ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м.Суми
Справа №591/4171/25
Номер провадження 22-ц/816/2562/26;
22-ц/816/2563/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Сізова Д. В. , Нестеренка М. В.
за участі секретаря судового засідання Овчаренко М.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Фомінова Р.М.,
представників відповідачів Савицького Д.С., Іващенка Е.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Державної казначейської служби України на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 26 травня 2026 року, повний текст якого складено 04 червня 2026 року, та на додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 червня 2026 року, ухвалені у складі судді Клименко А.Я. у місті Суми,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Сумська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону
про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У квітні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Фомінов Роман Миколайович звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з Державного бюджету на користь позивача 310 000 грн 00 коп. понесених витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, 1 000 000 грн 00 коп. моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури та середній заробіток у сумі 76 534 грн 66 коп.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 12 червня 2021 року ОСОБА_1 було затримано в м.Суми на підставі статті 208 КПК України. З 21 год. 20 хв. 12.06.2021 по 13 год.40 хв. 14.06.2021 року позивач утримувався в ізоляторі тимчасового тримання № 1 (м.Суми) ГУНП. 13.06.2021 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні ОСОБА_1 був відсторонений від посади заступника начальника з навчальної роботи Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» ім.Харитоненка Державної прикордонної служби України. Крім того, був накладений арешт на квартиру належну позивачу.
Після складання і затвердження обвинувального акту кримінальне провадження розглядалось Зарічним районним судом м.Суми. Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 27 грудня 2024 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Термін перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить 3 роки, 6 місяців, 15 днів. У кримінальному провадженні захист позивача здійснювали адвокати Фомінов Р.М. та Бідюков Д.В. на підставі відповідних договорів, за умовами яких гонорар адвокатів становив фіксованому суму по 100000 грн 00 коп. та додатково 2000 грн за кожне засідання. Всього витрати позивача на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні становлять 310 000 грн 00 коп.
За час відсторонення від роботи з 18.06.2021 року по 14.09.2021 року сума втраченого ОСОБА_1 середнього заробітку становить 76534 грн. 66 коп.
В обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 посилається на те, що з 13.06.2021 року його життя значно погіршилось. У зв`язку з необґрунтованим повідомленням про підозру, безпідставним обвинуваченням, необґрунтованим покладенням виконання процесуальних обмежень порушені його конституційні права. Він був змушений близько 42 місяців витрачати на доведення своєї невинуватості та спростування безпідставних обвинувачень. Близько трьох років він зазнавав моральної шкоди, яка полягає у порушенні психологічного комфорту та перебуванні у стані постійної напруги, страху, стресу, та інших негативних психологічних станів. Втрачена репутація серед колег та оточення. Окрім того, ОСОБА_1 має низку хронічних хвороб, є особою з інвалідністю 2 групи з динамікою погіршення стану здоров`я, отримавши травми під час захисту Батьківщини. Під час затримання з позивачем перебувала його шестирічна донька, яка також отримала значний стрес. Події, пов`язані з проведення слідчих дій та розглядом кримінального провадження в суді негативно відобразились на психологічно-емоційному стані всіх членів сім`ї позивача. Все зазначене є підставами для компенсації від держави за зламане життя, розмір якої становить 1 000 000 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 26 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі.
Указане рішення суду мотивоване тим, що 04 січня 2025 року набрала законної сили ухвала Зарічного районного суду м.Суми про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 368 КК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, тому позивач був реабілітований і набув право відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на відшкодування шкоди, завданої незаконним переслідуванням.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з того, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати, який діє на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Виходячи з того, що з 01 січня 2026 року розмір мінімальної заробітної плати, визначений статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» становить 8647 грн 00 коп. мінімальний гарантований розмір компенсації моральної шкоди, з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом, становить 367 497 грн 50 коп.
Водночас суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1 000 000 грн., оскільки він під час провадження зазнав набагато глибших моральних страждань, ніж просто від пасивного перебування під слідством та судом. Також місцевий суд дійшов висновку, що позивач був позбавлений можливості вільно реалізовувати своє право на працю внаслідок відсторонення від займаної посади, що спричинило втрату заробітку за відповідний період, який підлягає компенсації відповідно до вимог спеціального закону та Порядку обчислення середньої заробітної плати, який розрахований множенням середньоденного грошового забезпечення 859,40 грн. на кількість днів відсторонення від посади - з 18.06.2021 по 14.09.2021 (89 днів), що складає - 76 534,66 грн. Вимоги про стягнення 310 000 грн витрат позивача на правничу допомогу суд першої інстанції також вважав обґрунтованими зважаючи на подані докази їх понесення, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 має право на відшкодування сплачених захиснику у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги коштів.
Крім того, за заявою позивача, яка подана 01 червня 2026 року і сформована у системі «Електронний суд» його представником Фоміновим Р.М., 17 червня 2026 року Зарічним районним судом м.Суми було ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 50 000 грн 00 коп.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з указаними рішеннями суду першої інстанції, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону 02 липня 2026 року подала через електронний кабінет апеляційну скаргу в електронній формі, в якій посилаючись на неповне зясування неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 травня 2026 року та додаткове рішення від 17 червня 2026 року; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Крім того, Державна казначейська служба України не погодилась з додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 червня 2026 року, в якій посилаючись на
Апеляційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону мотивована тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, її характер, обсяг та інтенсивність. Не доведено негативних змін у особистому житті чи погіршення або позбавлення можливості реалізації своїх звичних життєвих потреб, бажань і звичок. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд не надав належної правової оцінки відсутності відповідних доказів та не навів у рішенні мотивів, з яких дійшов висновку про доведеність факту її заподіяння й визначення розміру відшкодування. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, якими встановлено факт незаконності дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду стосовно позивача Втручання у конституційні права позивача були мінімальними, об`єктивно необхідними для забезпечення виконання завдань кримінального процесу. Проведені у провадженні слідчі (розшукові) дії та прийняті рішення зумовлені вимогами кримінального процесуального закону щодо забезпечення органом досудового розслідування швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Апелянт вважає, що nам лише факт перебування особи під слідством та судом протягом певного часу не надає їй право на відшкодування шкоди відповідно до положень спеціального закону. Не погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі щодо розрахунку моральної шкоди, оскільки суд не взяв до уваги, що в абзаці 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні - 1 600 грн 00 коп. Також суд першої інстанції не встановив, які саме фактичні дані підтверджують наявність більшого обсягу моральної шкоди, не навів мотивів, з яких відхилив критерій мінімального гарантованого розміру відшкодування, та не обґрунтував, чому саме сума 1 000 000 грн є справедливою, розумною та співмірною характеру заподіяної шкоди.
Висновок суду про доведеність понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні та наявність підстав для їх стягнення не ґрунтується на належних, допустимих і достатніх доказах, а тому є передчасним та необґрунтованим.
Апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Державної казначейської служби України на додаткове рішення у цій справі мотивовані тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином реальний обсяг наданих адвокатом послуг, їх деталізацію, складність та необхідність, не встановив співмірність заявленої суми із фактично виконаною роботою та не надав оцінки критеріям реальності, необхідності й розумності витрат. Таким чином, висновок суду про стягнення 50 000 грн витрат на правничу допомогу ґрунтується виключно на формальному прийнятті поданих документів без їх належної процесуальної оцінки, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи в цій частині. При ухваленні додаткового рішення не було надано жодної правової оцінки доводам, викладеним у запереченнях Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону щодо необґрунтованості та завищеності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу. Справа за своїм характером не є складною, має типовий характер та не містить виключних правових чи фактичних обставин, які б обумовлювали значний обсяг правничої роботи або підвищену складність її виконання.
Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі на додаткове рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 червня 2026 року, посилаючись на помилкові висновки суду та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону. Казначейська служба вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі через відповідний орган, який наділений відповідними повноваженнями у спірних правовідносинах. У цій справі на думку апелянта витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті зі сторони у справі, тобто з суб`єкта у зв`язку із протиправними діями якого подано позов, а не з Державного бюджету України та не Державної казначейської служби України, яка не є суб`єктом спірних правовідносин і не вчиняла жодних протиправних дій щодо позивача.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представники позивача Фомінов Р.М. та Бидюков Д.В. подали відзиви на апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Посилаються на те, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до тверджень про недоведеність незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду та недоведеність заподіяння позивачу моральної шкоди. Такі доводи ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин та підміні спеціального механізму відшкодування шкоди, встановленого спеціальним Законом України № 266/94-ВР, загальними положеннями цивільного законодавства про деліктну відповідальність. У цій справі право позивача на відшкодування шкоди виникло не внаслідок самого лише перебування під слідством і судом, а у зв`язку з припиненням кримінального переслідування з реабілітуючої підстави - відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення через відсутність достатніх доказів для доведення винуватості позивача в суді. Закон не покладає на реабілітовану особу додаткового обов`язку домагатися окремого визнання незаконними кожного затримання, запобіжного заходу, слідчої дії чи іншого процесуального рішення. Моральна шкода внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування презюмується, тому позивач не повинен доводити сам факт моральних страждань.
Розмір моральної шкоди визначений суд є обґрунтованим з урахуванням тривалості кримінального переслідування, застосованих до позивача обмежень його прав і свобод. Закон не встановлює максимальної суми та не забороняє присудження суми, яка у два чи три рази перевищує мінімальну, якщо це зумовлено обставинами конкретної справи. Довід про необхідність наслідкам, однак такого аналізу апеляційна скарга не містить. застосування розрахункової буквальному змісту величини 1 600 грн. суперечить спеціального закону та чинній практиці Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення 310 000 грн. витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні ґрунтуються на неправильному визначенні правової природи цієї вимоги. Апелянт помилково застосовує до вимоги про відшкодування 310 000 грн. положення статей 133, 137 i 141 ЦПК України. Указані витрати позивача становлять окремий вид шкоди, передбачений спеціальним законом. Документи подані позивачем, у сукупності підтверджують реальність і зв`язок витрат із кримінальним провадженням. Витрати на правничу допомогу у цивільній справі в розмірі 50 000 грн. є реальними та документально підтвердженим. Aпелянт не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок доведення неспівмірності.
Відзиву на апеляційну скаргу Державної казначейською служби України учасниками справи не подано.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
12 червня 2021 року позивача ОСОБА_1 було затримано на підставі статті 208 КПК України (а.с.28, 29 том 1).
ОСОБА_1 з 21 год. 20 хв. 12.06.2021 по 13 год. 40 хв. 14 червня 2021 року утримувався в ізоляторі тимчасового тримання № 1 (м.Суми) ГУНП (а.с.24 , том 1).
13 червня 2021 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України у кримінальному провадженні № 42021201350000008 (а.с.28, 29, том 1).
14 червня 2021 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням необхідності з`явитися до слідчого, прокурор або суду та покладено відповідні обов`язки.
Позивач на момент затримання 12.06.2021 року працював з 21.03.2019 року на посаді заступника начальника з навчальної роботи Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» ім. Харитоненка Державної прикордонної служби.
15 червня 2021 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми ОСОБА_1 було відсторонено від указаної посади на строк до 11 серпня 2021 року.
06 липня 2021 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми на майно ОСОБА_1 , накладений арешт шляхом заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.33, том 1).
27 липня 2021 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми залишено підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Установлено час дії домашнього арешту у період з 22.00 до 06.00 щоденно за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням обов`язків: не відлучатися за межі м.Суми без дозволу слідчого, прокурора або суду, а також інших обов`язків, визначених в ухвалі слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 14.06.2021року .
28 липня 2021 року ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми наданий дозвіл здійснити примусове відібрання біологічних зразків - зразків мовлення підозрюваного ОСОБА_1 (а.с.35, том 1).
10 серпня 2021 ухвалою слідчого судді Зарічного районного м.Суми відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку відсторонення від посади (а.с.41, том 1).
07 вересня 2021 року позивачу повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри (а.с.48, том 1).
14 вересня 2021 року наказом Голови ДПС України №938-ОС у зв`язку із скасуванням , зміною запобіжного заходу позивача призначено на посаду заступника начальника з навчальної роботи Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» ім. Харитоненка Державної прикордонної служби (а.с.132, 133 том 1).
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 вручений обвинувальний акт про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (а.с.67-77, том 1).
09 листопада 2021 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми справа призначена до судового розгляду (а.с.78, том 1).
27 грудня 2024 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 368 КК України закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Скасовано арешт, накладений ухвалами слідчих суддів на речові докази, вирішено таким чином: 9 грошових купюр номіналом 100 доларів США, 4748 грн., Ірhоnе 12, наплічну сумку чорного кольору, які були вилучені під час особистого обшуку ОСОБА_1 після набрання ухвалою законної сили повернуто законному володільцю ОСОБА_1 . Скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.17-23, 25-27, том 1).
Період незаконного перебування позивача під слідством і судом з 12.06.2021 (дата фактичного затримання) по 04.01.2025 (день набрання рішенням суду про закриття кримінального провадження №42021201350000008), становить - 3 роки, 6 місяців та 23 дні або 42 повних місяці і 23 дні, з яких період незаконного затримання становить з 12.06.2021 по 14.06.2021 - 3 дні, а перебування під цілодобовим домашнім арештом з 14.06.2021 по 27.07.2021 - 44 дні.
Для здійснення захисту у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування і судового розгляду позивач залучив адвокатів Фомінова Р.М. та Бидюкова Д.В.
13.06.2021 між адвокатом Фоміновим Р.М. та позивачем укладено договір про участь адвоката у кримінальному процесі, за яким адвокат бере зобов`язання надати необхідну правову допомогу підзахисному при провадженні у кримінальній справі, а підзахисний зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг захисника (п. 1.1) Розмір гонорару становить 100000 грн. (п. 4.1)., участь захисника в кожному судовому засіданні оплачується додатково - 2000 грн (п.4.2).
Відповідно до акту прийому наданих послуг № 1 від 15.02.2025 року захист підзахисного на стадії досудового розслідування та судового розгляду справи - 100 000 грн., безпосередня участь захисника у 27 судових засідання в Зарічному районному суді м.Суми згідно довідки Зарічного районного суду м.Суми від 20.01.2025 р. № 591/7209/21 - 54 000 грн., разом 154 000 грн. Оплата здійснюється не пізніше 15.05.2025 року. (а.с.95, 96, 102, 143 зворотній бік аркуша том 1)
20.06.2021 року між адвокатом Бидюковим Д.В. та позивачем укладено договір про участь адвоката у кримінальному процесі, за яким адвокат бере зобов`язання надати необхідну правову допомогу підзахисному при провадженні у кримінальній справі, а підзахисний зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг захисника (п. 1.1) Розмір гонорару становить 100000 грн. (п. 8.1), участь захисника в кожному судовому засіданні оплачується додатково - 2000 грн (п.8.2). Відповідно до товарного чеку № 3 від 20.06.2021 року кошти в сумі 100000 грн. сплачені позивачем. Відповідно до акту про надання юридичних послуг від 04.02.2025 безпосередня участь захисника у 28 судових засідання в Зарічному районному суді м.Суми згідно довідки Зарічного районного суду м.Суми від 03.02.2025 року № 591/7209/21 - 56000 грн 00 коп. та сплачено позивачем 04.02.2025 року (а.с.97-101, 103, том 1).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої та інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення частково відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавством України установлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
До реабілітуючих підстав належать:
1)встановлена відсутність події кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 284 КПК).
2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК).
3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати (пункт 3 частини першої статті 284 КПК).
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Причому висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:
а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);
б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У справі, яка переглядається, кримінальне провадження № 42021201350000008 від 02.06.2021 року стосовно ОСОБА_1 було закрито відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України на підставі постанови прокурора про відмову від підтримання публічного обвинувачення.
Закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді.
Зміст постанови прокурора про відмову від підтримання публічного обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_1 дає підстави для висновку про те, що прокурор з посиланням на приписи статей 340, 341 КПК України дійшов висновку, що пред`явлене обвинувачення не підтверджується, навівши відповідні обставини, які були установлені в ході судового розгляду.
Вирішуючи справу, суд першої інстанцій обґрунтовано дійшов висновку, що підстави для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 є реабілітуючими, а тому він має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Місцевий суд правильно установив, що позивач незаконно перебував під слідством та судом з 12 червня 2021 року, але помилково визначив дату припинення цього періоду 27.12.2024 у день постановлення ухвали суду про закриття кримінального провадження, а не у день набрання нею законної сили 04 січня 2025 року, що становить 42 повних місяці і 23 дні. Строк перебування під слідством і судом обмежується датою набрання законної сили. рішенням суду, яким завершується кримінальне провадження з реабілітуючих підстав.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про те, що позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди.
Особливістю правового регулювання Закону №266/94-ВР є те, що моральна шкода презюмується самим фактом незаконного кримінального переслідування.
Встановлення факту незаконного притягнення до кримінальної відповідальності вже саме по собі свідчить про порушення звичайного способу життя особи, необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, переживання щодо результатів кримінального переслідування, обмеження особистої свободи та ділової репутації.
Крім того, право позивача на компенсацію моральної шкоди виникло безпосередньо із закону і не залежить від встановлення вини посадових осіб органів досудового розслідування чи прокуратури.
Тому твердження апелянта про відсутність доказів незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статей 1, 2 Закону №266/94-ВР та статті 1176 ЦК України.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про право позивача на відшкодування моральної шкоди є правильним.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розміру, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, апеляційний суд виходить з такого.
Суд першої інстанції правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону№266/94-ВР та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом.
Так, згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Доводи Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону щодо застосування статті 13 Закону та частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» спростовуються висновками, викладеними, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 , від 10 березня 2025 року у справі № 613/25/24.
Так, у постанові № 613/25/24 Верховний Суд зробив висновок: «Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.
При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, відсутні».
Отже, у справі, яка переглядається, місцевий суд правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, який гарантований державою, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, який установлений частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», що діяв на час розгляду справи у розмірі 8647 грн 00 коп.
Зважаючи на викладене, мінімально гарантований законом розмір компенсації моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 за період незаконного перебування з 12.06.2021 по 04.01.2025 року під слідством і судом становить 369 803 грн 37 коп.
Апеляційний суд погоджується з доводами Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про те, що місцевий суд не мотивував необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, до 1 000 000 грн 00 коп.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20).
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції, визначаючи компенсацію у сумі 1 000 000 грн, фактично збільшив гарантований законом мінімум майже утричі, однак не навів належних мотивів, які б свідчили про розумність та справедливість саме такого розміру.
При цьому суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про особливо тяжкі чи незворотні наслідки для життя позивача, втрату професії, неможливість подальшої трудової діяльності чи інші виняткові наслідки, які б об`єктивно виправдовували настільки значне збільшення мінімальної гарантії.
Надані позивачем докази, що характеризують стан його здоров`я свідчать про те, що відповідні захворювання ОСОБА_1 пов`язані із проходженням ним військової служби. Належні докази істотного погіршення стану здоров`я позивача саме у зв`язку із кримінальним переслідуванням останній до суду не надав.
Разом із тим колегія суддів бере до уваги, що кримінальне переслідування тривало понад три з половиною роки, позивач обвинувачувався у вчиненні тяжкого корупційного злочину, був затриманий і перебував 3 доби під вартою, а з 12 червня 2021 року по 27 липня 2021 року - під цілодобовим домашнім арештом, який за практикою ЄСПЛ є позбавленням волі у розумінні статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (пункти 138, 158, 167 рішення ЄСПЛ від 04 липня 2019 року у справі «Корбан проти України (Заява № 26744/16). З 27 липня 2021 року до ОСОБА_1 був застосований домашній арешт з 22 год. до 06 год. Також позивач був відсторонений від займаної посади, що у сукупності безумовно спричинило істотні моральні переживання, негативно вплинуло на його ділову репутацію та звичний спосіб життя.
Оцінивши характер і тривалість втручання у права позивача, ступінь моральних страждань, тривалість кримінального переслідування, а також керуючись принципами розумності, справедливості, співмірності та недопущення безпідставного збагачення, колегія суддів вважає, що справедливою компенсацією моральної шкоди є 500 000 грн 00 коп.
Саме такий розмір є більшим за мінімально гарантований законом, забезпечує ефективну компенсацію немайнових втрат позивача, відповідає характеру та тривалості допущених щодо нього порушень, водночас не виходить за межі розумного співвідношення між обсягом встановлених страждань та розміром грошового відшкодування.
Щодо вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування 310 000 грн 00 коп. витрат позивача на професійну правничу допомогу не заслуговують на увагу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовуються, зокрема, суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).
Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець відносить витрати на правничу допомогу до самостійного виду майнової шкоди.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 04.05.2022 року у справі № 588/1149/20.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження заявленого розміру витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком зважаючи на додані позивачем до позовної заяви належні докази: Договори про надання правової допомоги, Акти наданих послуг, квитанції, довідки про кількість засідань, в яких брали участь захисники, а також ухвали слідчих суддів та апеляційного суду, які поставлялись на стадії досудового розслідування, якими підтверджується участь захисників Бидюкова Д.В. та Фомінова Р.М. під час вирішення слідчими суддями питань про застосування до позивача заходів забезпечення кримінального провадження, інших примусових заходів та підготовка ними апеляційних скарг.
Оцінивши надані до суду докази на підтвердження понесених витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об`єм виконаної роботи, колегія суддів вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні обґрунтованим та таким, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності та справедливості.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади
У наведених в статті 1 цього Закону № 266 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 266)
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
У справі, яка переглядається, місцевий суд дійшов висновку, що позивач був позбавлений можливості вільно реалізовувати своє право на працю внаслідок відсторонення від займаної посади, що спричинило втрату заробітку за період з 18 червня по 14 вересня 2021 року.
Судом першої інстанції на підставі поданих позивачем належних доказів правильно визначена сума середнього заробітку в сумі 76 534 грн 66 коп., яка втрачена позивачем за час відсторонення від посади.
В апеляційній скарзі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в якій її заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , взагалі відсутні доводи стосовно вирішення судом позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади.
Ураховуючи межі апеляційного розгляду справи, які визначені частиною першою статті 367 ЦПК України, які обмежуються доводами апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в цій частині.
Щодо вимог апеляційних скарг на додаткове рішення у справі
У цій справі місцевим судом за заявою представника позивача було ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 50 000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Державної казначейської служби України на додаткове рішення у цій справі мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином реальний обсяг наданих адвокатом послуг, їх деталізацію, складність та необхідність, не встановив співмірність заявленої суми із фактично виконаною роботою та не надав оцінки критеріям реальності, необхідності й розумності витрат.
Апеляційний суд вважає, що при стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд не врахував наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
При цьому ураховуючи, що позов ОСОБА_1 зважаючи на результати апеляційного перегляду справи підлягає частковому задоволенню (на 63,9 %), позивачу слід компенсувати пропорційно до задоволених вимог 6390 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно вимог та доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, яка просить скасувати додаткове рішення та стягнути витрати позивача на професійну правничу допомогу з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону апеляційний суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Проте місцевий суд на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу з держави України в особі Державної казначейської служби.
Вимоги апеляційної скарги Казначейської служби фактично зводяться до зміни суб`єкта, з якого підлягають стягненню кошти, та покладення обов`язку з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону як на окрему юридичну особу.
Проте такий підхід не відповідає положенням статей 1176, 170 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до яких обов`язок з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, покладається саме на державу Україна.
Орган прокуратури у таких правовідносинах не є самостійним боржником, а бере участь у справі як орган, через діяльність якого держава реалізовувала свої владні повноваження. Відтак відсутні правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування шкоди безпосередньо на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги лише в тій частині, що суд першої інстанції помилково визначив у резолютивній частині рішення спосіб виконання рішення шляхом зазначення про стягнення коштів «з держави Україна в особі Державної казначейської служби України». Така помилка підлягає усуненню шляхом зміни резолютивної частини додаткового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню.
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, тому апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення змінити.
Висновки суду щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).
За подання апеляційної скарги на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 26 травня 2026 року Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону сплатила 16 638 грн 42 коп. судового збору, тому, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а позивач звільнений від сплати судового збору, заявнику апеляційної скарги слід компенсувати на підставі частини 6 статті 141 ЦПК України за рахунок держави у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 6000 гривень 00 копійок. пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 26 травня 2026 року в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши цей розмір з 1 000 000 грн 00 коп. до 500 000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп.
В іншій частині рішення Зарічного районного суду м.Суми від 26 травня 2026 року залишити без змін.
Компенсувати Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону за рахунок держави у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 6000 гривень 00 копійок.
Додаткове рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 червня 2026 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6390 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне текст постанови складений 31 липня 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді Д. В. Сізов
М. В. Нестеренко