ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року Справа №160/29811/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення за період з 22.12.2022 по 11.09.2024;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду від 04.04.2025 у справі №160/3307/25 та додаткового рішення суду від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25, за весь час затримки виплати - за період з 22.12.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у некомпенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за період служби з 22.12.2022 по 11.09.2024 у відповідності до рішення суду від 04.04.2025 у справі № 160/3307/25, додаткового рішення від 01.05.2025 у справі №160/3307/25;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за період служби з 22.12.2022 по 11.09.2024 у відповідності до рішення суду від 04.04.2025 у справі №160/3307/25, додаткового рішення від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 241687,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 11.09.2024 був звільнений з військової служби за станом здоров`я, проте остаточний розрахунок з ним при звільненні у повному обсязі проведено не було. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 та додатковим рішенням від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період служби, і на виконання цих рішень відповідач провів перерахунок грошового забезпечення. Згідно наданого відповідачем довідки-розрахунку позивачу нараховано за рішенням суду 535023,33 грн. Позивач вказує, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані; що виплата грошового забезпечення має здійснюватися одночасно з компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб; а також що внаслідок несвоєчасного проведення остаточного розрахунку він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Позицію відповідача обґрунтовано тим, що Військова частина НОМЕР_1 діяла виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є особливим видом грошового забезпечення, не має регулярного характеру, а для позивача мала разовий характер, у зв`язку з чим не враховується при проведенні компенсації втрати частини грошових доходів за Законом України № 2050-III; а вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є похідними від основної вимоги і задоволенню не підлягають.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) на підставі частини п`ятої статті 262 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 22.12.2022 по 11.09.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 № 772 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за станом здоров`я.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 160/3307/25 позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу за період з 22.12.2022 по 11.09.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) і премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу на оздоровлення; крім того, зобов`язано перерахувати і виплатити компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2023 і 2024 роки.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманою під час захисту Батьківщини травмою та у відпустці у зв`язку з отриманою тяжкою травмою під час захисту Батьківщини за періоди з 23.03.2024 по 31.03.2024 включно та з 24.04.2024 по 30.04.2024 включно.
29.08.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 та додаткове рішення від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25 набрали законної сили.
На виконання зазначених судових рішень Військовою частиною НОМЕР_1 проведено перерахунок грошового забезпечення позивача, яке не було виплачене за час служби, та нараховано 535023,33 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком.
Згідно з довідкою-розрахунком грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення його зі списків особового складу військової частини, становило: за липень 2024 року - 43628,28 грн, за серпень 2024 року - 39619,75 грн.
Фактичну виплату перерахованого грошового забезпечення здійснено 24.06.2026 шляхом перерахування на банківський рахунок позивача 504648,36 грн із призначенням платежу «Грошове забезпечення - Перерахунок грошового забезпечення за період з 22.12.2022 по 11.09.2024 на виконання рішення суду», що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за банківським рахунком позивача.
Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач позивачу не нарахував і не виплатив.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Військова служба є особливим видом публічної служби, а тому відносини щодо її проходження та звільнення з неї врегульовані як спеціальним законодавством, так і законодавством про працю. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню у випадках, якщо спеціальними нормами спірні відносини не врегульовано або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Ні Законом № 2011-XII, ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовано питання порушення строків проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця та наслідків такого порушення. Відтак з урахуванням частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних відносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17 та від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений статтею 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові при звільненні сум та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Ухвалення судового рішення про стягнення таких сум не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, а відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію майнових втрат працівника за весь період невиконання цього обов`язку, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
Обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу другого пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, шляхом ділення грошового забезпечення за ці два місяці на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення його зі списків особового складу військової частини, становить 83 248,03 грн (43 628,28 грн за липень 2024 року та 39 619,75 грн за серпень 2024 року), а кількість календарних днів у цих місяцях - 62. Відтак середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 1 342,71 грн.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини 11.09.2024, тоді як фактичний розрахунок з ним проведено 24.06.2026 на частину заборгованості в сумі 504648,36 грн, тобто затримка розрахунку перевищила двадцять один місяць, а отже і встановлене частиною першою статті 117 КЗпП України обмеження у шість місяців. Кількість календарних днів затримки, за які позивач просить стягнути середній заробіток, визначено ним у 180, що зазначеного обмеження не перевищує.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір такого відшкодування, при цьому зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника, а також інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.
У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати; розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, при цьому загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Оцінюючи співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування, суд враховує, що розмір простроченої заборгованості відповідача з виплати позивачу грошового забезпечення становить 535023,33 грн (виплачено 504648,36 грн.) і більш ніж удвічі перевищує розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, обчислений за 180 календарних днів, а тривалість затримки розрахунку (понад двадцять один місяць) багатократно перевищує період, за який заявлено відшкодування. За таких обставин заявлена до стягнення сума є співмірною наслідкам допущеного порушення, а підстав для її зменшення суд не вбачає.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 241687,82 грн.
Вирішуючи вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Механізм проведення такої компенсації конкретизовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159). Пунктом 1 Порядку № 159 передбачено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Грошове забезпечення військовослужбовця, нараховане за період проходження ним військової служби, у тому числі основні та додаткові його види, є грошовим доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III та пункту 3 Порядку № 159, який не має разового характеру, а тому в разі порушення встановлених строків його виплати підлягає компенсації в порядку, визначеному цим Законом та Порядком № 159.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку такої компенсації, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.10.2020 у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, від 20.12.2024 у справі № 440/6875/24 та від 03.04.2025 у справі № 420/1581/24.
Оскільки грошове забезпечення за період служби з 22.12.2022 по 11.09.2024, належне позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 та додаткового рішення від 01.05.2025 у справі № 160/3307/25, у встановлені строки виплачене не було, позивач набув право на компенсацію втрати частини цього доходу за весь час затримки його виплати, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.
Вирішуючи вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить з такого.
Умови та механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Пунктами 4 та 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення; грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що нарахування та виплата грошового забезпечення повинні проводитися з одночасною компенсацією утриманих з нього сум податку з доходів фізичних осіб. Оскільки позивач є особою, звільненою з військової служби, а грошове забезпечення за період служби з 22.12.2022 по 11.09.2024 нараховане йому на виконання судових рішень, він має право на рівноцінне відшкодування утриманих із цього грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до Довідки-розрахунку щодо сум нарахованих позивачу за рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року та 01.05.2025 року по справі №160/3307/25 загальна сума яка нарахована складає 535023,33 грн, з яких ПДФО 18% складає 96304,20 грн., ЄСВ 22% -117705,13 грн., Військовий збір 1,5% - 8025,25 грн.
Отже, у разі нарахування та в подальшому компенсації утриманих з грошового забезпечення сум податків до сплати належала би сума, що дорівнює нарахованій сумі за вирахуванням утриманого військового збору: 535023,33 грн - 8025,25 грн. = 526997,98 грн, що зазначено в Довідці-розрахунку як таку, що належить до перерахування на картковий рахунок (та не заперечується відповідачем).
Отже, в означений розрахунок сум за рішенням суду враховано одночасну компенсацію утриманих з нього сум податку з доходів фізичних осіб.
Проте на дату прийняття рішення на картковий рахунок позивача перерахована частина від належної до сплати суми 526997,98 грн в розмірі 504648,36 грн., що не відповідає сумі у разі не компенсації суми нарахованого податку в розмірі 96304,20 грн.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності своєї бездіяльності належними та допустимими доказами не довів.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню .
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення за період з 22.12.2022 по 11.09.2024.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 160/3307/25 та додаткового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі №160/3307/25, за весь час затримки з 22.12.2024 по 24.06.2026 щодо виплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 504648,36 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 241687 (двісті сорок одна тисяча шістсот вісімдесят сім) грн 82 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова