Справа № 930/137/26
№2/930/577/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27.07.2026 року Немирівський районний суд
Вінницької області
в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.
при секретарі: Загребельного С.В.
за участю позивача: ОСОБА_1
представника позивача - адвоката: Кіцули В.І.
відповідача: ОСОБА_2
представника органу опіки та піклування: Тригуба В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Немирівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Немирівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 2010 по 2021 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що після припинення сімейних відносин дитина залишилася проживати разом із ним та перебуває на його повному матеріальному забезпеченні. Відповідачка, за твердженням позивача, участі у вихованні сина не бере, матеріальної допомоги на його утримання не надає, не цікавиться його життям, станом здоров`я, навчанням та розвитком, не спілкується з дитиною, не піклується про її фізичний, духовний і моральний розвиток, не виконує своїх батьківських обов`язків.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, у 2022 році двічі притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за неналежне виконання батьківських обов`язків щодо сина.
Позивач також вказує, що він ніколи не перешкоджав відповідачці у спілкуванні з дитиною, однак остання не виявляла бажання брати участь у її вихованні та підтримувати з нею стосунки.
На підтвердження своїх вимог позивач посилається на висновок Органу опіки та піклування Немирівської міської ради, відповідно до якого позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 є доцільним та відповідає інтересам дитини.
Посилаючись на те, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення батьківських прав, позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з неї аліменти на утримання дитини у розмірі, визначеному законом, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
02.03.2026 року представником позивача - адвокатом Кіцулою В. І. - подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 10.06.2022 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП та постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Ухвалою суду від 30.04.2026 року по справі закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Пояснили, що відповідачка тривалий час не виконує своїх батьківських обов`язків щодо сина, не бере участі у його вихованні, матеріально його не утримує, не цікавиться його життям та розвитком, у зв`язку з чим фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Вважали, що такі обставини є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав та стягнення з неї аліментів на утримання дитини.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги в частині позбавлення її батьківських прав визнала, однак заперечувала проти стягнення з неї аліментів, посилаючись на те, що на даний час ніде не працює та не має постійного доходу. Пояснила, що між нею та батьком дитини була досягнута домовленість щодо позбавлення її батьківських прав. Разом із тим зазначила, що підтримує спілкування із сином, хоча й нечасто.
У судовому засіданні судом було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що проживає разом із батьком, з матір`ю проживати не бажає. Повідомив, що мати не бере участі у його вихованні, матеріально не допомагає, не цікавиться його життям та навчанням.
Представник Органу опіки та піклування Немирівської міської ради Тригуб В. С. у судовому засіданні пояснив, що сім`я тривалий час перебувала у складних життєвих обставинах. Після встановлення факту неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків дитину було влаштовано до батька, який на даний час забезпечує її виховання та утримання. З урахуванням встановлених обставин та в інтересах дитини Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, думку неповнолітнього, представника органу опіки та піклування, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивача ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Із наданих доказів вбачається, що після припинення спільного проживання сторін дитина проживає разом із батьком, який забезпечує її утримання, виховання та належні умови для розвитку. З довідки навчального закладу та характеристики вбачається, що батько бере активну участь у вихованні сина, підтримує постійний зв`язок зі школою, цікавиться успішністю дитини, відвідує батьківські збори та забезпечує належні умови для її навчання.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи проживають окремо.
Разом із тим матеріали справи свідчать, що відповідачка упродовж окремих періодів часу неналежним чином виконувала покладені на неї батьківські обов`язки щодо сина. Так, постановами Немирівського районного суду Вінницької області від 10.06.2022 та 02.11.2022 її було притягнуто до адміністративної відповідальності за частинами першою та другою статті 184 КУпАП. Крім того, рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради № 197 від 20.06.2023 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення її батьківських прав.
Проте, самі по собі зазначені обставини не є безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правової відповідальності, який застосовується лише у виняткових випадках, коли доведено винну поведінку одного з батьків, що свідчить про свідоме та систематичне невиконання батьківських обов`язків.
Такий правовий підхід узгоджується з положеннями статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом впливу, що застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а інші заходи захисту прав дитини є недостатніми.
Суд бере до уваги, що відповідачка у судовому засіданні повідомила про підтримання спілкування із сином, хоча й нечастого. Неповнолітній також не зазначав про повну відсутність будь-яких контактів із матір`ю, а лише підтвердив, що вона не бере належної участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні.
Суд критично оцінює пояснення відповідачки про те, що вона погоджується на позбавлення її батьківських прав за домовленістю із батьком дитини. Позбавлення батьківських прав не може здійснюватися за взаємною згодою батьків чи на підставі їх домовленості, оскільки таке питання вирішується виключно з урахуванням найкращих інтересів дитини та за наявності передбачених законом підстав.
Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 19 Сімейного кодексу України та практики Верховного Суду такий висновок має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду.
Суд оцінює зазначений висновок у сукупності з іншими доказами у справі та приходить до висновку, що він сам по собі не підтверджує наявність підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
У постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.
Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Суд також враховує принцип пропорційності втручання у сімейні правовідносини, який випливає із практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якого втручання держави у сімейне життя має бути необхідним та обґрунтованим, а позбавлення батьківських прав повинно застосовуватися лише у випадках, коли це є єдиним можливим способом захисту прав та інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України та ч. 6 ст. 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
На переконання суду, у даній справі позивачем не доведено, що подальше збереження правового зв`язку між матір`ю та дитиною суперечить інтересам дитини або створює реальну загрозу її життю, здоров`ю чи розвитку.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення матері спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України .
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи всі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достатніх і переконливих доказів, які б свідчили про необхідність застосування до відповідачки такого виняткового заходу сімейно-правової відповідальності, як позбавлення батьківських прав. При цьому суд враховує, що постанови Немирівського районного суду Вінницької області про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП датовані 10.06.2022 та 02.11.2022, а висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення її батьківських прав затверджений рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради № 197 від 20.06.2023. Отже, зазначені докази характеризують поведінку відповідачки на час їх складання, однак самі по собі не можуть бути достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав без встановлення судом на час розгляду справи наявності свідомого, винного та триваючого ухилення від виконання батьківських обов`язків, яке свідчило б про неможливість зміни її поведінки та необхідність застосування такого виняткового заходу.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).
У подібних справах обов`язково мають досліджуватись інші обставини, а саме Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).
Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
Разом із тим відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст.ст. 181, 182, 183 Сімейного кодексу України аліменти можуть бути присуджені судом у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, платника аліментів, наявність у нього інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення. При цьому мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи встановлені обставини справи, те, що неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком та перебуває на його повному утриманні, відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, доказів належного виконання нею обов`язку щодо утримання сина матеріали справи не містять, а також беручи до уваги вік дитини та її потреби, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів. При цьому суд відхиляє заперечення відповідачки щодо неможливості сплати аліментів у зв`язку з відсутністю у неї роботи та постійного доходу, оскільки такі обставини самі по собі не звільняють батьків від встановленого законом обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 141, 150, 155, 164, 180-183 СК України, ст. 81, 259, 264-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20 січня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: В.М. Алєксєєнко