П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2026 року м. Київ
Справа № 753/21392/25
Провадження: № 22-ц/824/11416/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Зозулі Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Якусика О. В.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дроботун Олена Леонідівна,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Заповіт спадкодавцем не складався, спадкоємці першої, другої та третьої черг відсутні. Заявниця зазначала, що з 1999 року проживала у вказаній квартирі однією сім`єю разом із своєю матір`ю ОСОБА_3 , її фактичним чоловіком ОСОБА_4 , його сестрою ОСОБА_2 та матір`ю ОСОБА_5 . Після смерті матері у серпні 2021 року та ОСОБА_4 у грудні 2021 року вона продовжила проживати разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , вела з ними спільний побут, надавала допомогу у повсякденному житті, а після їх смерті здійснила організацію поховання.
Посилаючись на те, що вона проживала зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини та, відповідно до статті 1264 ЦК України, є спадкоємцем четвертої черги за законом, а нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документального підтвердження такого факту, заявниця просила встановити факт її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Зозуля В. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки не надав належної оцінки всім поданим доказам у їх сукупності та фактично застосував завищений стандарт доказування.
Зазначає, що матеріали справи містять достатні письмові докази, які підтверджують проживання заявниці разом зі спадкодавцем, характер їхніх сімейних відносин, а показання допитаних у судовому засіданні свідків лише підтверджують ці обставини, а не є єдиним доказом їх існування.
Вказує, що суд безпідставно не врахував документи, які підтверджують проживання заявниці за адресою спадкодавця протягом тривалого часу, здійснення нею догляду за членами сім`ї, організацію їх поховання та інші обставини, які свідчать про спільний побут, взаємну турботу та виконання сімейних обов`язків.
Крім того, посилається на практику Верховного Суду щодо застосування стандарту доказування «вірогідності доказів», зазначаючи, що суд першої інстанції не здійснив належного співставлення всіх наданих доказів, а оцінював кожен із них ізольовано, що призвело до помилкового висновку про недоведеність заявлених вимог.
Також, наголошує, що при вирішенні питання про наявність між заявницею та спадкодавцем сімейних відносин суд першої інстанції необґрунтовано звів поняття спільного побуту виключно до наявності доказів спільного бюджету чи придбання майна, тоді як характер правовідносин у цій справі свідчить про існування між ними фактичних сімейних відносин, взаємної турботи та виконання сімейних обов`язків, що відповідає вимогам статті 1264 ЦК України та статті 3 СК України.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КМР Анастасія Шкуліпа заперечувала проти доводів апеляційної скарги та зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Вказувала, що сам по собі факт проживання за однією адресою не свідчить про проживання однією сім`єю, оскільки не підтверджує наявності спільного побуту, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов`язків. Наголошувала, що подані заявницею письмові докази та показання свідків не є достатніми для підтвердження зазначених обставин, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Також посилалася на правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв встановлення факту проживання однією сім`єю та зазначала, що за відсутності спадкоємців за законом спадщина підлягає визнанню відумерлою в порядку статті 1277 ЦК України.
Крім того, розгляд апеляційної скарги просила здійснювати без участі представника КМР.
Від приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Дроботун О.Л. надійшла до суду заява про розгляд справи без її участі.
В судовому засіданні адвокат Зозуля В. М. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 7)
18 березня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули у рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у якій були зареєстровані та проживали (т. 1, а. с. 186).
В подальшому, на підставі договору дарування від 06 серпня 2012 року, ОСОБА_5 відчужила належну їй 1/3 частку квартири на користь ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 187).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати заявниці ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 8), 25 грудня 2021 року, ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 9), 17 січня 2025 року ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 10), а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 11).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить зазначена квартира. Судом встановлено, що спадкоємці першої, другої та третьої черг після смерті спадкодавця відсутні. 06 травня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу заведено спадкову справу за заявою ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 98 - 137), однак, постановою від 05 вересня 2025 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з ненаданням документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем або проживання з нею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (т. 1, а. с. 136).
На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала суду документи, які, на її думку, підтверджують її проживання разом зі спадкодавцем, зокрема, медичні документи, банківські документи із зазначенням адреси проживання (т. 1, а. с. 16 -21), а також документи, що підтверджують організацію нею поховання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і отримання праху після їх кремації (т. 1, а. с. 24 - 25).
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повідомили, що заявниця проживала у квартирі з дитинства разом із матір`ю, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а після смерті матері та ОСОБА_4 продовжила проживати разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , допомагала останній у побуті, купувала продукти, ліки, надавала матеріальну допомогу та фактично піклувалася про неї.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що надані заявницею докази не підтверджують наявності між нею та спадкодавцем спільного побуту, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов`язків протягом не менш як п`яти років до часу відкриття спадщини, а сам факт проживання за однією адресою та показання свідків не є достатніми для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною першою, другою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, статті 315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
З огляду на відсутність у померлої ОСОБА_2 спадкоємців за законом та заповітом, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем для отримання спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Верховним Судом неодноразово зазначалося про те, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання осіб сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність у осіб особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.
Належними та допустимими доказами проживання осіб однією сім`єю відповідно до вимог статей 77-78 ЦПК України є, зокрема: довідки з місця проживання; свідчення свідків; спільні фото, листи ділового та особистого характеру тощо; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що особи вважали себе сім`єю, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Необхідною умовою встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 і визнання її спадкоємцем є доведеність факту постійного проживання заявниці та спадкодавця у одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини. При цьому, тривалість спільного проживання спадкодавця із спадкоємцем встановлена статтею 1264 ЦК України.
Отже, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
У справі, яка переглядається, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подані заявницею докази не підтверджують у своїй сукупності наявності тих юридичних фактів, з якими стаття 1264 ЦК України пов`язує виникнення права на спадкування у четверту чергу.
Так, більшість письмових доказів, на які посилається заявниця, зокрема, медичні документи, декларація про вибір лікаря, документи банківської установи, інші документи із зазначенням адреси проживання, хоча й містять інформацію про адресу квартири, не підтверджують фактичного проживання заявниці однією сім`єю зі спадкодавцем саме протягом п`яти років, що безпосередньо передували відкриттю спадщини. Значна частина зазначених документів датована періодом, який передує початку такого п`ятирічного строку, а тому сама по собі не може підтверджувати існування сімейних відносин у юридично значимий період.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що у період із 24 січня 2020 року по 24 січня 2025 року заявниця та спадкодавець вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати на утримання квартири, об`єднували свої доходи або були пов`язані взаємними майновими чи особистими правами та обов`язками як члени однієї сім`ї.
Зокрема, незважаючи на посилання заявниці та допитаних свідків на те, що вона матеріально забезпечувала спадкодавця, купувала продукти харчування, лікарські засоби, оплачувала комунальні послуги та утримувала квартиру, жодних об`єктивних доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Суду не подано квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, платіжних документів, банківських виписок, чеків на придбання продуктів харчування, лікарських засобів чи інших товарів для спільного користування, доказів здійснення ремонту квартири або інших документів, які б підтверджували ведення зі спадкодавцем спільного господарства.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона здійснювала догляд за спадкодавцем та забезпечувала її матеріально, ґрунтуються виключно на власних поясненнях заявниці, які не підтверджені жодними письмовими чи іншими об`єктивними доказами.
При цьому, сам факт організації заявницею поховання спадкодавця та членів її сім`ї, так само як і надання допомоги особі похилого віку, безумовно характеризує ставлення заявниці до померлої, однак, сам по собі не є достатнім доказом існування між ними сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України та статті 1264 ЦК України.
Не можуть бути покладені в основу встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю й самі лише показання свідків. Хоча вони і є належним засобом доказування, однак, за відсутності інших об`єктивних доказів ведення спільного господарства, спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків не можуть свідчити про доведеність тих обставин, які входять до предмета доказування у цій справі. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19.
За наведених вище обставин, оцінюючи всі подані докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що вони підтверджують окремі обставини проживання заявниці за адресою спадкодавця та надання їй допомоги, проте не підтверджують існування між ними протягом не менш як п`яти років до відкриття спадщини саме сімейних відносин, які характеризуються спільним побутом, веденням спільного господарства та взаємними правами й обов`язками.
Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з судовим рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Зозулі В. М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Зозулі Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура