ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
03 серпня 2026 року Справа № 280/4148/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , адреса для листування: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
01 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо незарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислуги років у Державній кримінально- виконавчій службі України за період з 07.04.2010 по 13.02.2023;
зобов`язати Відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, період служби в Державній кримінально- виконавчій службі України з 07.04.2010 по 13.02.2023.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 07.04.2010 по 13.02.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. З 20.03.2023 по теперішній час позивач проходить службу в ДПОП «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Звернувшись до відповідач з приводу зарахування стажу роботи в органах ДКВС до стажу служби в поліції позивач отримав відмову.. Вважаючи відмову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
25 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшов відзив на позовну заяву. ДПОП «ОШБ «Лють», вважає позов необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Так, відповідач зазначає, що майор поліції ОСОБА_1 (0194383) наразі перебуває на посаді заступника командира взводу № 1 роти № 3 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП "ОШБ "Лють". Підстава - наказ Департаменту від 21.11.2024 № 1561 о/с. Згідно послужного списку Державного департаменту з питань виконання покарань, що буде долучений як доказ до відзиву, позивач проходив службу на різних посадах в ДКВС та мав спеціальне звання. Даний факт не заперечується ані з боку позивача, ані з боку відповідача. Поряд із цим у відповідності до пункту 1 Розділу І «Загальні Положення» Положення про ДПОП «ОШБ «Лють», затвердженого наказом Національної поліції України від 31.01.2023 № 66 Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України у складі поліції особливого призначення, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій Голови Національної поліції України в установленому законодавством України порядку. Частина друга статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба у яких зараховується до стажу служби в поліції. У вказаному переліку відсутня служба в органах Державної кримінально виконавчої служби. Відповідач вважає хибним посилання позивача на пункт 5 Прикінцевих положень Кримінально виконавчого кодексу України про те, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. Адже ст. 22 Закону України «Про міліцію» визначає соціальний захист працівників міліції, а стаття 23 встановлює виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну. Вказані питання вже врегульовані спеціальним законом. Стосовно зарахування стажу саме в пільговому обчисленні положення пунктів 1, 3 Постанови № 393 не регулюють питання, передбачені частиною другої статті 78 Закону № 580 щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. При цьому, Постанова № 393 не є нормативним актом у розумінні частини четвертої статті 78 Закону № 580, який визначає правила обчислення вислуги років для встановлення надбавки за вислугу років під час проходження служби в поліції, як на тому наполягає позивач, оскільки вона прийнята на виконання Закону № 2262, а її положення визначають виключно умови призначення пенсій за вислугу років та порядок обчислення вислуги років для її призначення. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області 15.07.1997.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 01.07.2018 у період з 07.04.2010 по 13.02.2023 ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 10 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні 25 років 02 місяці 10 днів.
20 березня 2023 року ОСОБА_1 прийнята на службу до Національної поліції України.
Згідно витягу з наказу Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.03.2023 № 153 о/с по особовому складу встановлено вислугу років у поліції, яка дає право на встановлення надбавки за стаж служби та надання додаткової відпустки ОСОБА_1 станом на 20.03.2023 - 00 років 00 місяців 00 днів.
Розглянувши рапорт позивача від 17.03.2026 про зарахування років служби в органах ДКВС до стажу служби в поліції листом від 31.03.2026 № 4602-2026 відповідач повідомив, що служби в ДКВС немає в переліку посад/видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У частині другій статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Державну кримінально- виконавчу службу України" на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з ч. 1 ст.6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) Державна кримінальні-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання Завдай Державної кримінально-виконавчої служби України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції, дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1)служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, (службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і родового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5)час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а також служба в самій поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-ІV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Згідно з частиною 6 статті 14 Закону №2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання:
1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби;
2) молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби; сержант внутрішньої служби; старший сержант внутрішньої служби; старшина внутрішньої служби; прапорщик внутрішньої служби; старший прапорщик внутрішньої служби;
3) середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби; лейтенант внутрішньої служби; старший лейтенант внутрішньої служби; капітан внутрішньої служби;
4) старший начальницький склад: майор внутрішньої служби; підполковник внутрішньої служби; полковник внутрішньої служби;
5) вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби; генерал-лейтенант внутрішньої служби; генерал-полковник внутрішньої служби.
Позивач на дату звільнення зі служби в органах ДКВС мав спеціальне звання майора внутрішньої служби.
При цьому, частина п`ята статті 23 Закону №2713-ІV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях частиною п`ятою статті 23 цього ж Закону було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №225 «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №294 від 26.04.2017, Державна пенітенціарна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Зі змісту наведених норм слідує, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби (пенітенціарної служби). Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону №2713-ІV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних-закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, на позивача, як і на працівника кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України "Про державну службу"), під час проходження ним служби в період, що досліджується, розповсюджується і дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію" та відповідні норми Закону України "Про Національну поліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. На працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України Про державну службу), під час проходження ними служби, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію" та відповідні норми Закону України "Про Національну поліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Доводи відповідача про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, не можуть бути прийняті судом, оскільки вони ґрунтуються на формальному тлумаченні цієї норми без урахування системного зв`язку із законодавством, яке регулювало правовий статус кримінально-виконавчої служби та прямо прирівнювало порядок проходження служби в ній до служби в органах внутрішніх справ.
Чинним на час проходження позивачем служби в Державній кримінально-виконавчій службі та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в Державній кримінально-виконавчій службі, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі №140/856/24 та від 20.04.2026 у справі №460/1349/24.
Врахувавши тотожність правового статусу служби в установі виконання покарань, суд дійшов висновку, що враховуючи діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.
Водночас, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до стажу служби в поліції період служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, суд вважає ефективним способом захисту порушеного права позивача зобов`язання Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 07.04.2010 по 13.02.2023.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що в даній справі, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1 331,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо незарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислуги років у Державній кримінально- виконавчій службі України за період з 07.04.2010 по 13.02.2023.
Зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, період служби в Державній кримінально- виконавчій службі України з 07.04.2010 по 13.02.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1 331,20 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 серпня 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз