УХВАЛА
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа №520/30588/24
адміністративне провадження № К/990/32873/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 520/30588/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної військової адміністрації в особі Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної військової адміністрації в особі Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою;
- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, скаржник посилається на відсутність, на його думку, законодавчого механізму реалізації права на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою під час мобілізації, значну кількість аналогічних спорів, міжнародну увагу до відповідної проблематики, практику Європейського суду з прав людини, доповіді міжнародних організацій, а також звернення Конституційного Суду України до Венеціанської комісії.
Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про існування питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Так, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 вже висловила правову позицію щодо співвідношення права на свободу світогляду і віросповідання, гарантованого статтею 35 Конституції України, із виконанням військового обов`язку в умовах мобілізації та дійшла висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості відмови від проходження військової служби за призовом під час мобілізації з мотивів релігійних чи інших переконань, а Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» регулює проходження альтернативної служби виключно замість строкової військової служби.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17 червня 2026 року у справі № 676/2395/25, перевіряючи наявність виключної правової проблеми у подібних правовідносинах, дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме по собі посилання на значну кількість аналогічних справ не підтверджує існування виключної правової проблеми, якщо не наведено якісних та кількісних критеріїв її існування, не продемонстровано неоднаковості судової практики та не обґрунтовано наявності юридичної невизначеності.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що відповідні питання вже були предметом правового аналізу Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у справі №573/838/24, а нових обставин чи аргументів, які б свідчили про необхідність розвитку права або формування нового правового підходу, не наведено.
Отже, наведені скаржником доводи фактично повторюють аргументи, які вже були предметом оцінки Верховного Суду, та не спростовують висновків Великої Палати Верховного Суду про відсутність виключної правової проблеми й необхідності формування нового підходу до застосування відповідних норм права.
Не можуть бути прийняті й доводи скаржника щодо значного суспільного інтересу справи.
Посилання на значну кількість аналогічних спорів, публічне обговорення відповідної проблематики, міжнародні доповіді, діяльність Венеціанської комісії, практику Європейського суду з прав людини чи відкриття касаційних проваджень в інших справах саме по собі не свідчить про наявність значного суспільного інтересу у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки не підтверджує існування виняткових обставин, які обумовлюють необхідність касаційного перегляду саме цієї справи.
Фактично наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, власного тлумачення положень Конституції України, законів України та практики Європейського суду з прав людини і спрямовані на повторну перевірку правильності застосування судами норм матеріального права, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, наведені скаржником обставини не містять належного обґрунтування існування винятків, визначених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому не можуть бути підставою для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 520/30588/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної військової адміністрації в особі Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов