РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
03 серпня 2026 р. Справа № 120/11947/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що проходив військову службу з липня 1999 року до червня 2025 року, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, має статус учасника бойових дій, а в період з березня 2022 року по жовтень 2024 року перебував у полоні. Після звільнення з військової служби відповідач здійснив із ним лише частковий розрахунок, виплативши грошову компенсацію за неотримане речове майно лише за період з березня по червень 2025 року, тоді як компенсацію за попередній період проходження служби не нарахував і не виплатив. На звернення позивача військова частина повідомила про неможливість здійснення такого нарахування у зв`язку зі знищенням під час бойових дій первинних документів речового обліку.
Позивач вважає такі дії (бездіяльність) протиправними, оскільки відсутність первинної документації не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити реалізацію гарантованого законом права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, а необхідні відомості можуть бути витребувані з архівів Міністерства оборони України.
З огляду на це просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з липня 1999 року по березень 2025 року, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, надати відповідну довідку про вартість речового майна, а також стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову. Зазначив, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, сформованої за даними речового обліку. Вказав, що внаслідок бойових дій у березні 2022 року та захоплення військової частини первинна документація, зокрема картки обліку речового майна, була втрачена, що унеможливило встановлення переліку невиданого позивачу майна та розрахунок компенсації за попередні періоди служби. Також зазначив, що після проведення службового розслідування та відновлення облікових даних позивачу було нараховано і виплачено компенсацію лише за період з березня по червень 2025 року, а в період з березня 2022 року по березень 2025 року позивач на речовому забезпеченні військової частини не перебував.
Також відповідач наголосив, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували його право на отримання компенсації за інші періоди служби, а відсутність можливості здійснити відповідні нарахування зумовлена об`єктивними обставинами, що не залежали від військової частини.
Крім того, просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи та необґрунтовано завищеними. Окремо зазначив, що позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки про можливе порушення свого права дізнався 03.06.2025, тоді як із позовом звернувся лише у серпні 2025 року, без належних підстав для поновлення такого строку, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
Позивач з липня 1999 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , останньою займаною посадою була посада заступника начальника управління зі зв`язку та АСУ - начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 .
Позивач у період з 09.12.2017 по 30.04.2018 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою № 620/д/536 від 02.04.2025; є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_2 від 29.01.2025).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2022 № 1/нст позивача визнано зниклим безвісти з 20.03.2022 та знято з усіх видів забезпечення, окрім фінансового. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2022 № 4/нст позивача повторно знято з усіх видів забезпечення, окрім фінансового, а наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 348 від 31.03.2022 зараховано у розпорядження Головнокомандувача. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2022 № 8/нст позивача визнано таким, що з 20.03.2022 перебуває в полоні. Наказом від 27.09.2022 № 121/нст дію контракту з позивачем продовжено до оголошення демобілізації.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 302 позивача визнано звільненим з полону. Отже, позивач з 20.03.2022 по 18.10.2024 перебував у полоні на території держави-агресора.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2025 № 85 позивача визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків, та зараховано на всі види забезпечення.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.05.2025 № 385 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2025 № 169 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та звільнено з військової служби у запас.
Судом встановлено, що при звільненні позивачу на підставі довідки № 7 про вартість речового майна, що належить до видачі, від 03.06.2025 виплачено компенсацію за речове майно лише за період з березня по червень 2025 року.
Відповідач в обґрунтування неможливості нарахування компенсації за попередні періоди послався на журнал бойових дій військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 (інв. № 6), який підтверджує знищення документації щодо видачі речового майна, включно з карткою обліку речового майна особистого користування позивача, внаслідок ведення бойових дій та захоплення особового складу частини в полон у період з 24.02.2022 по 20.03.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2025 № 5/нагд призначено службове розслідування за фактом втрати облікового майна позивача; за результатами розслідування наказом від 05.02.2025 № 16/нод позивача зараховано на всі види забезпечення з дня повернення з полону та надано вказівку речовій службі відновити картку обліку речового майна особистого користування позивача. На підставі відновлених у такий спосіб даних відповідачем сформовано довідку № 7 та виплачено компенсацію за період з березня по червень 2025 року.
17.06.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання довідки про вартість речового майна за період з липня 1999 року по березень 2025 року.
Листом № 620/993 від 20.06.2025 відповідач повідомив про знищення приміщень і майна частини внаслідок бойових дій у березні 2022 року. 12.07.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Листом № 620/1215 від 28.07.2025, отриманим позивачем 01.08.2025, відповідач остаточно повідомив про неможливість нарахування компенсації за відсутністю первинних облікових документів.
Надаючи оцінку аргументам відповідача в частині дотримання стороною позивача строків звернення з заявленими позовними вимогами, суд зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позов заявив про пропуск позивачем встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, обчислюючи його з 03.06.2025 - дня звільнення позивача з військової служби.
Суд відхиляє цей довід відповідача з огляду на таке. Частина п`ята статті 122 КАС України встановлює скорочений місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Предметом цього спору є не оскарження факту чи законності звільнення позивача з військової служби (яке позивачем не оспорюється), а бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно - тобто вимога майнового (компенсаційного) характеру, аналогічна за своєю правовою природою вимогам про виплату належних працівникові сум при звільненні, для яких статтею 233 КЗпП України встановлено інший (тримісячний) строк звернення до суду.
За таких обставин підстав для застосування до цього спору скороченого місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, суд не вбачає, а застосуванню підлягає загальний шестимісячний строк, встановлений частиною другою цієї статті.
Крім того, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Судом встановлено, що станом на 03.06.2025 (дату звільнення) позивачу було відомо лише про частковий розрахунок за період з березня по червень 2025 року. В подальшому, позивач вживав активних дій для досудового врегулювання питання про нарахування компенсації за попередні періоди (адвокатський запит від 17.06.2025, заява від 12.07.2025), а остаточну відмову в задоволенні цих вимог отримав лише 01.08.2025 (лист № 620/1215 від 28.07.2025).
Отже, саме з 01.08.2025 позивач дізнався про остаточне порушення свого права в частині, яка є предметом цього позову, а звернення до суду 18.08.2025 відбулося в межах як шестимісячного, так і місячного строків, встановлених статтею 122 КАС України. Відтак довід відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом № 2011-XII №Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-XII).
За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, передбачено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати такої компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 7 розділу II Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440, у разі втрати облікових регістрів облікові дані відновлюються в нових облікових регістрах після проведення службового розслідування за звітними, первинними документами та даними інвентаризації з подальшою звіркою облікових даних із відповідною службою забезпечення.
Судом встановлено, що право позивача на отримання речового майна (або компенсації за нього) виникло та накопичувалося відповідно до норм забезпечення протягом усього періоду проходження ним дійсної військової служби, коли він перебував на всіх видах забезпечення.
Разом з тим судом також встановлено, що з 20.03.2022 (дати визнання позивача зниклим безвісти) і до його повернення з полону та зарахування на всі види забезпечення (накази від 21.03.2022 № 1/нст, від 31.03.2022 № 4/нст, від 21.03.2025 № 85) позивач був знятий з усіх видів забезпечення, окрім фінансового. Отже, у період перебування позивача в полоні (з 20.03.2022 по 18.10.2024) та до фактичного відновлення його на речовому забезпеченні (21.03.2025) право на отримання нових предметів речового майна за нормами забезпечення, з якого виникає право на відповідну грошову компенсацію, у позивача об`єктивно не накопичувалося, оскільки він у цей період не перебував на речовому забезпеченні військової частини, що прямо підтверджується наказами, наданими самим позивачем на обґрунтування позову.
За таких обставин вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації за період з 20.03.2022 по 03.06.2025 (за вирахуванням вже сплаченого періоду з березня по червень 2025 року) є необґрунтованими, а бездіяльність відповідача щодо цього періоду не є протиправною.
Водночас щодо періоду з липня 1999 року по 20 березня 2022 року (тобто до моменту визнання позивача зниклим безвісти), судом встановлено, що впродовж цього часу позивач проходив дійсну військову службу та перебував на всіх видах забезпечення, а відтак право на отримання невиданого речового майна або компенсації за нього за цей період виникло та мало підлягати визначенню в загальному порядку.
Єдиною підставою, з якої відповідач не здійснив нарахування компенсації за вказаний період, є посилання на знищення первинної облікової документації внаслідок бойових дій у березні 2022 року.
Оцінюючи цей довід, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності бездіяльності покладається на відповідача. При цьому пункт 7 розділу II Інструкції з обліку військового майна, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440, на який посилається сам відповідач, передбачає визначений механізм відновлення втрачених облікових даних - шляхом проведення службового розслідування за наявними звітними, первинними документами та даними інвентаризації з подальшою звіркою з відповідною службою забезпечення, а не лише констатацію неможливості відновлення таких даних.
Судом встановлено, що відповідач фактично скористався цим механізмом (наказ від 09.01.2025 № 5/нагд про призначення службового розслідування, наказ від 05.02.2025 № 16/нод про відновлення облікових даних), однак, за результатами такого розслідування, відновив (та здійснив нарахування компенсації) лише щодо періоду з березня по червень 2025 року, тоді як доказів вжиття будь-яких заходів для встановлення чи відновлення відомостей про речове забезпечення позивача за майже 23-річний період його служби до 2022 року (зокрема шляхом звернення до архівних, кадрових чи фінансових підрозділів Міністерства оборони України вищого рівня, як на це обґрунтовано вказує позивач) відповідач суду не надав.
Саме по собі посилання на знищення первинних документів безпосередньо в місці дислокації частини внаслідок короткочасних бойових дій у березні 2022 року, без доведення вжиття передбачених відомчою інструкцією заходів для відновлення облікових даних за попередні періоди служби, не є достатнім для звільнення відповідача від обов`язку визначити розмір належної позивачу компенсації за період з липня 1999 року по 20 березня 2022 року.
За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно за період з липня 1999 року по 20 березня 2022 року є протиправною, а вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню з покладенням на відповідача обов`язку визначити (в тому числі шляхом отримання необхідних відомостей з архівних та інших підрозділів Міністерства оборони України) та виплатити позивачу відповідну компенсацію, а також надати відповідну довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за цей період.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведену правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо періоду з липня 1999 року по 20 березня 2022 року та покладення відповідного обов`язку.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Супруном М.І. надано: Договір про надання правової допомоги №13062501 від 13.06.2025, замовлення до договору про надання правничих послуг №4, №5, №6, платіжну інструкцію від 13.06.2025 за №8381-6421-7930-9496 на суму 25000 грн.
Також, судом встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн позивачем надано акти приймання-передачі наданих послуг: за підготовку двох адвокатських запитів (по 5 000 грн кожен) та за підготовку позовної заяви (5 000 грн), при цьому жоден з наданих документів не містить відомостей про обсяг часу, витраченого на виконання відповідних робіт.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінюючи заявлений розмір витрат на правничу допомогу з урахуванням складності справи, яка не потребувала значного обсягу процесуальних дій чи дослідження великого масиву доказів, відсутності деталізації витраченого адвокатом часу, а також з огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, суд, керуючись критерієм співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу до 5 000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
в и р і ш и в :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за період з липня 1999 року по 20 березня 2022 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 визначити (в тому числі шляхом отримання необхідних відомостей з відповідних архівних та інших підрозділів Міністерства оборони України) та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з липня 1999 року по 20 березня 2022 року, а також надати ОСОБА_1 відповідну довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за зазначений період.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна