П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/2254/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Савицька Н.В.
03 серпня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Савицької Н.В.
суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №221150000880 від 06.02.2026, зобов`язати перевести на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", провести нарахування і виплату пенсії з 29.01.2026 з урахуванням довідок про складові заробітної плати №48, №49 від 28.01.2026, виданих Управлінням соціального захисту населення. Посилається на те, що 29.01.2026 звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 попередньо діючого Закону України «Про державну службу». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області спірним рішенням у задоволенні заяви відмовлено, з чим позивачка не погоджується.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.02.2026 №221150000880.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2026, здійснити повну перевірку наявного у неї стажу державної служби на предмет його достатності для призначення (перехід на інший вид) пенсії та вирішити питання відповідно до вимог закону з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вказане рішення в частині відмовлених позовних вимог та в цій частині прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти посилалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Ні позивач, ані відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційні скарги не скористалися.
У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, отримуючи пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-VI.
29.01.2026 ОСОБА_1 звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про перерахунок пенсії у зв`язку з переходом на пенсію за іншим Законом (пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу").
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.02.2026 №221150000880 відмовлено у задоволенні заяви, оскільки призначення пенсії по інвалідності Законом України "Про державну службу" №889 не передбачено.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що висновки Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відсутність у Законі №889-VIII підстав для призначення пенсії по інвалідності державного службовця є помилковими, так як не узгоджуються з положеннями статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Оскільки відповідач взагалі не надавав оцінки записам у трудовій книжці позивачки та не вираховував тривалість її роботи на посадах державної служби, пряме зобов`язання судом призначити пенсію є передчасним і свідчило б про втручання у компетенцію органу ПФУ.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889VIII (далі Закон №889-VIII), згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ мають право особи, які на день набрання чинності Законом №889-VIII: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 9 ст. 37 цього Закону пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV:
- особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років;
- особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
Отже, висновки Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відсутність у Законі №889-VIII підстав для призначення пенсії по інвалідності державного службовця є помилковими, так як не узгоджуються з положеннями статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (у частині, що підлягає застосуванню).
Дослідивши зміст спірного рішення, колегією суддів встановлено, що єдиною підставою для відмови у переведенні позивачки на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» стала загальна констатація відсутності у останньої права на такий вид пенсійного забезпечення. Водночас, матеріали адміністративної справи свідчать про те, що при розгляді заяви відповідач взагалі не здійснював дослідження питання наявності та достатності стажу державної служби, необхідного для призначення такої пенсії на підставі п. 10-12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.
Разом з тим, оскільки у трудовій книжці назви посад можуть не відповідати тогочасним класифікаторам або законам про держслужбу, саме пенсійний орган через систему реєстру застрахованих осіб та інші документи може верифікувати ці періоди.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень мають бути прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відмова у призначенні пенсії без перевірки основної умови її призначення - наявності спеціального стажу, свідчить про формальний підхід та неналежне виконання відповідачем своїх функцій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до принципу розподілу владних повноважень суд не може перебирати на себе функції суб`єкта владних повноважень, які потребують спеціальних арифметичних розрахунків та оцінки первинних документів про стаж. Суд не є органом, який здійснює первинне обчислення страхового чи спеціального стажу, оскільки за своєю правовою природою такі функції є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. У даному випадку оскільки відповідач взагалі не надавав оцінки записам у трудовій книжці позивачки та не вираховував тривалість її роботи на посадах державної служби, пряме зобов`язання судом призначити пенсію було б передчасним і свідчило б про втручання у компетенцію органу ПФУ.
Враховуючи те, що право особи на отримання пенсії безпосередньо залежить від результатів обчислення стажу, яке органом ПФУ проведене не було, належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є визнання рішення відповідача протиправним та його скасування, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки, здійснити повну перевірку наявного у неї стажу державної служби на предмет його достатності для призначення пенсії відповідно до вимог закону.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Доводи апеляційних скарг позивача та відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Савицька Н.В.
Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.