РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
03 серпня 2026 р. Справа № 120/1911/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 20.02.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що положення статей 116, 117 КЗпП України застосовуються у разі проведення остаточного розрахунку при звільненні працівника. Водночас позивач не був звільнений з військової служби, а наказом від 02.04.2024 був переміщений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з таким переміщенням. У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 не здійснювала остаточного розрахунку при звільненні, а тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відтак відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою від 07.07.2026 у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України витребувано документально підтверджену інформацію про: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; про розмір частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; про розмір частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
На виконання вимог ухвали суду від 07.07.2026 представник відповідача за допомогою підсистеми "Електронний суд" 28.07.2026 та 29.07.2026 надав до суду витребувану інформацію.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №103 від 02.04.2024 капітана ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення (ВОС-0210003) та переміщеного відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.03.2024 року № 25 по особовому складу для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), з 03 квітня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
В подальшому, вважаючи, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 в період з 30.06.2017 по 28.02.2018 відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, а з 01.03.2018 по 11.04.2018 року із урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 року № 1078, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2025 по справі №120/3166/25, окрім іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України:
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.06.2017 до 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.04.2018 року, виходячи з щомісячної фіксованої величини 1347,30 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
- провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017-2018 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення.
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 30.06.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
28.01.2026 позивачу здійснено виплату нарахованих на виконання рішення суду від 12.11.2025 недоотриманих під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 сум індексації грошового забезпечення, а також виплачено компенсацію втрати частини доходів в розмірі 56425,17 грн.
Втім, на переконання позивача, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
В свою чергу, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Положеннями статті 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання вказує, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відтак, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 дійшла висновку, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З огляду на викладене вище, суд наголошує, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця) з військової служби.
Як встановлено судом, позивача було переміщено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), про що зазначено в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №103 від 02.04.2024.
Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, також передбачає виключення зі списків особового складу одного військового формування та зарахування до таких списків іншого, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків, неналежне виконання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Разом з цим, середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, натомість у ході судового розгляду встановлено, що позивачку було переведено до іншого прикордонного закону звідки її було звільнено, а відтак відповідачем у цій справі не порушено прав позивачки на повний розрахунок при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
в и р і ш и в :
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна