ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 р. Справа № 520/18814/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.10.25 по справі № 520/18814/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ГУ ДСНС у Харківській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому грошового забезпечення з 01.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області здійснити йому перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди: з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачем пропущені строки звернення до суду, визначені ст. 233 КЗпП України, а також пропущено процесуальний строк на звернення до адміністративного суду, встановлений ст.122 КАС України.
Апелянт звернув увагу на ухвалу Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №990/235/23.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог по суті, вказав, що в період з 2020 року по день звільнення позивача грошове забезпечення нараховувалося фактично із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн); підстави для застосування інших показників, враховуючи відповідну практику Верховного Суду, без відповідних змін, внесених Урядом, відсутні.
Апелянт зазначив про відсутність підстав для застосування прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів щороку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023. Вказав, що з 19.05.2023 урядом введено нову величину у розмірі 1762,00 грн для визначення посадових окладів осіб рядового і начальницький складу. Відповідно, період перерахунку грошового забезпечення позивача повинен становити з 29.01.2020 до 19.05.2023. Все, що після даної дати перерахунку вже не підлягає, оскільки, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №481, почав свою дію новий показник у розмірі 1762, 00 грн.
Одноразова грошова допомога при звільненні, яка також було виплачена позивачу після 19.05.2023, підпадає під дане правило, та перерахунку не підлягає, враховуючи прожитковий мінімум на 01 січні 2023 року. Тобто всі виплати, які були зазначені Головним управлінням , вже розраховані, виходячи з нової величини 1762,00 грн згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі-Постанова №704).
На підтвердження своїх доводів апелянт послався на правові висновки Верховного Суду у постановах від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 06.04.2023 у справі №320/7204/21, від 21.04.2021 у справі №640/25046/19, від 20.04.2021 у справі №807/627/16, від 21.05.2020 у справі №826/22361/15, від 12.04.2023 у справі №380/14933/22 , а також на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі №520/2541/24.
Щодо вимоги про проведення компенсації згідно Постанови №44, апелянт вказав, що остання заявлена на майбутнє та не відповідає приписам Податкового кодексу України.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 проходив службу в ГУ ДСНС України у Харківській області.
Згідно з витягом з наказу ГУ ДСНС України у Харківській області №546 від 06.11.2023 позивача виключено з кадрів ДСНС України та усіх видів забезпечення. Підстава: контракт про проходження служби цивільного захисту, рапорт ОСОБА_1 , подання начальника 1 ДПРЗ Сергія Патлаха.
У відповідь на звернення позивача ГУ ДСНС України у Харківській області листом №65050-6657/65190 від 30.06.2025 повідомлено про відсутність підстав для перерахунку його грошового забезпечення, оскільки відповідно до Схеми тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу ДСНС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.03.2018 №179, посадові оклади за тарифними розрядами визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний коефіцієнт. Зазначено, що впродовж 2018-2023 років фактична зміна (підвищення) посадових окладів осіб рядового і начальницького складу не відбувалася через відсутність відповідного бюджетного асигнування.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення з 01.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена юридична дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (закону про Держбюджет на відповідний рік), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу : у 2020 році - Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», у 2021 році- Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2022 році -Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2023 році - Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» , із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 125 Кодексу цивільного захисту України, населення держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови і порядок перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для його проведення.
Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду у справі 520/2098/19 від 09.06.2022 року).
Водночас, колегія суддів зазначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі- Закон №2710-ІХ), в тому числі Прикінцеві положення Закону №2710-ІХ, не містять застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, а також прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Таким чином, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 (п. 25), - з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21.
Так, у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу: Законам №294-ІХ, №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 має обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020,2021,2022,2023 років).
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Спір у цій справі стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Колегія суддів зазначає, що стаття 122 КАС України не містить вимог, які врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду в справах про стягнення, належної їм, заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Вказані правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), у зв`язку з чим у частині, що стосується строку звернення до суду в справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, норми ст. 233 КЗпП України мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 №990/156/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року], а саме: з 29.01.2020 по 19.05.2023.
З цього приводу Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зазначила наступне. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що період з 29 січня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що позивач просив здійснити нарахування та доплату сум, право на які він набув за час проходження в служби. Слід також ураховувати, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення після звільнення з військової служби.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу [у редакції, чинній до 19 липня 2022 року]‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини 2 статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною 2 статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк [з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні] звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегією суддів встановлено, що з 06.11.2023 ОСОБА_1 виключено з кадрів ДСНС України та з усіх видів грошового забезпечення (а.с.12).
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 № 104) передбачено, що при звільненні військовослужбовця з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) йому видається грошовий атестат.
Згідно з правовим висновком Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду у справі №460/21394/23 початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у справі №460/21394/23 відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
З матеріалів позовної заяви вбачається, що ГУ ДСНС України у Харківській області листом від 30.06.2025 №65050-6657/65190 повідомило позивачу про розмір нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 було сформовано в системі «Електронний суд» 15.07.2025.
З огляду на вищевказану позицію Верховного Суду, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову для позивача розпочався саме з моменту отримання вищевказаного листа.
Враховуючи відсутність інформації про дату отримання позивачем грошового атестату, дату отримання позивачем листа ГУ ДСНС України у Харківській області від 30.06.2025 про розмір нарахованого йому грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 , а також дату звернення позивача з цим позовом -15.07.2025, колегія суддів виснує, що строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог з 19 липня 2022 по 19 травня 2023 року, позивач не пропустив.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду у постановах від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 06.04.2023 у справі №320/7204/21, від 21.04.2021 у справі №640/25046/19, від 20.04.2021 у справі №807/627/16, від 21.05.2020 у справі №826/22361/15, від 12.04.2023 у справі №380/14933/22 колегія суддів не приймає, оскільки вона є нерелевантними до справи, що розглядається.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №990/235/23 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі №520/2541/24, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача на висновки колегії суддів не впливають.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 має обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020,2021,2022,2023 років).
Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 520/18814/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін