УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року
м. Київ
справа № 759/31560/25
провадження № 61-10002ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Зайцева А. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва», третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним, договору не укладеним та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- зобов`язати відповідачів на час розгляду справи і вступу рішення суду в законну силу припинити нарахування, витребування плати за послуги, які він не отримує, відмовитися від їх отримання з чітким подальшим встановленням переліку цих послуг, які є обов`язковими за законом підтвердженими/визначеними судом з підписанням відповідних письмових правочинів;
- визнати ймовірні публічні правочини з постачання теплової енергії і суміжних послуг у вказаний період з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» недійсними, письмові договори не укладеними, акти прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг) не підписаними;
- зобов`язати відповідачів укласти письмові правочини з послуг, які є обов`язковими за законом для власників багатоквартирних будинків терміном на один рік з фіксованою ціною, можливістю його продовження, досягнувши всіх істотних умов договору з помісячним підписанням актів прийому-здачі виконаних робіт які мають бути підставою для оплати цих послуг;
- стягнути одноразово солідарно (однією виплатою в десятиденний термін з дня винесення рішення/вступу цього рішення в законну силу) за рахунок коштів відповідачів на його користь в готівковому вигляді через касу УДКСУ у Святошинському районі чи відділення 03194 АТ «Укрпошта» в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди в усіх її формах, проявах/виявах, витрати на складання, подачу, супровід позовної заяви в умовах «воєнного стану» на тлі постійних масованих обстрілах та ще й щодо малолітньої дитини в розмірі який належно обґрунтований і складає 40 000,00 грн з урахуванням оподаткування.
Разом з позовом ОСОБА_1 подав клопотання, у якому, посилаючись на свій скрутний матеріальний стан, незадовільний стан здоров`я та самостійне виховування малолітньої доньки, просив суд зменшивши розмір судового збору і відстрочити його сплату до ухвалення рішення по суті.
02 січня 2026 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишив без руху та надав позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: сплати судового збору у розмірі
3 875,84 грн. Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища або наявності підстав, визначених частиною першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
16 лютого 2026 року ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали від 02 січня 2026 року подав клопотання, у якому, посилаючись на свій скрутний матеріальний стан, незадовільний стан здоров`я та самостійне виховування малолітньої доньки, просив прийняти одне з можливих рішень щодо вирішення повторно порушеного питання з урахуванням його майнового стану, зменшивши суму судового збору і відстрочити його сплату до ухвалення рішення по суті, а у разі відмови - роз`яснити як він має сплатити судовий збір, не отримуючи доходів.
17 лютого 2026 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув позивачу.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що позивач не усунув недоліки позову в установлений строк, а саме: не надав суду докази сплати судового збору. Щодо повторного клопотання про відстрочення сплати судового збору суд зазначив, що по суті таке клопотання обґрунтовано тими ж доводами, які були викладені позивачем при поданні попереднього клопотання, за результатами розгляду якого ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд своєю постановою від 30 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
27 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд», у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від
17 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що позов у цій справі подано для захисту порушених прав малолітньої доньки позивача. Вважає, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги ці обставини, а також скрутний матеріальний стан його та його сім`ї.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені в статті 175 ЦПК України.
Крім того, частинами третьою, четвертою статті 177 ЦПК України встановлено, що у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Закон України «Про судовий збір» містить визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях за законом, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 Закону України «Про судовий збір», або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Водночас Верховний Суд зауважує, що обов`язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний майновий стан особи для звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, покладається саме на особу, яка звертається з відповідним клопотанням. Такими доказами можуть бути, наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Особливо це стосується порушення заявником процедури касаційного провадження.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland»
від 26 липня 2005 року, пункти 63 - 64).
Суд першої інстанції в ухвалі від 02 січня 2026 року дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання заявника про відстрочення та зменшення сплати судового збору, оскільки ОСОБА_1 не надав до суду належних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища або наявності підстав, визначених частиною першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При цьому, згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
17 лютого 2026 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою позов ОСОБА_1 визнав неподаним та повернув позивачу, оскільки останній не усунув недоліки позову в установлений строк, а саме: не надав суду докази сплати судового збору. При цьому щодо повторного клопотання про відстрочення від сплати судового збору суд підставно зазначив, що по суті таке клопотання обґрунтовано тими ж доводами, які були викладені позивачем при поданні попереднього клопотання, за результатами розгляду якого ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви.
Водночас посилання ОСОБА_1 на те, що позов у цій справі подано для захисту порушених прав його малолітньої доньки, не може бути прийняте до уваги, оскільки належним чином не обґрунтоване.
При таких обставинах посилання заявника на помилковість висновків судів є безпідставним, оскільки ґрунтуються на хибному тлумаченні заявником процесуальних норм та не впливають на законність висновку про повернення позовної заяви.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва», третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання правочину недійсним, договору не укладеним та стягнення моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев