КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
03 серпня 2026 року Київ № 320/23993/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування окремих пунктів наказів та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду 08.05.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом (зареєстрований 10.06.2026) до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт (параграф) наказу командира військової частини НОМЕР_1 №141-РС від 08.06.2024 (по особовому складу) в частині, якою позивача звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження з 08.06.2024 на підставі підпункту 15 пункту 116 Положення;
- визнати протиправним та скасувати відповідний пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 №162 від 08.06.2024 (по стройовій частині) в частині, якою позивача визнано таким, що з 08.06.2024 перебуває у розпорядженні у зв`язку з довготривалим лікуванням (як похідний від наказу №141-РС);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати мені грошового забезпечення у повному обсязі відповідно до вимог Наказу МОУ №260 за період з 08.06.2024 по дати, що будуть встановлені судом за витребуваними доказами;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 : надати суду та позивачу помісячний розрахунок нарахованого та фактично виплаченого грошового забезпечення за зазначений період з розшифруванням складових; здійснити перерахунок грошового забезпечення за вказаний період згідно з Наказом МОУ №260 (з урахуванням виплат під час лікування та відпустки у зв`язку із хворобою; виплатити суму недоотриманого грошового забезпечення (різницю між належним та фактично виплаченим) за результатами перерахунку.
У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 15.06.2026 позов залишив без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення виявлених недоліків, шляхом подання:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних належних та допустимих доказів.
Від позивача 17.06.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено заяву про поновлення строку звернення до суду.
На обґрунтування заяви зазначив, що не погоджується з висновками судді, викладеними в ухвалі про залишення позову без руху щодо пропуску місячного строку звернення до суду, оскільки сам по собі факт перебування військовослужбовця у розпорядженні не є тотожним факту належного ознайомлення з конкретним індивідуальним актом, який породив відповідні правові наслідки.
Повідомлено, що у червні 2024 року позивачу не було вручено копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 №141-РС від 08.06.2024, не було вручено копію наказу №162 від 08.06.2024, не було повідомлено повного змісту відповідних пунктів цих наказів, не було повідомлено їх правову підставу, а саме - застосування підпункту 15 пункту 116 Положення, не було повідомлено формулювання причини зарахування у розпорядження - «у зв`язку з довготривалим лікуванням», а також не було надано розрахунку правових і грошових наслідків такого рішення.
Тому до отримання офіційної письмової відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2026 №1/38/2386 із доданими витягами з наказів він не мав об`єктивної можливості встановити:
1. Який саме наказ є предметом оскарження;
2. Дату і номер відповідного наказу;
3. Конкретний пункт або параграф наказу, який порушує мої права;
4. Правову підставу його видання;
5. Формулювання причини зарахування мене у розпорядження;
6. Чи був наказ виданий у межах повноважень та відповідно до фактичних обставин;
7. Чи є зменшення грошового забезпечення наслідком саме цих наказів;
8. Які саме вимоги можливо сформулювати до суду.
Отже, до 11.03.2026 він міг знати лише про фактичний стан проходження служби, але не знав і не міг знати про зміст, правову підставу, індивідуальні реквізити та юридичні наслідки оскаржуваних наказів.
Вважає, що строк звернення до суду у цій справі має обчислюватися не з дати видання наказів 08.06.2024, а з дати, коли він фактично отримав можливість ідентифікувати порушення права та належного відповідача, тобто з 11.03.2026. Щодо об`єктивної неможливості звернутися до суду раніше, зазначив, що у 2024 році він не отримував належним чином засвідчених копій спірних наказів або витягів із них. Військова частина НОМЕР_1 не надала йому в той період документів, які б дозволяли перевірити правомірність кадрового рішення.
Більше того, у відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2026 №1/38/2386 зазначено, що частина документів обліку та зберігання направлялася за новим місцем служби. На переконання позивача, це підтверджує, що документи, необхідні для встановлення обставин спору, не перебували у моєму фактичному доступі.
Тобто об`єктивна перешкода полягала не лише у відсутності його юридичної оцінки ситуації, а у відсутності самого предмета оскарження - конкретних наказів, їх реквізитів, змісту, підстави та формулювання.
Неможливо ефективно звернутися до адміністративного суду з вимогою про скасування індивідуального акта, якщо особі не відомі номер, дата, зміст, правова підстава та конкретний пункт такого акта. Щодо періоду після отримання відповіді від 11.03.2026, зазначив, що почав вживати дії для підготовки звернення до суду. Необхідність підготовки позову була зумовлена тим, що справа стосується не лише формального оскарження наказів, а й складного взаємозв`язку між кадровим рішенням, тривалим лікуванням, перебуванням у розпорядженні, порядком виплати грошового забезпечення, нормами Наказу Міністерства оборони України №260 та необхідністю встановлення фактично виплачених і належних сум. Позов було подано через підсистему «Електронний суд» 08.05.2026. Дата реєстрації позову судом 10.06.2026 не залежала від моєї волі та не може погіршувати моє процесуальне становище, оскільки процесуальну дію з подання позову він вчинив саме 08.05.2026.
За результатами вивчення змісту повідомлених у заяві обставин, суд не визнає поважними повідомлені в заяві причини пропуску місячного строку звернення до суду, з огляду на таке.
Залишаючи позовну заяву без руху в частині пропуску місячного строку, суд виходив із такого.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом цього спору є пункт (параграф) наказу командира військової частини НОМЕР_1 №141-РС від 08.06.2024 (по особовому складу) в частині, якою позивача звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження з 08.06.2024 на підставі підпункту 15 пункту 116 Положення, а також відповідний пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 №162 від 08.06.2024 (по стройовій частині) в частині, якою позивача визнано таким, що з 08.06.2024 перебуває у розпорядженні у зв`язку з довготривалим лікуванням (як похідний від наказу №141-РС) та похідні позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 : надати суду та позивачу помісячний розрахунок нарахованого та фактично виплаченого грошового забезпечення за зазначений період з розшифруванням складових; здійснити перерахунок грошового забезпечення за вказаний період згідно з Наказом МОУ №260 (з урахуванням виплат під час лікування та відпустки у зв`язку із хворобою; виплатити суму недоотриманого грошового забезпечення (різницю між належним та фактично виплаченим) за результатами перерахунку, тож на ці правовідносини застосовується місячний строк звернення до суду, передбачений частини п`ятої статті 122 Кодексу.
У позовній заяві та заяві про поновлення строку позивач зазначив про момент, з якого він реально дізнався про оскаржувані рішення, та відсутність можливості дізнатися раніше, а саме: копії наказів №141-РС та №162, а також відомості про їх правову підставу (підпункт 15 пункту 116) і формулювання причини («у зв`язку з довготривалим лікуванням») йому не вручалися та не надавалися у 2024 році.
Фактично про зміст, дату, номер, правову підставу та наслідки наказів №141-РС і №162 він дізнався лише після отримання від військової частини НОМЕР_1 офіційної письмової відповіді від 11.03.2026 №1/38/2386 із доданими витягами із цих наказів.
У тій же відповіді відповідач прямо зазначив, що частина документів обліку/зберігання направлялася за новим місцем служби, що додатково підтверджує неможливість для мене раніше отримати відповідні документи та перевірити правомірність кадрового рішення.
Отже, на переконання позивача, строк звернення до суду у цій справі підлягає обчисленню не з дати видання наказів (08.06.2024), а з дати фактичного дізнання про їх зміст та підставу - з 11.03.2026.
Названі обставини є аналогічними поданій заяві, та такі обставини щодо строку звернення до суду не визнані судом поважними.
Суддя зазначає, що повідомлені позивачем обставини щодо не пропуску строку звернення до суду, не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем пропущений місячний строк звернення до Київського окружного адміністративного суду із цим позовом, а обізнаність про оскаржувані накази з 11.03.2026 не є обґрунтованою та поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки позивачу станом на червень 2024 року було достеменно відомо про перебування позивача в розпорядженні, тож йому не могло бути невідомо про проходження військової служби в розпорядженні відповідно до спірних наказів.
Крім того, за весь час перебування в розпорядженні після прийняття спірного наказу позивач не вчиняв активних дій на отримання інформації щодо проходження ним військової служби та відповідних документів, що слугували звільненню від займаної посади та зараховано у розпорядження з 08.06.2024.
У матеріалах позову та заяві про поновлення строку звернення до суду не виявлено жодних доказів, що позивач одразу після зарахування в розпорядження з 08.06.2024 виявив належну зацікавленість в стані його справ, зокрема щодо отримання спірного наказу, ознайомлення з ним тощо.
У матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з 08.06.2024 та включно до 11.03.2026 до керівного складу або інших посадових осіб військової частини щодо отримання спірного наказу, як і відсутні докази, що позивачу було відмовлено з боку відповідача в наданні такої інформації та документів.
Єдиною передумовою звернення до суду позивач указує незгоду із цими наказами виключно виплатою суттєво зменшеної, як він стверджує, суми грошового забезпечення, починаючи з 2024 року.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду, а із повідомлених у позові та заяві обставин, судом не встановлено поважних причин його пропуску, оскільки позивач почав цікавитись рухом його справ у 2026 році, перебуваючи в розпорядженні з 2024 року, та отримуючи щомісячно грошове забезпечення.
Отже, повідомлені в заяві причини пропуску місячного строку суд не визнає поважними.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позову після закінчення встановлених законом строків особа зобов`язана подати заяву про поновлення такого строку та навести належні і допустимі докази поважності причин його пропуску. При цьому поважними можуть визнаватися лише ті причини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Як уже зазначалось, судом не визнано поважними повідомлені в заяві причини щодо пропуску місячного строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви в частині належного обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано відповідних доказів на їх підтвердження.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені у заяві обставини, суд не визнає поважними.
У силу вимог частини другої статті 123 Кодексу, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв`язку з тим, що позивач не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 15.06.2026, а із повідомлених у заяві обставин, судом не встановлено поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачеві без розгляду.
2. Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, у тому числі із заявою про поновлення строку звернення до суду.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Леонтович А.М.