ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року Справа № 160/12836/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
13 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року включно;
- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування не отриманого грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року.
Відповідачем 09.06.2026 надано до суду відзив на позовну заяву в якій останній заперечував проти задоволення позовних вимог та в обгрунтування відзиву зазначено, що Позивачем, 05.11.2024 ним було самовільно залишено місце служби, у зв`язку із чим у військовій частині НОМЕР_1 було призначено та проведено службове розслідування. Виплату основних видів грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за жовтень 2024 року, військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 було здійснено 08.11.2024 та 22.11.2024 відповідно, тобто - до моменту самовільного залишення місця служби Позивачем, у зв`язку із чим таке грошове забезпечення йому виплачено не було.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв`язку з перебуванням головуючого судді у період з 15.07.2026 по 31.07.2026 у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено 03.08.2026.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 з 10.07.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та приймав участь у бойових діях по жовтень 2024 р. включно, що не заперечується відповідачем.
05.11.2024 року Позивач самовільно залишив військову частину, що стало підставою для видачі наказу № 899 командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини.
Пунктом 3 витягу із наказу № 899 від 05.11.2024 зазначено: - «Молодшому сержанту ОСОБА_2 , відповідно до вимог «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства Оборони України № 260 від 07.06.2018 не виплачувати грошове забезпечення з дня самовільного залишення району зосередження підрозділу, а саме з 05 листопада 2024 до моменту його повернення у розташування військової частини».
За результатами проведеного службового розслідування складений акт від 25.11.2024 в якому розділом 5 п. 5.4 зазначено: - «Начальнику відділення персоналу штабу військової частини,відповідно до пункту 15 розділу XXXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 у зв`язку з самовільним залишенням району зосередження підрозділу, в умовах воєнного стану, не включати до проекту наказу про виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02,2022 № 168 за листопад 2024 року оператора відділення управління командира батареї З самохідної артилерійської батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону молодшому сержанту ОСОБА_2 ».
Проте, ОСОБА_1 повернувся до іншої військової частини для проходження в подальшому військової служби за згодою командира військової частини НОМЕР_3 НГУ та продовжує проходити військову службу в зазначеній частині з 27.02.2025 року, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 НГУ №585 від 02.03.2026 року.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 17.12.2025 у справі №199/16735/25, Позивача було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження №6202517[телефон приховано] - закрито.
Представником позивача було направлене звернення до відповідача від 15.01.2026 р. вих. № 353/ДОМ з копією ухвали про закриття кримінального провадження та проханням здійснити належні виплати за жовтень 2024 року.
Відповідачем надана відповідь від 02.03.2026 р. вих. № 696, що з метою перевірки інформації про проходження позивачем військової служби у військовій частини НОМЕР_3 НГУ, відповідачем буде надісланий запит до Головного управління НГУ. Після отримання підтвердження, позивачу буде виплачено нараховані та не виплачені кошти.
Вважаючи протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року Позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.
Указами Президента України воєнний стан продовжено, діє на теперішній час.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постанова №168 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачала у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил передбачала отримання додаткової винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.
У контексті наведеного відслідковується, що сам факт виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов`язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн.
За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою №168 в розмірі 100 000 грн. чи 30 000 грн.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Як уже зазначалось, ОСОБА_1 з 10.07.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та приймав участь у бойових діях по жовтень 2024 р. включно, що не заперечується відповідачем.
05.11.2024 року Позивач самовільно залишив військову частину, що стало підставою для видачі наказу № 899 командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини.
Пунктом 3 витягу із наказу № 899 від 05.11.2024 зазначено: - «Молодшому сержанту ОСОБА_2 , відповідно до вимог «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства Оборони України № 260 від 07.06.2018 не виплачувати грошове забезпечення з дня самовільного залишення району зосередження підрозділу, а саме з 05 листопада 2024 до моменту його повернення у розташування військової частини».
З зазначеного вище вбачається, що виплати грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди молодшому сержанту ОСОБА_1 не нараховувати з листопада 2024 р. у зв`язку з самовільним залишенням району зосередження підрозділу до моменту його повернення у розташування військової частини.
Проте, ОСОБА_1 повернувся до іншої військової частини для проходження в подальшому військової служби за згодою командира військової частини НОМЕР_3 НГУ та продовжує проходити військову службу в зазначеній частині з 27.02.2025 року, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 НГУ №585 від 02.03.2026 року.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 17.12.2025 у справі №199/16735/25, Позивача було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження №6202517[телефон приховано] - закрито.
Так, за жовтень 2024 року військовослужбовець ОСОБА_1 не отримав належного грошового забезпечення та грошової винагороди за участь у бойових діях в жовтні 2024 року, що також не заперечується відповідачем.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, визначається та регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям ПРИЗУПИНЯЮТЬСЯ.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення здійснюється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Однак, у разі закриття такого кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту військовослужбовця продовжуються, а пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. - поновлюються, за весь час необгрунтованого призупинення військової служби, таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Отже з урахуванням зазначеного суд вважає, що Відповідачем безпідставно не виплачено Позивачу основне грошове забезпечення, премії та додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р, № 168 за жовтень 2024 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірносі свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду разом з позовною заявою: договір про надання професійної правової допомоги №25/10-25/ДОМ від 25.11.2025 року укладений між адвокатом Єременко А.Л. та ОСОБА_1 , додаткової угоди до договору №25/10-25/ДОМ від 25.11.2025 на суму 6000 грн. за адвокатські запити та заяви до в/ч НОМЕР_1 та на суму 15 000 грн. за супровід адміністративної справи та представництво інтересів в суді першої інстанції (складання позовної заяви, відзиву, клопотання, заяви); акту наданих послуг до договору №25/10-25/ДОМ від 15.01.2026 на суму 6000 грн.
Проте надані копії додаткової угоди до договору №25/10-25/ДОМ від 25.11.2025 на суму 6000 грн. за адвокатські запити та заяви до в/ч НОМЕР_1 та на суму 15 000 грн. за супровід адміністративної справи та представництво інтересів в суді першої інстанції (складання позовної заяви, відзиву, клопотання, заяви), а також акт наданих послуг до договору №25/10-25/ДОМ від 15.01.2026 на суму 6000 грн. не підтверджують проведення сплати за юридичні послуги саме за договором про надання професійної правової допомоги №25/10-25/ДОМ від 25.11.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, про понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у даній справі.
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року включно.
Зобов`язати військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування не отриманого грошового забезпечення та грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 за жовтень 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 03 серпня 2026 року.
Суддя Е.О. Юрков