ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
31 липня 2026 року м. Дніпро справа № 160/15442/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року
у адміністративній справі № 160/15442/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» до Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» до Акціонерного товариства «ВСТ БАНК», а саме, визнано протиправною відмову Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» у завершенні валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями за Договором поставки обладнання від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A. та зобов`язано Акціонерне товариство «ВСТ БАНК» завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями за договором поставки обладнання від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A., а також стягнуто за рахунок Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» судові витрати з оплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав його незаконності та необґрунтованості внаслідок невірного застосування норм валютного законодавства до спірних правовідносин, у зв`язку з чим просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на невірне застосування судом першої інстанції при ухваленні рішення затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.01.2019 року №13 Положення про валютний нагляд, затвердженої Постановою Національного банку України 02.01.2019 № 7 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів» та Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», які не застосовуються у спірних правовідносинах.
Зокрема, відповідачем вказується, що суд першої інстанції посилаючись на п.8 Положення про валютний нагляд, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.01.2019 №13 (далі - Положення № 13), згідно з яким уповноважені установи при здійсненні валютних операцій зобов`язані враховувати приписи нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють порядок аналізу та перевірки документів (інформації) щодо валютних операцій, а також порядок інформаційної взаємодії між уповноваженими установами як агентами валютного нагляду, де мова йде про обмін відомостями стосовно належності рахунків клієнтів/користувачів у національній валюті до рахунків нерезидентів, а також на п.5 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої Постановою НБУ від 02.01.2019 №7 (далі - Інструкція № 7), з урахуванням змісту яких дійшов висновку, що Банк здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами встановлених граничних строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, які передбачають грошові розрахунки, у тому числі на території України, що здійснюються через цей банк, разом з тим суд першої інстанції залишив поза увагою п.7 Положення № 13, яким визначено, що уповноважена установа як агент валютного нагляду зобов`язана забезпечувати контроль за дотриманням вимог валютного законодавства як резидентами, так і нерезидентами під час здійснення ними операцій через цю установу.
Оскільки описаний вище нагляд включає перевірку відповідності валютних операцій вимогам чинного законодавства, запобігання проведенню операцій, які не відповідають цим вимогам, а також обов`язок інформування Національного банку України про виявлені порушення у встановленому законом порядку, суд правильно визначивши, що відповідно до п.6 Інструкції № 7 Банк здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями: резидента з експорту товарів, якщо на дату митного оформлення продукції або виконання резидентом робіт, надання послуг, експорту прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі), розрахунки за такою операцією не завершені (кошти від продажу нерезиденту товару на поточний рахунок резидента не надійшли або надійшли не в повному обсязі) або в банку немає інформації про завершення розрахунків за такою операцією (п.1); резидента з імпорту товарів, якщо на дату оплати резидентом товару (а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - на дату здійснення банком платежу на користь нерезидента (дату списання коштів з рахунку банку)) нерезидентом не була здійснена поставка за операцією з імпорту товару з оформленням типів МД, зазначених у підпункті 3 пункту 9 розділу III цієї Інструкції, та відображенням інформації про таке оформлення у реєстрі МД, або документів, зазначених у підпунктах 3, 4 пункту 9 розділу III цієї Інструкції, або в банку немає інформації про здійснення поставки за такою операцією (п.2); і операцією резидента, якщо на дату оплати резидентом продукції (а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - на дату здійснення банком платежу на користь нерезидента (дату списання коштів з рахунку банку)) імпортна операція без увезення продукції на територію України не була завершена або в банку немає інформації про завершення імпортної операції без увезення продукції на територію України - на переконання відповідача суд зобов`язаний був врахувати, що відповідно до п.7 Інструкції № 7, відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків Банк розпочинає з дати здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - з дати здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) за операціями з імпорту товарів.
Отже, Дніпропетровський окружний адміністративний суд абсолютно вірно послався на визначення поняття імпорту (імпорт товарів), визначеного ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовсім не врахував його при винесенні рішенні, оскільки відповідно до ст.1 Закону Імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами. Вважаючи, що передача в оренду товару (обладнання, майна) за кордоном не вважається власним споживанням, а розглядається як господарська операція з надання послуг (орендних послуг), що підлягає оподаткуванню згідно з нормами Податкового кодексу України (ПКУ) та митного законодавства, відповідач вважає, що твердження суду першої інстанції щодо відсутності у спірному випадку самої валютної операції, яка підлягає контролю, у зв`язку з передачею майна в оренду не можна вважати вірним, оскільки Контрактом не визначена умова імпорту товару без ввезення на територію України, а Банк, здійснює валютний нагляд за Контрактом ТОВ «ВАЛЕЯ» як імпорт товарів із ввезенням на територію України.
Також відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції у цій справі про те, що реалізація повноважень зі здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів є владними функціями державного органу, а тому у цій частині діяльності органу є ознакою публічно правових відносин, які мають характер підпорядкованості, а не рівності суб`єктів господарювання, як у господарських відносинах. Так, виходячи з положень п.1 ч.2 ст.17 КАС України, яким встановлено, що публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а також з того, що між сторонами виник спір з приводу реалізації банком делегованих йому органом валютного нагляду (НБУ) повноважень, суд першої інстанції помилково підсумував, що спір у цій справі є публічно-правовим, розгляд якого відноситься до юрисдикції адміністративних судів а Акціонерне товариство «ВСТ БАНК» є належним відповідачем у даній справі, оскільки згідно з положеннями та вимогами Закону України «Про валюту і валютні операції», а також Інструкції, зміст та обсяг повноважень агента у відносинах валютного нагляду не свідчить про наявність у банків будь-яких публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на
виконання таких делегованих повноважень. При цьому, відповідач наголошує, що банками здійснюється лише функція щодо збору відповідної інформації, і у передбачених діючим
законодавством випадках здійснюється інформування Національного банку України про
валютні операції клієнтів, а не прийняття такими управлінського рішення, що створює/може створювати відповідні правові наслідки для платника податків (у межах спірних правовідносин). Тобто, на переконання відповідача у цій сфері у банків функція агента валютного нагляду зводиться лише до збору та передачі інформації про валютну операцію, і при цьому, на уповноважені банки не покладено повноважень встановлювати порушення суб`єктами валютних операцій вимог чинного законодавства, а відповідальність згідно законодавства України для банків виникає відповідно до п.26 Інструкції № 7 лише на за порушення вимог цієї Інструкції, тому вирішуючи спір у цій справі суд першої інстанції невірно застосував норми валютного законодавства до спірних правовідносин, тому оскаржуване рішення суду є таким, що ухвалено з порушенням вимог ст.244 КАС України та підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВАЛЕЯ» вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача та на законність і обґрунтованість рішення суду, яке не підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів правильно встановлено і відповідачем не заперечується, що: 23.03.2021 між ТОВ «ВАЛЕЯ» (Покупець) та Eliovp B.V.B.A (Постачальник) укладено зовнішньоекономічний Договір поставки обладнання на суму 6 904 396,26 дол. США, розрахунки за яким проведено 30.03.2021, 16.04.2021 та 20.04.2021 у повному обсязі через АТ «ВСТ БАНК»; поставка та отримання обладнання у власність ТОВ «ВАЛЕЯ» підтверджуються актами приймання-передачі № 1 від 01.07.2021, № 2 від 02.07.2021, № 3 від 02.07.2021, № 4 від 30.01.2023, підписаними ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A.; за умовами Контракту поставка обладнання здійснювалась авіатранспортом із термінами закінчення поставки в березні - квітні 2022 року, проте, внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, введення воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та закриття
повітряного простору України для цивільних користувачів згідно з повідомленням
Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, ввезення обладнання на територію України стало неможливим; 01.10.2024 між ТОВ «ВАЛЕЯ» та CYBER FORTRESS укладено договір оренди обладнання, згідно з яким Позивач передав придбане у Eliovp B.V.B.A. обладнання у платне тимчасове користування CYBER FORTRESS до закінчення воєнного стану на території України, і це обладнання розміщено та фактично використовується у Датацентрі в місті Антверпен, Бельгія (Хайфаштраат, буд. 6, 2020 Антверпен); а сплата CYBER FORTRESS орендних платежів на користь ТОВ «ВАЛЕЯ»
підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Як наголошує позивача саме за наведених обставин, 23.04.2026 ТОВ «ВАЛЕЯ» звернулось до Банку із заявою (вих. № 23/04-26) про завершення валютного нагляду, надавши повний комплект документів на підтвердження використання обладнання за межами України, але листом № 2472-БТ від 21.05.2026 Банк відмовив, що і стало предметом судового оскарження.
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач акцентує увагу апеляційного суду на те, що АТ «ВСТ БАНК» заявляючи вимоги про скасування судового рішення посилається на невірне застосування судом першої інстанції затвердженого постановою Правління НБУ від 03.01.2019 № 13 Положення про валютний нагляд, затвердженої постановою Правління НБУ
від 02.01.2019 № 7 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 № 18, оскільки нібито ці акти «не застосовуються у спірних правовідносинах», що є помилковим, суперечливим та безпідставним, виходячи з того, що: по-перше, по суті предмет спору у цій справі полягає саме у завершенні валютного нагляду за граничними строками розрахунків, встановленими для операцій з імпорту товарів, і відповідно, спірні правовідносини безпосередньо врегульовані Законом України «Про валюту і валютні операції» та підзаконними актами НБУ, ухваленими на його виконання; по-друге, сам відповідач під час судового вирішення спору у цій справі (відзив на позовну заяву від 23.06.2026) обґрунтовує свою позицію із застосуванням тих самих нормативно-правових актів, а мотивуючи відмову у завершенні валютного нагляду посилається на п.9 Інструкції № 7, хоча вже в апеляційній скарзі стверджує про не застосовність у спірних правовідносинах вказаної Інструкції, і така зміна позиції в межах однієї справи є суперечливою; по-третє, суд першої інстанції правомірно застосував положення пп.5 п.9 Інструкції № 7, якою прямо врегульовано спірне у цій справі питання та якою чітко визначено, що банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі імпорту продукції без її увезення на територію України - після подання документів, що підтверджують використання резидентом продукції за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором.
Крім того, позивачем у відзиві наголошується, що посилання АТ «ВСТ БАНК» на п.7 Положення № 13 (обов`язок уповноваженої установи забезпечувати контроль за дотриманням валютного законодавства) не спростовує висновків суду першої інстанції у цій справі, оскільки обов`язок Банку здійснювати валютний нагляд і повноваження Банку відмовляти у завершенні валютного нагляду за наявності всіх передбачених законом підстав для його завершення - це різні правові категорії, і наявність у Банка функції нагляду не наділяє його правом ігнорувати підстави для завершення такого нагляду, встановлені п.9 Інструкції № 7 і Порядком визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, відповідно твердження відповідача, які фактично зводяться до того, що загальна норма про здійснення нагляду скасовує спеціальну норму про його завершення є помилковими та суперечливим.
Позивач вважає помилковими та безпідставним також твердження відповідача про те, що імпортна операція без увезення товару на територію України можлива виключно щодо товарів, «призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами», а передача обладнання в оренду не є власним споживанням, оскільки: відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» чітко визначено, що імпорт товарів - це купівля українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів для власного споживання установами та організаціями України за її межами, тобто, зазначене в даній статті визначення імпорту товарів не є вичерпним та не визначає можливу умову імпорту без ввезення; відповідно до пп.5 п.9 Інструкції № 7 та п.3 Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України жодним чином не пов`язується завершення валютного нагляду з таким
поняттям як «власне споживання», а умовою завершення є подання документів, що
підтверджують використання резидентом товару за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці, і укладений між ТОВ «ВАЛЕЯ» та CYBER FORTRESS Договір оренди від 01.10.2024 повністю відповідає цій вимозі, оскільки засвідчує факт використання обладнання за межами України (у Дата-центрі в м. Антверпен, Бельгія), а сплата орендних платежів підтверджується банківськими виписками.
Оскільки на переконання позивача, Банк у спірному випадку свідомо змішує дві різні правові категорії: факт імпорту як господарської операції з купівлі товару, який відбувся у 2021році та підтверджений актами приймання-передачі, та подальше господарське використання отриманого у власність обладнання, хоча оренда розміщеного за кордоном обладнання не спростовує факту імпорту, а є формою його господарського використання за межами України, тобто саме тією умовою, яка передбачена пп.5 п.9 Інструкції № 7 як підстава для завершення валютного нагляду, позивач вважає також безпідставним посилання відповідача на можливе виникнення податкових наслідків від передачі товару в оренду перебуває поза предметом цього спору, оскільки питання оподаткування орендних послуг є самостійним питанням, яке жодним чином не впливає на правову кваліфікацію завершення імпортної операції в межах валютного нагляду.
За наведених обставин, а також з урахуванням правильності кваліфікації судом першої інстанції спірних у цій справі як публічно-правових, оскільки реалізація повноважень Банку зі здійснення нагляду за дотриманням резидентами встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів є реалізацією однієї з функцій державного регулювання у сфері валютних відносин, і ці функції делеговані Банкам як агентам валютного нагляду Законом України «Про валюту і валютні операції» та підзаконними актами НБУ, а реалізація таких делегованих повноважень є діяльністю суб`єкта владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, позивач підсумовує про ухвалення Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення у цій справі на підставі всебічно, повно та об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу, яка ґрунтується на вибірковому та звуженому тлумаченні окремих норм, просить залишити без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача та відзиву позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин у цій справі, правильність їх оцінки та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з нижченаведеного
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» (код ЄДРПОУ 39268520) зареєстрованим 23.06.2014 з основним видом діяльності за КВЕД є: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, було укладено 23.03.2021 з Eliovp B.V.B.A (Постачальник) зовнішньоекономічний Договір поставки обладнання, згідно з яким Постачальник комплектує та постачає Покупцю Обладнання за цінами встановленими у Додатку А, який є невід`ємною частиною Договору, а також додаткові угоди до цього Договору від 13.04.2021 і від 16.04.2021, за умовами яких поставка обладнання передбачалась авіатранспортом, термін поставки закінчувався в березні-квітня 2022 року, а розрахунки за цими договором було визначено здійснювати через ПАТ «БАНК ВОСТОК», який в подальшому перейменовано на АТ «ВСТ БАНК».
Встановленим у цій справі також є факт поставки та отримання обладнання у власність ТОВ «ВАЛЕЯ», що підтверджуються підписаними ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A. актами приймання-передачі № 1 від 01.07.2021, № 2 від 02.07.2021, № 3 від 02.07.2021 та № 4 від 30.01.2023, разом з тим внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, введення воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та закриття повітряного простору України для цивільних користувачів згідно з повідомленням Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, ввезення обладнання на територію України стало неможливим, що було підставою для продовження граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічною операцією відповідно висновку Міністерства економіки України №4432-09/68090-07 від 03.10.2022 на суму 3847405,49 дол.США, 142525,43 дол.США, 2914465,34 дол. США - з 23.09.2022 до 30.04.2024, та висновку Міністерства економіки України №4432-09/1155-07 від 17.04.2024 на суму 6904396,26 дол. США - з 30.04.2022 до 30.04.2026, а 01.10.2024 між ТОВ «ВАЛЕЯ» та CYBER FORTRESS було укладено договір оренди обладнання, згідно якого позивач передав придбане у Eliovp B.V.B.A. обладнання у платне тимчасове користування CYBER FORTRESS до закінчення воєнного стану на території України, і вказане обладнання розміщено та фактично використовується у Датацентрі в місті Антверпен, Бельгія (Хайфаштраат, буд. 6, 2020 Антверпен), а сплата CYBER FORTRESS орендних платежів на користь ТОВ «ВАЛЕЯ» підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
За наведених у попередньому абзаці обставин, 23.04.2026 ТОВ «ВАЛЕЯ» звернулось до Банку із заявою (вих. № 23/04-26) про завершення валютного нагляду, надавши повний комплект документів на підтвердження використання обладнання за межами України, але листом № 2472-БТ від 21.05.2026 Банк відмовив позивачу у завершенні валютного нагляду, що і стало предметом судового оскарження у цій справі.
Вирішуючи спір у цій справі по суті, судом першої інстанції правильно узято до уваги як умови укладеного між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A договору поставки обладнання від 23.03.2021 та його виконання, розрахунки, поставки та отримання у власність ТОВ «ВАЛЕЯ» обладнання, так і обставини продовження строків розрахунків за вищевказаною зовнішньоекономічною операцією на підставі висновків Міністерства економіки України №4432-09/68090-07 від 03.10.2022 та №4432-09/1155-07 від 17.04.2024 з урахуванням введеного в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до положень Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України з урахуванням чого за повідомленням Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) з 00:45 UTC (2:45 за київським часом) Об`єднаною цивільно-військовою системою організації повітряного руху України згідно з вимогами Повітряного кодексу України та положення про використання повітряного простору України було вжито термінових заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору на невизначений термін, що в свою чергу внаслідок неможливості доставки обладнання на територію України та з метою запобіганню завданню збитків господарській діяльності слугувало підставою для укладення ТОВ «ВАЛЕЯ» з CYBER FORTESS договору оренди обладнання від 01.10.2024 згідно з яким ТОВ «Валея» придбане у Eliovp B.V.B.A обладнання було передано CYBER FORTESS у платне тимчасове до закінчення військового стану на території України, і це орендоване обладнання знаходиться в Дата-центрі в місті Антверпен, розташованому за адресою Хайфаштраат, д.6, 2020 Антверпен, Бельгія, а за використання вказаного обладнання CYBER FORTESS на користь ТОВ «ВАЛЕЯ» сплачується орендна плата, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Отже, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції встановлено, що імпорт обладнання без його увезення на територію України відбувся за укладеним між ТОВ «Валея» та Eliovp B.V.B.A договором поставки обладнання від 23.03.2021, а придбане позивачем за цим договором обладнання фактично використовується за межами України згідно укладеного з CYBER FORTESS договору оренди обладнання від 01.10.2024, що не заперечується відповідачем також як і не спростовується, що позивач звернувся 23.04.2026 до Банку з заявою про завершення валютного нагляду за дотриманням ТОВ «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями (вих. №23/04-26 від 23.04.2026) саме після надходження коштів і закриття зобов`язань за укладеним з Eliovp B.V.B.A Договором поставки обладнання від 23.03.2021, і відповідно за наявністю визначених чинним законодавством підстав для завершення Банком валютного нагляду за дотриманням ТОВ «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями по вказаному Договору поставки обладнання від 23.03.2021, укладеного між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A.
Як встановлено судом, на відміну від позивача, який вважає, що у спірному випадку наявні підстави для завершення валютного нагляду за дотриманням ТОВ «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями за Договором поставки обладнання від 23.03.2021, за позицією Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» підстави для завершення валютного нагляду за укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A Договором поставки обладнання від 23.03.2021відсутні, про що саме відповідач і повідомив ТОВ «ВАЛЕЯ» листом вих.№ 2472-БТ від 21.05.2026 р. (отриманим Товариством 21.05.2026), яким повідомлено про відсутність правових підстав для завершення валютного нагляду за укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A Договором поставки обладнання від 23.03.2021 з тих підстав, що зовнішньоекономічним договором не визначена умова імпорту товару без ввезення на територію України, а Банк в свою чергу здійснює лише валютний нагляд за зовнішньоекономічним контрактом ТОВ «ВАЛЕЯ» як імпорт товарів із ввезенням на територію України, а також у зв`язку з тим, що передача в оренду товару (обладнання, майна) за кордоном не вважається власним споживанням і розглядається як господарська операція з надання послуг (орендних послуг), що підлягає оподаткуванню згідно з нормами Податкового кодексу України та митного законодавства.
Вирішуючи спір по суті заявлених у цій справі позивачем вимог, суд першої інстанції на переконання колегії суддів цілком обґрунтовано керувався перш за усе положеннями Закону України «Про валюту і валютні операції», яким саме і визначено правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлено відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Так, виходячи з положень ч.1 ст.1, ч.7 ст.11, ч.1 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням визначених п.14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05.04.2022, суд першої інстанції цілком обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідно до:
- п.8 Положення про валютний нагляд, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України від 03.01.2019 №13 (далі - Положення № 13) уповноважені установи під час проведення валютних операцій зобов`язані враховувати вимоги нормативно-правових актів Національного банку з питань здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції та з питань інформаційної взаємодії уповноважених установ як агентів валютного нагляду шляхом обміну інформацією про належність рахунків у гривні клієнтів/користувачів, відкритих у цих установах, до банківських/платіжних рахунків, власниками яких є нерезиденти;
- п. 5 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №7 (далі - Інструкція №7) банк згідно з вимогами цієї Інструкції здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (уключаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк;
- п.6 Інструкції №7 банк здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентом граничних строків розрахунків за: 1) операцією резидента з експорту товарів, якщо на дату митного оформлення продукції або виконання резидентом робіт, надання послуг, експорту прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі), розрахунки за такою операцією не завершені (кошти від продажу нерезиденту товару на поточний рахунок резидента не надійшли або надійшли не в повному обсязі) або в банку немає інформації про завершення розрахунків за такою операцією; 2) операцією резидента з імпорту товарів, якщо на дату оплати резидентом товару [а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - на дату здійснення банком платежу на користь нерезидента (дату списання коштів з рахунку банку)] нерезидентом не була здійснена поставка за операцією з імпорту товару з оформленням типів МД, зазначених у підпункті 3 пункту 9 розділу III цієї Інструкції, та відображенням інформації про таке оформлення у реєстрі МД, або документів, зазначених у підпунктах 3, 4 пункту 9 розділу III цієї Інструкції, або в банку немає інформації про здійснення поставки за такою операцією; 3) імпортною операцією резидента, якщо на дату оплати резидентом продукції [а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - на дату здійснення банком платежу на користь нерезидента (дату списання коштів з рахунку банку)] імпортна операція без увезення продукції на територію України не була завершена або в банку немає інформації про завершення імпортної операції без увезення продукції на територію України;
- згідно п.7 Інструкції №7 банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.
Саме на підставі аналізу наведених положень з урахуванням вимог ст. 44 ГК України за якою підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, вільного найму підприємцем працівників. комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд, а також встановлених ст.5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» засад рівності для усіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак права здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції» - суд першої інстанції правильно акцентував у спірному випадку на тому, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України (ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Відповідно, суд першої інстанції визнав важливим і правильно у спірному випадку узяв до уваги, що саме після поставки та отримання у власність ТОВ «ВАЛЕЯ» обладнання за Договором поставки обладнання від 23.03.2021, що підтверджується підписаними між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A актами приймання-передачі №1 від 01.07.2021, №2 від 02.07.2021, №3 від 02.07.2021, №4 від 30.01.2023, позивач у зв`язку з неможливістю доставки обладнання на територію України та з метою запобіганню завданню збитків господарській діяльності ТОВ «Валея» було укладено 01.10.2024 з CYBER FORTESS та ТОВ «ВАЛЕЯ» договір оренди обладнання за яким ТОВ «ВАЛЕЯ» передано придбане у Eliovp B.V.B.A обладнання у платне тимчасову оренду CYBER FORTESS до закінчення військового стану на території України, і це орендоване обладнання знаходиться в Дата-центрі в місті Антверпен, розташованому за адресою Хайфаштраат, д.6, 2020 Антверпен, Бельгія, а за використання вищевказаного обладнання CYBER FORTESS на користь ТОВ «ВАЛЕЯ» сплачує орендну плата, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Отже, оскільки ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зокрема встановлено, що імпортом (імпортом товарів) є купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами, і згідно з п.3 Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України імпортна операція резидента без увезення товару на територію України чітко визначено умови, за наявності однієї з яких вважається завершеною таку операцію: зарахування виручки, одержаної від нерезидента, на рахунок резидента в уповноваженому банку в разі продажу нерезиденту товару за межами України; та подання документів, що підтверджують використання резидентом товару за межами України, перелік яких визначається Національним банком - судом першої інстанції цілком підставно підкреслено, що позивачем належними засобами доказування доведено передачу обладнання від постачальника та використання такого обладнання за межами території України.
Виходячи із вищевикладених фактів та обставин, а також на підставі аналізу п.9 Інструкції №7, в пп.5 п.9 якої чітко прописано, що банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі імпорту продукції без її увезення на територію України після подання документів, що підтверджують використання резидентом продукції за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що у спірному випадку відбулися події, наслідком яких є саме зменшення суми грошових коштів, які були перераховані резидентом як оплата за товар в рамках імпортної операції, що підтверджено відповідними документами, а відтак і відсутня сама валютна операція, яка підлягала контролю відповідачем, яким здійснюються публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень щодо здійснення валютного нагляду, що надавало відповідачу можливість прийняти рішення про завершення валютного нагляду за дотриманням позивачем граничних строків розрахунків із компанією Eliovp B.V.B.A за контрактом від 23.03.2021.
Колегія суддів погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що відповідачем безпідставно не було прийнято рішення про завершення валютного нагляду за дотриманням позивачем граничних строків розрахунків із компанією Eliovp B.V.B.A за контрактом від 23.03.2021, колегія суддів визнає цілком законим та обґрунтованим рішення суду першої інстанції як в частині визнання протиправною відмови Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» у завершенні валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями за Договором поставки обладнання від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A., так і в частині визначеного способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕЯ» граничних строків розрахунків за операціями за договором поставки обладнання від 23.03.2021, укладеним між ТОВ «ВАЛЕЯ» та Eliovp B.V.B.A.
Погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції у цій справі в частині, що стосується питання залучення відповідачем по справі саме Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» внаслідок виниклого спору з приводу реалізації банком делегованих йому органом валютного нагляду (НБУ) на виконання вимог Закону України «Про валюту і валютні операції», оскільки спір при виконанні відповідачем покладених на нього повноважень по реалізації заходів державної політики у сфері валютних операцій має ознаки публічно-правових відносин, які мають характер підпорядкованості, а не рівності суб`єктів господарювання, як у господарських відносинах, а відповідач є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, і відповідно вирішення спору у цій справі згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Доводами апеляційної скарги відповідача на переконання колегії суддів не спростовуються висновки суду першої інстанції у цій справі і не дають підстав вважати їх такими, що рішення по суті ухвалено судом з порушенням норм процесуального права або з помилковим застосуванням норм матеріального.
Окремо, акцентуючи увагу доводи апеляційної скарги відповідача з приводу невірного застосування судом до спірних правовідносин приписів затвердженого Постановою Правління НБУ від 03.01.2019 № 13 Положення про валютний нагляд, затвердженої Постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 7 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, та Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 № 18, колегія суддів наголошує, що предмет спору у цій справі полягає саме у завершенні валютного нагляду
за граничними строками розрахунків, встановленими для операцій з імпорту товарів, і вказані правовідносини безпосередньо врегульовано Законом України «Про валюту і
валютні операції» та підзаконними актами НБУ, ухваленими на його виконання, відповідно до змісту яких в тому числі і прописано, що банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі імпорту продукції без її увезення на територію України після подання документів, що підтверджують використання резидентом продукції за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших
форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором (пп.5 п.9 Інструкції № 7, яка спеціальною нормою), що не спростовується змістом ? (п.7 Положення № 13) якою визначено лише обов`язок уповноваженої установи забезпечувати контроль за дотриманням валютного законодавства.
Відповідно, за наведених у пп.5 п.9 Інструкції № 7 та п.3 Порядку стосовно визначення
умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, якими є подання документів, що підтверджують використання резидентом товару за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в
міжнародній практиці, з огляду на зміст укладеного між ТОВ «ВАЛЕЯ» та CYBER FORTRESS Договору оренди від 01.10.2024, яким засвідчується факт використання
обладнання за межами України (у Дата-центрі в м. Антверпен, Бельгія), з підтвердженням сплати орендних платежів банківськими виписками, колегія суддів визнає безпідставним намагання відповідача пов`язати факт імпорту товару, як господарської операції з його купівлі, що відбулася у 2021 році та підтверджена актами приймання-передачі, та
подальше господарське використання позивачем отриманого у власність обладнання, оскільки сама по собі оренда розміщеного за кордоном обладнання не спростовує факт імпорту, а є формою його господарського використання за межами України, тобто саме
тією умовою, яка передбачена пп.5 п.9 Інструкції № 7 як підстава для завершення валютного нагляду.
Недоречними та такими, що не стосуються предмету спору у цій справі колегія суддів визнає також доводи апеляційної скарги відповідача в частині, яка стосується можливого виникнення податкових наслідків від передачі товару в оренду, оскільки питання оподаткування орендних послуг є самостійним та жодним чином не впливає на правову кваліфікацію завершення імпортної операції в межах валютного нагляду, а відповідно не підлягає обговоренню судом як питання, що перебуває поза межами предмету цього спору.
Отже, підсумовуючи вищевикладені встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів в повному обсязі погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цілому дійшла висновку, що судом першої інстанції під час перевірки спірних правовідносин надано правильну правову оцінку усім обставинам, як тим, що стали підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав так і наведеним відповідачем для доведення правомірності ("виправдання") своїх дій та рішень стосовно позивача, а відповідно колегія судів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та вважає за необхідне залишити без змін рішення суду першої інстанції у цій справі.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
П о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ВСТ БАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у адміністративній справі № 160/15442/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Кальник