ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/10952/21 Головуючий у 1 інстанції: Перепелиця А.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо несплати єдиного внеску та невнесення відомостей за ОСОБА_1 як за застраховану особу, та провести нарахування та сплату страхових внесків за застраховану особу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України за період з 28.03.2005 року (початок служби в ОВС) по 31.12.2006, та подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску за період з 28.03.2005 по 06.11.2015, та за період з 06.11.2015 року по 22.08.2018 відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску відповідного періоду, а також загальний страховий стаж проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві за весь період служби з 06.08.2005 по 27.11.2018 за цей період за застраховану особу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України;
- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головне управління Національної поліції у м. Києві солідарно провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 як за застраховану особу за період з 28.03.2005 по 31.12.2006 та з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску за застраховану особу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та сплатити страхові внески за застраховану особу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду, а також - загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві за весь період служби з 06.08.2005 по 27.11.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за весь період до Пенсійного фонду України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо несплати єдиного внеску та невнесення відомостей за ОСОБА_1 як за застраховану особу, та не проведення нарахування та сплати страхових внесків за застраховану особу на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 06.11.2015 по 22.08.2018, з відображенням у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду з урахуванням загального страхового стажу за період проходження служби в підрозділах ГУ МВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018, та не подання відповідної звітності про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції у м. Києві провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 як за застраховану особу за період з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідний період, а також відобразити загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Національної поліції у місті Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що з виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 14.07.2017 Деснянським РУ ГУМВС України в місті Києві сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою про доходи від 07.10.2020 № 1243 та довідкою форми ОК-7. Крім того, апелянт вказує, що, на виконання рішення суду у справі № 640/22150/20, у жовтні 2022 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з 04.08.2017 по 27.08.2018 у розмірі 71 055,44 грн, з якого сплачено єдиний внесок у розмірі 15 632,20 грн. Також, апелянт стверджує, що сплата єдиного внеску у спірному випадку не могла здійснюватися помісячно, оскільки ОСОБА_1 була поновлена на службі за рішенням суду, фактично не виконувала службових обов`язків, а грошове забезпечення їй щомісячно не нараховувалося. Окремо Головне управління Національної поліції у м. Києві зазначає про помилкове застосування судом першої інстанції Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 770, оскільки, у спірний період зазначений нормативно-правовий акт не існував.
04 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Також, 04 лютого 2026 року та 05 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції позивача - ОСОБА_1 надійшли клопотання про долучення доказів.
13 квітня 2026 року та 22 травня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові поясненя.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, З 28.03.2005 ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції відділу інспекторів міліції Деснянського районного управління ГУ МВС України в м.Києві.
Відповідно до наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 24.03.2011 №162 о/с, ОСОБА_2 надано додаткову відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.03.2011 по 10.01.2014.
Згідно з наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 16.01.2014 №20, ОСОБА_2 надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 4-х років з 10.01.2014 по 10.01.2015.
На підставі наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 26.01.2015 №39 ОСОБА_1 надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку з 11.01.2015 по 10.01.2016.
Згідно з наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 28.10.2015 №938 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 приступила до виконання службових обов`язків з 26.10.2015.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.2016 ОСОБА_1 06.11.2016 звільнено у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/11746/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 та постановою Верховного Суду від 10.05.2019:
- ?визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1007 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_2 ; ??
- поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; ???
- стягнуто з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 14.07.2017, розрахованого виходячи з приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 04.08.2017 №28 о/с ОСОБА_2 було поновлено на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з 06.11.2015 відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/11746/16.
На виконання рішення суду, ОСОБА_1 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26 222,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 14.11.2017 №30 та від 27.12.2017 №42.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 22.08.2018 №36 о/с згідно з пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 була повторно звільнена з посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві у запас Збройних Сил України.
Як вказано позивачем, за період проходження нею служби в органах внутрішніх справ з 28.03.2005 по 22.08.2018 роботодавцем не було сплачено за неї єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (окрім періодів: листопад 2017 року (18 днів); грудень 2017 року), що спричинило виникнення недоїмки, на підтвердження чого надано індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5).
Не погоджуючись із такими діями, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення у випадках, передбачених законодавством, захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній у спірний період), платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. З 01 січня 2016 року положення пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI також прямо відносили до платників єдиного внеску військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, зокрема поліцейським, особам рядового і начальницького складу.
Згідно пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими відповідним центральним органом виконавчої влади за погодженням з Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено базу нарахування єдиного внеску для роботодавців, а щодо органів, які виплачують грошове забезпечення відповідним категоріям застрахованих осіб, такою базою є, зокрема, сума грошового забезпечення кожної застрахованої особи.
Водночас, частиною другою статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу, строк виконання якої перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у спірний період визначався Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905 (далі - Порядок № 435).
Відповідно до пункту 9 розділу IV Порядку № 435, нарахування відображаються за календарний місяць. Щодо однієї застрахованої особи допускається декілька записів у таблиці 6 додатка 4 до Порядку № 435, якщо протягом одного звітного періоду застрахованій особі здійснено нарахування за минулі періоди, у тому числі за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду - сум середньої заробітної плати за вимушений прогул.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Крім того, частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII передбачено, що у разі відсутності за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей, необхідних для обчислення страхового стажу військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження служби та про сплачені суми страхових внесків.
На виконання зазначених законодавчих положень, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 770 затверджено Порядок подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським (далі - Порядок № 770). Вказаний Порядок набрав чинності 28 серпня 2019 року та за своїм предметом регулювання встановлює механізм подання саме відсутніх персоніфікованих відомостей за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 770, відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться Пенсійним фондом України до реєстру застрахованих осіб на підставі наявної податкової інформації, а у разі її відсутності - на підставі звіту, поданого військовими частинами чи органами, які виплачують або виплачували грошове забезпечення, або уповноваженими органами до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним, на переконання ОСОБА_1 , виконанням відповідачами обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 06.11.2015 по 22.08.2018, а також невідображенням відповідних відомостей за кожен місяць указаного періоду у персоніфікованому обліку та страховому стажі позивача.
Так, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві від 06.11.2015 № 1007 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з 06.11.2015.
Водночас, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 826/11746/16, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, вказаний наказ у частині звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано, поновлено позивача на посаді та стягнуто на її користь середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 14.07.2017.
На виконання вказаного судового рішення, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві від 04.08.2017 № 28 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді з 06.11.2015, а також виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26 222,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві від 14.11.2017 № 30 та від 27.12.2017 № 42.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, у відомостях персоніфікованого обліку відсутнє належне відображення даних про нарахування та сплату єдиного внеску за ОСОБА_1 за кожен місяць періоду з 06.11.2015 по 22.08.2018, у зв`язку з чим, відповідний період не відображений у повному обсязі як страховий стаж позивача.
Водночас, відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2464-VI, для осіб, яким згідно з рішенням суду нараховано середню заробітну плату за вимушений прогул, сума, на яку нараховується єдиний внесок, визначається шляхом ділення нарахованої заробітної плати (доходу) на кількість місяців, за які її нараховано.
Отже, законодавством передбачено спеціальний порядок нарахування єдиного внеску у випадку виплати за рішенням суду середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого така виплата підлягає розподілу між місяцями, за які її нараховано, незалежно від того, що її фактичне нарахування та виплата здійснені одноразово або в окремих звітних періодах.
Матеріали справи свідчать, що, на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 826/11746/16, ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26 222,17 грн, нарахований за період з 07.11.2015 по 14.07.2017.
Таким чином, обов`язок щодо нарахування єдиного внеску з указаної виплати мав виконуватися з урахуванням спеціального правила, встановленого частиною другою статті 7 Закону № 2464-VI, тобто, із віднесенням відповідних сум до тих місяців, за які було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що факт сплати Деснянським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві єдиного внеску із середнього заробітку, виплаченого ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, у листопаді та грудні 2017 року сам по собі не свідчить про належне виконання страхувальником обов`язків, установлених Законом № 2464-VI.
Як вбачається з довідки про доходи від 07.10.2020 № 1243 та довідки форми ОК-7, відповідні суми єдиного внеску відображені лише у листопаді та грудні 2017 року, тоді як середній заробіток був нарахований ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 14.07.2017.
Водночас, з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2464-VI, визначальним для належного виконання обов`язку страхувальника є не лише фактичне перерахування загальної суми єдиного внеску, а й віднесення відповідних сум доходу та нарахованого єдиного внеску до кожного місяця періоду, за який такий дохід нараховано, з належним відображенням відповідних відомостей у персоніфікованому обліку.
Отже, сплата єдиного внеску в окремих звітних місяцях без належного помісячного відображення відомостей за весь період, за який нараховано середній заробіток, не забезпечує належного формування страхового стажу ОСОБА_1 за відповідний період.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неможливість помісячного нарахування єдиного внеску у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 у період вимушеного прогулу фактично не виконувала службових обов`язків та грошове забезпечення їй щомісячно не нараховувалося.
Зазначена обставина не звільняє страхувальника від виконання обов`язків, установлених Законом № 2464-VI, оскільки, частиною другою статті 7 цього Закону безпосередньо врегульовано порядок нарахування єдиного внеску у випадку нарахування особі згідно з рішенням суду середньої заробітної плати за вимушений прогул.
Відповідно, у такому випадку, визначальним є не час фактичної виплати відповідних сум та не факт виконання особою службових обов`язків у спірний період, а період, за який нараховано середній заробіток, у зв`язку з чим, база нарахування єдиного внеску має бути розподілена між відповідними місяцями такого періоду.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність фактичного виконання ОСОБА_1 службових обов`язків не спростовує необхідності належного помісячного відображення відомостей про нарахований їй дохід та суми єдиного внеску за період вимушеного прогулу.
Щодо доводів апелянта про сплату єдиного внеску з грошового забезпечення, нарахованого ОСОБА_1 за період з 04.08.2017 по 27.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 640/22150/20, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 04.08.2017 по 27.08.2018.
Як вказує апелянт, на виконання вказаного судового рішення, у жовтні 2022 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 71 055,44 грн, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15 632,20 грн, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за жовтень 2022 року.
Разом з тим, зазначена обставина не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки факт сплати у жовтні 2022 року єдиного внеску із загальної суми грошового забезпечення, нарахованого за період з 04.08.2017 по 27.08.2018, сам по собі не підтверджує належного відображення відповідних сум грошового забезпечення та єдиного внеску за кожний місяць періоду, за який таке грошове забезпечення було нараховано.
Враховуючи, що відомості персоніфікованого обліку використовуються, зокрема, для визначення страхового стажу застрахованої особи, належне виконання обов`язків страхувальника не обмежується фактичним перерахуванням єдиного внеску, а передбачає також належне відображення відповідних відомостей у персоніфікованому обліку за періоди, за які здійснено нарахування.
Беручи до уваги викладене, посилання апелянта на факт сплати у жовтні 2022 року єдиного внеску у розмірі 15 632,20 грн не є достатнім доказом належного виконання обов`язку щодо відображення відомостей за ОСОБА_1 за кожний місяць відповідного періоду та не спростовує наявності порушення, встановленого судом першої інстанції.
Щодо посилання апелянта на преюдиційне значення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року у справі № 650/18730/10, колегія суддів зазначає наступне.
За твердженням апелянта, вказаним судовим рішенням встановлено, що Деснянським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві при виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу відповідно до платіжних доручень від 14.11.2017 № 30 та від 27.12.2017 № 42 було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Разом з тим, встановлення в іншій справі факту сплати єдиного внеску у листопаді та грудні 2017 року не є тотожним встановленню факту належного виконання страхувальником обов`язку щодо помісячного відображення відповідних сум доходу та єдиного внеску за кожний місяць періоду, за який ОСОБА_1 було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Таким чином, преюдиційне значення наведеного судового рішення поширюється на встановлений ним факт фактичної сплати єдиного внеску з виплаченого ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення, однак не спростовує необхідності перевірки у межах цієї справи належності відображення відповідних відомостей у персоніфікованому обліку та формування страхового стажу позивача за кожний місяць спірного періоду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що наявність вказаного судового рішення сама по собі виключає підстави для задоволення позовних вимог у цій справі, оскільки предметом правової оцінки є не лише факт перерахування єдиного внеску, а й належне виконання обов`язку щодо його помісячного відображення за відповідний період.
З приводу доводів апелянта про помилкове застосування судом першої інстанції Порядку подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 770, з огляду на те, що вказаний Порядок не був чинним у спірний період, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок № 770 дійсно прийнято 21 серпня 2019 року, тобто після виникнення частини спірних правовідносин. Водночас, предметом його правового регулювання є саме механізм подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за минулий період - з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсій, зокрема, особам начальницького і рядового складу та поліцейським.
Отже, застосування Порядку № 770 для визначення механізму внесення відсутніх персоніфікованих відомостей за період, який прямо охоплений сферою його регулювання, не свідчить про надання цьому нормативно-правовому акту зворотної дії у часі, оскільки, вказаний Порядок не встановлює нового обов`язку зі сплати єдиного внеску за минулий період, а визначає порядок подання та внесення до Державного реєстру відсутніх відомостей за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року.
При цьому Порядок № 770 не регулює порядок подання відомостей за 2017-2018 роки, а тому, правова оцінка належності виконання обов`язків страхувальника за цей період має здійснюватися виходячи з положень Закону № 2464-VI та нормативно-правових актів, які регулювали порядок формування і подання звітності щодо сум нарахованого єдиного внеску у відповідний період.
Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неможливість застосування Порядку № 770 виключно з підстав його прийняття у 2019 році, оскільки, законодавцем цим Порядком спеціально врегульовано механізм внесення відсутніх персоніфікованих відомостей саме за попередні періоди, у тому числі, за частину спірного періоду у цій справі.
Крім того, колегія суддів враховує, що Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, яким допущено неналежне виконання обов`язків щодо нарахування та відображення єдиного внеску за ОСОБА_1 , припинило здійснення відповідних функцій, тоді як такі функції у сфері забезпечення діяльності органів поліції на відповідній території фактично перейшли до органів Національної поліції України.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо суб`єкта, на якого має бути покладено обов`язок щодо усунення встановленого порушення, дійшов висновку, що Головне управління Національної поліції у м. Києві, з огляду на його правовий статус, завдання та обсяг повноважень, є публічним правонаступником Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві. При цьому, суд першої інстанції врахував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 2а-14139/12/2670.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення саме на Головне управління Національної поліції у м. Києві обов`язку провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, відобразити відповідні відомості та загальний страховий стаж позивача, а також подати відповідну звітність. Саме такий спосіб захисту спрямований на фактичне усунення наслідків допущеного порушення та забезпечення належного відображення відомостей про страховий стаж ОСОБА_1 у персоніфікованому обліку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що покладений судом першої інстанції на Головне управління Національної поліції у м. Києві обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків має виконуватися з урахуванням сум єдиного внеску, які фактично були сплачені за ОСОБА_1 у відповідні періоди, та не може тлумачитися як покладення на відповідача обов`язку повторно сплатити вже перераховані суми єдиного внеску. Зміст такого обов`язку полягає у забезпеченні належного помісячного нарахування та відображення відповідних сум за кожний місяць періоду, за який було нараховано грошове забезпечення, а також приведенні відомостей персоніфікованого обліку у відповідність до фактично нарахованого доходу та сплаченого єдиного внеску.
Таким чином, установлені у справі обставини свідчать, що саме по собі перерахування єдиного внеску в окремих звітних періодах не забезпечило належного виконання обов`язків страхувальника, оскільки відповідні суми грошового забезпечення та єдиного внеску не були належним чином відображені за кожний місяць періоду, за який вони були нараховані, що, у свою чергу, вплинуло на відображення страхового стажу ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві щодо неналежного виконання обов`язків з нарахування, сплати та відображення єдиного внеску за ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 по 22.08.2018 та наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Національної поліції у м. Києві усунути встановлене порушення у спосіб, визначений рішенням суду першої інстанції.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.