Дата документу 30.07.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А. В.
Провадження № 22-ц/807/1844/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача: Салтан Л.Г. ,
суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.
за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2026 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої Катерини Ігорівни
ВСТАНОВИВ:
30.06.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. в порядку ст. 447-1 ЦПК України.
Відповідно до змісту скарги скаржник просив:
- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К. І. у виконавчому провадженні № 76759436, яка полягає у тому, що за результатами актів перевірки на виконання рішення суду від 22.06.2026 (щодо побачення 02.05.2026) та від 24.06.2026 (щодо побачення 25.04.2026) державний виконавець не вирішила питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів, передбачених ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та, за наявності відповідних ознак, ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі не надала оцінку участі психолога ОСОБА_2 під час зазначених побачень;
- зобов`язати головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчу К. І. на підставі актів від 22.06.2026 та від 24.06.2026 вирішити питання щодо наявності або відсутності правових підстав для застосування до боржниці ОСОБА_3 заходів, передбачених ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та, за наявності відповідних ознак, ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо повторного невиконання, передбаченого ч. 4 ст. 64-1 цього Закону, та прийняти відповідне процесуальне рішення (мовою оригіналу).
В обґрунтування скарги зазначив, що на виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 76759436 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 18.11.2024 Орджонікідзевським (наразі Вознесенівським) районним судом м. Запоріжжя у справі № 335/7222/21, про встановлення порядку участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з рішенням суду зустрічі батька з дитиною мають відбуватися кожного вівторка з 17:00 до 19:00 та щосуботи з 15:00 до 19:00, у присутності матері дитини ОСОБА_3 та психолога.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2025 змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення боржницею побачень у формі телефонного зв`язку та засобів відеозв`язку (онлайн-режим). Умова судового рішення про обов`язкову участь психолога під час зустрічей при цьому не скасована і не змінена.
20.02.2026 державним виконавцем у цьому самому виконавчому провадженні винесено постанову про накладення на боржницю штрафу за незабезпечення побачення дитини з батьком за участі психолога під час виконавчих дій 17.02.2026. Отже, на думку скаржника, незабезпечення належної участі психолога державний виконавець у межах цього самого провадження вже одного разу кваліфікував як невиконання рішення суду.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2026 (справа № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/29/2026) скаргу стягувача на бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І. щодо побачення 02.05.2026 задоволено частково: бездіяльність визнано протиправною, виконавця зобов`язано на підставі наданого відеозапису здійснити перевірку виконання рішення боржницею та, за наявності відповідних підстав, вжити заходів примусового виконання, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою цього ж суду від 19.06.2026 (провадження № 4-с/335/28/2026) аналогічним чином частково задоволено скаргу стягувача щодо побачення 25.04.2026, з тим самим формулюванням обов`язку виконавця.
На виконання цих двох ухвал державний виконавець Осадча К.І. склала акт від 22.06.2026 (щодо побачення 02.05.2026) та акт від 24.06.2026 (щодо побачення 25.04.2026). Обидва акти з`явились в Автоматизованій системі виконавчого провадження під № 212 та стали відомі стягувачу 24.06.2026.
У жодному з двох актів державний виконавець не вирішила питання про наявність або відсутність підстав для застосування заходів, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за наслідками здійсненої перевірки, не зробила жодних висновків щодо того, чи вважала виконавець рішення суду виконаним.
Таким чином, державний виконавець виконала ухвали від 15.06.2026 та 19.06.2026 лише частково, здійснивши перевірку за відеозаписами; однак друга, не менш обов`язкова частина приписаного судом - вирішення питання про наявність підстав для застосування заходів за результатами цієї перевірки - залишилась невиконаною.
Скаржнику невідомо про винесення постанови про залучення психолога ОСОБА_2 , як спеціаліста, в порядку статті 20 Закону; принаймні в жодному з актів державного виконавця посилання на таку постанову відсутнє. За таких обставин державний виконавець, фіксуючи в актах лише факт присутності психолога, без жодної оцінки змісту цієї присутності, залишає без визначеності процесуальний статус психолога та, відповідно, без оцінки те, чи виконано судове рішення в частині обов`язкової умови про участь психолога.
Бездіяльність державного виконавця полягає саме у невирішенні питання, а не у виборі конкретного заходу реагування. Скаржник не просить суд самостійно встановити, що боржниця допустила невиконання рішення без поважних причин, посилаючись на те, що питання про те, чи має виконавець право після складення акта перевірки взагалі не вирішити питання про наявність або відсутність підстав для застосування заходів, передбачених законом, не є питанням дискреції виконавця. Дискреція може стосуватися оцінки наявності чи відсутності підстав для конкретного заходу, але не права залишити зафіксовані в акті обставини без будь-якого процесуального реагування.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої Катерини Ігорівни.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 05.07.2026 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2026 року у справі №335/7222/21, провадження №4-с/335/47/2026, про відмову у відкритті провадження, направити справу до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження за його скаргою, зіславшись на те, що він намагається використати процедуру судового контролю для контролю за виконанням ухвал суду від 15.06.2026 та 19.06.2026, оскільки у скарзі оскаржувалося не саме невиконання ухвал від 15.06.2026 та 19.06.2026 як окремих процесуальних судових актів, а нова бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № 76759436, яка проявилась після складення актів від 22.06.2026 та 24.06.2026.
Акти державного виконавця були складені саме у виконавчому провадженні №76759436 з примусового виконання основного судового рішення у справі № 335/7222/21, тому вони є процесуальними документами державного виконавця, складеними під час виконання судового рішення у цивільній справі.
Скарга стосувалася іншої обставини: після того, як державний виконавець склала акти від 22.06.2026 та 24.06.2026, вона не завершила перевірку процесуальним результатом і не вирішила питання про правові наслідки встановлених обставин. Акти від 22.06.2026 та 24.06.2026 фізично не існували на момент подання та розгляду попередніх скарг, тому вони не могли бути предметом попереднього судового розгляду.
Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково підмінив предмет скарги та розглянув її як скаргу на невиконання попередніх ухвал, хоча насправді вона стосувалася нової самостійної бездіяльності державного виконавця під час виконання основного судового рішення.
Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції інстанції помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки скарга не була такою, яка не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Навпаки, саме цивільний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, є належним судом для розгляду скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання рішення у цивільній справі.
Також, за доводами апелянта, суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку, що права скаржника були поновлені ухвалами від 15.06.2026 та 19.06.2026. Такий висновок є передчасним і необґрунтованим, оскільки факт постановлення ухвали, якою визнано бездіяльність виконавця протиправною, сам по собі не є реальним поновленням права стягувача, якщо після цього державний виконавець продовжує діяти формально або допускає нову бездіяльність, оскільки право стягувача полягає в реальному виконанні судового рішення про побачення з дитиною.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 06 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений визначений склад колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді Гончар М.С. та Кочеткова І.В.
Ухвалою від 06 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.
09 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 липня 2026 року відкрито провадження, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою суду від 10 липня 2026 року справа призначена до розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням учасників справи про час та місце судового засідання.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 23 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді Кочеткова І.В. та Сакоян Д.І.
У судове засідання учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися, право на надання відзиву не використали.
Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у відзиві, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відводів, самовідводів у справі не заявлено.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає, зважаючи на таке:
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
Згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч. 1 ст. 55, п. 9 ч. 2 ст 129, ст.129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).
Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до змісту ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
При цьому, за змістом ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.
Згадані норми чинного законодавства дають підстави для висновку про те, що судовий контроль за виконанням судових рішень (рішень суду, ухвал, наказу, постанов) своїм призначенням має, насамперед, забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення, а також усунення порушень прав учасників виконавчого провадження, які виникли в ході такого виконання.
Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце. Наведе узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 та від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Європейський суд із прав людини в рішенні у справі Luciano Rossi v. Italy від 15 листопада 2002 року (заява № 30530/96) зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст. 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Змістом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.
Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, в першу чергу, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.
Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.
Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Судом першої інстанції на підставі наявних в справі матеріалів встановлено, що ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2026 у справі № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/29/2026, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436 задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436, яка мала місце під час побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі онлайн-зустрічі 02.05.2026 та полягала у нездійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням Орджонікідзевського (наразі Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2024 у справі № 335/7222/21 та ухвалою цього ж суду від 10.07.2025 про зміну способу і порядку виконання рішення; зобов`язано головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчу К.І. на підставі наданого ОСОБА_1 відеозапису побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі онлайн-зустрічі 02.05.2026 здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_3 та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»; у задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 19.06.2026 у справі № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/28/2026, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436 задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436, яка мала місце під час побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі онлайн-зустрічі 25.04.2026 та полягала у нездійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням Орджонікідзевського (наразі Вознесенівського) районного суду міста Запоріжжя від 18.11.2024 у справі № 335/7222/21 та ухвалою цього ж суду від 10.07.2025 про зміну способу і порядку виконання рішення; зобов`язано головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчу К.І. на підставі наданого ОСОБА_1 відеозапису побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі онлайн-зустрічі 25.04.2026 здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_3 та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»; у задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що 30.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, яка полягає у неналежному виконанні ухвали суду від 15.06.2026 та ухвали суду від 19.06.2026, тому вирішуючи питання щодо відкриття провадження за скаргою суд першої інстанції прийшов до висновку, що ухвали суду від 15.06.2026 та від 19.06.2026 не є судовими рішеннями у справі, які підлягають примусовому виконанню та, відповідно, судовому контролю в порядку Розділу VII ЦПК України, оскільки, за доводами суду першої інстанції, у зазначеній справі виникла ситуація, за якої заявник намагається використати процедуру судового контролю за виконанням судового рішення, постановленого в процедурі судового контролю в цивільній справі № 335/7222/21, оскільки заявник просив здійснити оцінку дій виконавця з приводу невиконання/неповного виконання вищевказаних ухвал суду від 15.06.2026 та від 19.06.2026, якими зобов`язано державного виконавця на підставі наданих відеозаписів здійснити перевірку виконання рішення боржником та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»; зважаючи на те, що цьому випадку права заявника були поновлені ухвалами суду від 15.06.2026 та 19.06.2026. Подальші дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби, вчинені як реакція на відповідну ухвалу/ухвали суду про визнання її бездіяльності протиправною, не стосуються питання виконання рішення суду в цивільній справі № 335/7222/21, а перебувають у площині її потенційної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної) за невиконання ухвал суду про визнання її бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Оскільки оскарження бездіяльності виконавця щодо невиконання таких ухвал в порядку цивільного судочинства не передбачене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відкритті провадження за скаргою слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Між тим, такі висновки суду першої інстанції є передчасними.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Звертаючись до суду зі скаргою, скаржник ОСОБА_1 просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця, яка, за його доводами, полягала у тому, що за результатами актів перевірки виконання рішення суду від 22 червня 2026 року та від 24 червня 2026 року державний виконавець не вирішила питання щодо наявності (відсутності) підстав для застосування заходів, передбачених ст. 64-1, 75 та ст.76 (за наявності відповідних підстав) Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі, не здійснила оцінку участі психолога ОСОБА_2 під час зазначених побачень, посилаючись на те, що нова бездіяльність державного виконавця, яка виникла під час виконання судового рішення у цивільній справі, проявилася саме після складання відповідних актів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Закон України «Про виконавче провадження» не містить окремих положень, які б визначали порядок виконання рішень судів за вимогами про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, однак в ньому наявні норми щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення та щодо врегульовуання порядку виконання рішень судів про встановлення побачення з дитиною, а також рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною (ст. 63, 64-1 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до положень ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, що визначене судовим рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, що визначає державний виконавець.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч. 10 ст. 71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 Закону«Про виконавче провадження».
Статтею 453 ЦПК України передбачено обов`язок державного виконавця повідомити суд і заявника про виконання ухвали. Тобто юридичним фактом, з яким пов`язаний обов`язок повідомлення, є саме виконання ухвали. До моменту її виконання такий обов`язок не виникає.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Скаржник ОСОБА_1 наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, зокрема, на оскарження бездіяльності виконавця у виконавчому провадження, контролюючи процедуру примусового виконання судового рішення та прагнучи реального результату щодо відновлення його прав, у той час як саме на суд, в свою чергу, покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли (продовжують існувати), оскільки виконанням виконавчого документа досягається єдина цілісна мета - виконання відповідного рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим.
Отже, колегія судів приходить до висновку, що саме під часрозгляду справи по суті суд першої інстанції був зобов`язаний проаналізувати аргументискаржника, встановити дійсний предмет спору, з`ясувати чи наявна нова бездіяльність державного виконавця у єдиному виконавчому провадженні, яка за доводами скаржника мала місце після складення актів від 22.06.2026 та 24.06.2026, що були ним складені у виконавчому провадженні № 76759436 саме з примусового виконання судового рішення у справі № 335/7222/21, мотивувавши врахування чи відхилення судом доводів скаржника ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції зазначене вище не врахував та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.
Окрім цього, відмовляючи у відкритті провадження за скаргою, суд першої інстанції помилково посилався на п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відповідно до якого cуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,оскільки саме цивільний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, є належним судом для розгляду скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання рішення у цивільній справі.
Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Вознісенівського районного суду м.Запоріжжя від 02 липня 2026 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Л.Г. Салтан
Члени колегії:
Суддя: І.В. Кочеткова
Суддя: Д.І. Сакоян