяновським районним судом Кіровоградської області про стягнення з боржника - ОСОБА_1 судового збору у сумі 1073,60 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи постановою про закінчення виконавчого провадження від 05 лютого 2024 року (а.с. 61).
На переконання апеляційного суду, виконання відповідачем у лютому 2024 року оскаржуваного у даній справі судового рішення в частині сплати судового збору, викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності процесуальної поведінки скаржника, який в апеляційній скарзі стверджує, що про наявність справи та судового рішення у ній дізнався лише після ознайомлення його представника з матеріалами справи у червні 2026 року.
Таким чином, наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, за наслідками якого ухвалено оскаржуване судове рішення.
Наявність обставин, які виключають застосування судом апеляційної інстанції у цій справі вимог ч. 2 ст. 358 ЦПК України, відповідач не довів.
За викладеного, оскільки апеляційну скаргу на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року подано 14 липня 2026 року, тобто після спливу річного строку з дня ухвалення рішення, а будь-які обставини, які передбачені ч. 2 ст. 358 ЦПК України, відсутні, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 354, 358 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2023 року у даній справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний