УХВАЛА
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа №120/13014/24
адміністративне провадження № К/990/32767/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування при обчисленні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року по 13 травня 2024 року вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року по 13 травня 2024 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 27 травня 2025 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 1 січня 2024 року по 13 травня 2024 року.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 1 січня 2024 року по 13 травня 2024 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, додавши заяву про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 липня 2025 року відмовив у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу залишив без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оскільки до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим Сьомий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 липня 2025 року апелянту продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У зв`язку з тим, що військова частина НОМЕР_1 у наданий судом строк не усунула недоліків апеляційної скарги, зокрема не сплатила судовий збір, Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу повернув особі, яка її подала на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Військова частина НОМЕР_1 20 червня 2026 року повторно направила апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 червня 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 відмовив. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд керувався частиною другою статті 299 КАС України та зазначив, що апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Не погодившись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, військова частина НОМЕР_1 зазначає, що первинна апеляційна скарга була подана у межах процесуального строку, встановленого КАС України, однак повернута у зв`язку з неусуненням недоліків, а саме несплатою судового збору. Скаржник стверджує, що ним було вжито всіх залежних заходів для забезпечення своєчасної сплати судового збору: подано відповідні рапорти та заявки на фінансування, неодноразово заявлялися клопотання про відстрочення сплати судового збору, однак через відсутність бюджетного фінансування як розпорядника бюджетних коштів третього рівня сплатити судовий збір у встановлений строк не було можливості. Після отримання фінансування та сплати судового збору повторну апеляційну скаргу подано без невиправданих зволікань.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наведеним доводам і поданим доказам щодо об`єктивної неможливості своєчасної сплати судового збору, не врахував особливостей фінансування військової частини як розпорядника бюджетних коштів третього рівня, а також впливу правового режиму воєнного стану на порядок і своєчасність бюджетного фінансування Міністерства оборони України та підпорядкованих військових частин. Унаслідок цього суд дійшов помилкового та надмірно формального висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження є очевидним, розумні сумніви щодо їх застосування чи тлумачення відсутні.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Вимоги строків апеляційної скарги встановлено статтею 295 КАС України.
Відповідно до частини першої-третьої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу прокурора чи суб`єкта владних повноважень подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, коли такого суб`єкта владних повноважень не було повідомлено про розгляд справи або не було залучено до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що використана законодавцем конструкція «незалежно від поважності причин пропуску строку» є чіткою, однозначною та не допускає іншого тлумачення. Отже, положення частини другої статті 299 КАС України встановлюють імперативний обов`язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження у разі подання суб`єктом владних повноважень апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, якщо відсутні передбачені законом винятки.
Таким чином, встановлений цією нормою річний строк є присічним та не підлягає поновленню.
Дотримання строків оскарження судових рішень є однією із гарантій забезпечення принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Встановлення законом процесуальних строків спрямоване на забезпечення стабільності правовідносин та своєчасності судового захисту.
Крім того, відповідно до статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, у тому числі щодо дотримання вимог процесуального закону та сплати судового збору.
Матеріалами справи підтверджується, що військова частина НОМЕР_1 була відповідачем у справі, була належним чином повідомлена про її розгляд та брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, про що свідчить, зокрема, подання нею первинної апеляційної скарги.
Водночас повторно військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою 20 червня 2026 року на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту цього судового рішення.
У касаційній скарзі заявник не заперечує, що був учасником справи та був повідомлений про її розгляд, а також не посилається на існування обставин, передбачених частиною другою статті 299 КАС України, які виключають застосування встановленого цією нормою присічного річного строку.
Разом із тим наведені у касаційній скарзі доводи стосуються причин пропуску строку на апеляційне оскарження та підстав для його поновлення.
Зокрема, скаржник посилається на те, що первинна апеляційна скарга була подана своєчасно, однак повернута через несплату судового збору; зазначає про вжиття всіх можливих заходів для його своєчасної сплати, особливості бюджетного фінансування військової частини як розпорядника бюджетних коштів третього рівня, подання клопотань про відстрочення сплати судового збору, а також вплив правового режиму воєнного стану на своєчасність отримання бюджетного фінансування.
Водночас суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження не з мотивів неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а у зв`язку із застосуванням частини другої статті 299 КАС України, яка встановлює присічний річний строк для подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень. Зазначена норма прямо передбачає, що після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку, якщо відсутні визначені законом винятки.
Отже, наведені військовою частиною НОМЕР_1 доводи щодо причин несвоєчасної сплати судового збору, повернення первинної апеляційної скарги, особливостей бюджетного фінансування та впливу воєнного стану стосуються виключно питання поважності причин пропуску процесуального строку та могли б мати правове значення лише при вирішенні питання про його поновлення.
Проте зазначені доводи жодним чином не спростовують установленої судом апеляційної інстанції обставини подання суб`єктом владних повноважень повторної апеляційної скарги після спливу присічного річного строку та не свідчать про наявність передбачених частиною другою статті 299 КАС України винятків, які уможливлювали б відкриття апеляційного провадження.
За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування положень частини другої статті 299 КАС України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, правильно застосував норми процесуального права, а правильність їх застосування є очевидною та не викликає розумних сумнівів щодо їх тлумачення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи, що зміст оскаржуваної ухвали та наведені у касаційній скарзі доводи свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і не викликають розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження відповідно до частини другої статті 333 КАС України.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов