ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 676/9797/25
Провадження № 22-ц/820/1883/26
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., П`єнти І.В., секретар судового засідання Демчук В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №676/9797/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 червня 2026 року (суддя Посунько Г.А., повне судове рішення складено 17 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
в с т а н о в и в:
Звертаючись у грудні 2025 року з позовом ОСОБА_1 зазначав, що він є громадянином України, особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і втратив здоров`я під час виконання державного обов`язку.
Позовна заява мотивована тим, що внаслідок триваючої збройної агресії російської федерації проти України, яка супроводжується систематичними ракетними ударами та повітряними тривогами, позивач опинився в умовах постійного психологічного навантаження. Він зазнає глибоких душевних страждань і тривоги, викликаних реальною загрозою життю та здоров`ю його дітей та онуків, з якими проживає в м. Дунаївці Хмельницької області, емоційним виснаженням і відчуттям безпорадності через неможливість повною мірою захистити їх від наслідків війни. При цьому позивач наголошував, що наявний стан здоров`я істотно ускладнює сприйняття постійного стресу, що призводить до систематичного погіршення його психоемоційного стану та порушення нормального ритму життя.
У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути з російської федерації 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, визнавши загальновідомим факт широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України та перебування позивача під її безпосереднім впливом, фактично не надав належної правової оцінки його індивідуальним обставинам. Звертає увагу на те, що судом безпідставно відхилено та не враховано його особливий статус особи з інвалідністю внаслідок війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України істотно впливає на фізичне та психологічне сприйняття наслідків війни та глибину завданих душевних страждань.
Скаржник посилається на те, що місцевий суд припустився неправильного застосування статей 23 та 1167 ЦК України, ототожнивши його індивідуальні страждання із загальними переживаннями всього населення під час війни, чим порушив принцип індивідуальної оцінки моральної шкоди. На думку скаржника, судом першої інстанції в порушення вимог статті 89 ЦПК України не здійснено належного аналізу доказів та поданих документів, які підтверджують погіршення його психоемоційного стану через вимушене перебування в умовах постійних повітряних тривог, неможливість забезпечити безпеку своїх дітей та онуків і тривалий страх за їхнє життя та здоров`я.
Крім того, ОСОБА_1 вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією відповідача та завданою моральною шкодою, оскільки саме протиправні дії російської федерації є першопричиною загрози життю його близьких та його психологічних страждань.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 червня 2026 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Учасники справи та їх представники до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Положеннями частини другої статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення в повній мірі не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених вимог.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується матеріалами справи (а.с.3).
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 05 травня 2025 року № 2025/005782737, місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи (а.с. 22, 5) підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), особою з інвалідністю II групи.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який неодноразово було продовжено та діє станом на дату постановлення цього судового рішення.
Ця обставина є загальновідомою, а тому за приписами частини 3 статті 82 ЦПК України, така обставина не потребує доказування.
Згідно статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Відмовляючи у позові з підстав недоведеності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для компенсації моральної шкоди, залишивши поза увагою приписи пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Так, внаслідок розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, постійної загрози ракетних та авіаційних ударів, позивач ОСОБА_1 зазнав значних моральних переживань та душевних страждань, що виразилися у втраті душевного спокою; відчутті незахищеності; побоюванні за безпеку та своє життя та життя своїх рідних; у порушенні нормального ритму життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації безпеки сім`ї.
При цьому колегія суддів зазначає, що факт систематичних повітряних тривог, загроз авіаційних та ракетних ударів по об`єктах цивільної та критичної інфраструктури Хмельницької області є загальновідомим та не потребує доказування на підставі частини третьої статті 82 ЦПК України.
Водночас, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує, що місто Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області не включене на час розгляду цієї справи в суді та не було включене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також відсутнє в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.
У цьому контексті колегія суддів зазначає, що факт проживання чи перебування особи в населеному пункті, який не знаходився під тимчасовою окупацією та не знаходився в зоні безпосередніх активних бойових дій, є однією з істотних обставин, що підлягає врахуванню при визначенні розміру компенсації моральної шкоди на засадах розумності, виваженості та справедливості.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції бере до уваги індивідуальні обставини життя та стан здоров`я позивача: ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що свідчить про наявність у нього ушкодження здоров`я та вразливості до психоемоційних навантажень, а необхідність перебувати в умовах стресу та повітряних тривог істотно поглиблює його душевні страждання.
За таких обставин, врахувавши конкретні обставини справи, особливий статус та стан здоров`я позивача, глибину завданої йому моральної шкоди, характер і обсяг душевних страждань, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Визначаючи розмір компенсації, апеляційний суд виходить із принципів розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Оцінивши тривалість та інтенсивність страждань позивача, колегія суддів вважає справедливим та достатнім стягнення з відповідача 50 000 грн моральної шкоди, тоді як доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення 5 000 000 грн є надмірними та в іншій частині задоволенню не підлягають.
Так як при вирішенні спору за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про недоведеність позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої та шостої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсації здійснюється за рахунок держави.
Позивач ОСОБА_1 згідно з приписами пунктів 9, 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при поданні позову та апеляційної скарги.
З огляду на скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог в розмірі 50 000 грн, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, що підлягав сплаті при поданні позову у розмірі 1 211,20 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн (1 211,20 грн ? 1,5 ? 0,8), а всього - 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 64 коп.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування моральної шкоди 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.
Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації в дохід держави Україна судовий збір в розмірі 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 64 коп.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 серпня 2026 року.
Судді А.П. Корніюк
Р.С. Гринчук
І.В. П`єнта