ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/522/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану, за його рапортом від 13.10.2025 року на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";
зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 здійснити дії щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу за призивом під час мобілізації, під час воєнного стану, за його рапортом від 13.10.2025 року на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, кожна з яких самостійно відповідає умовам, передбаченим п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тому він має право на звільнення з військової служби на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби до відповідача. Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає відмову відповідача протиправною.
За вказаною позовною заявою, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду витребувано з військової частини НОМЕР_1 письмові докази по справі.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) подала до суду відзив, в якому просила відмовити позивачу в задоволення позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що до рапорту позивач не долучив документи, які підтверджують наявність у нього підстав для звільнення з військової служби. Крім того, відповідач зазначав щодо неможливості звільнення позивача з військової служби через його відсутність на військовій службі.
З`ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач є військовослужбовцем та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2025 № 322, наказано припинити виплату грошового забезпечення позивачу з дня, з якого він самовільно залишив військову частину - 03.11.2025.
13.10.2025 позивач поштовим зв`язком надіслав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 8 та 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років та виховання дитини на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний).
Вказаний рапорт зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за вх. 5081.
За наслідками розгляду вказаного рапорту, 05.11.2025 командиром військової частина НОМЕР_1 прийнято рішення № 20094, яким відмовлено позивачу в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби в запас через неповноту поданих документів та порушення порядку подання рапорту.
Прийняте рішення доведено до відома позивача, шляхом направлення відповідачем листа від 21.01.2026 № 1695/1 на адресу представника позивача на підставі адвокатського запиту.
Вважаючи відмову щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації. Проходив військову службу позивач у військовій частині НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 13.10.2025 поштовим зв`язком надіслав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 8 та 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років та виховання дитини на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний).
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб під час мобілізації в особливий період врегульовано п. 2 ч. 4 ст. 26 Законом №2232-XII.
Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 8, 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом XII Положення № 1153/2008.
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153/2008, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170).
Відповідно до п. 12.1 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (п. 12.11 Інструкції № 170).
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).
Відповідно до п. 1 розділу III Інструкції № 735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п. 5 розділу III Інструкції № 735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Пунктом 7 розділу III Інструкції № 735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Відповідно до п. 8 розділу III Інструкції № 735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Наказом Міністерства оборони України № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Розділом II зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом III Порядку № 531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом IV Порядку № 531.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Відповідно до п. 1 розділу IV Наказу № 531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони "Армія+" (включаючи його складові частини) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.
Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Судом встановлено, що 13.10.2025 позивач поштовим зв`язком надіслав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 8 та 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років та виховання дитини на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний).
Отже, вважаючи, що має підстави для звільнення з військової служби, позивач поштовим зв`язком надіслав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, тобто позивачем не дотримано вимог Положення № 1153/2008 в частині подання рапорту до безпосереднього керівника. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, в рапорті від 13.10.2025 позивач не обґрунтував неможливість звернення з таким рапортом до безпосереднього керівника та не зазначив про наявність обставин не розгляду такого рапорту безпосереднім керівником. Відсутні такі обґрунтування і в позовній заяві.
Із змісту листа від 05.11.2025 № 20094/2 видно, що командиром військової частина НОМЕР_1 відмовлено позивачу в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, серед іншого, через порушення порядку подання рапорту (подання рапорту не по команді; подання рапорту без пояснення причин звернення до старшого командира).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 в справі № 9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до свого безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 8 та 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Враховуючи викладене, суд вважає, що не було встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з порушенням процедури подання рапорту, визначеної Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тобто не по команді.
Водночас, суд не надає оцінку наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки встановлення їх наявності та прийняття рішення про звільнення з військової служби належить до компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту, поданого у встановленому законодавством України порядку та з дотриманням вимог чинного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, оскільки доводи позивача про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо не вирішення питання про його звільнення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Доводи позивача щодо протиправної відмови відповідачем у звільненні з військової служби у спірних правовідносинах, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність непогодження відповідачем звільнення його з військової служби.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.К. Левицький