УХВАЛА
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа №300/6586/24
адміністративне провадження №К/990/31762/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області, члена дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області ОСОБА_3 про визнання протиправними дій; визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про збільшення позовних вимог, просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури /КДКА/ Івано-Франківської області Д/п № 27 від 29 липня 2024 року, яким вирішено порушити дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 за зверненням-скаргою судді Івано-Франківського міського суду Бабій О.М.;
-визнати протиправними дії члена дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області ОСОБА_3., які пов`язані із складанням довідки за результатами перевірки відомостей, викладених у зверненні-скарзі судді Івано-Франківського міського суду Бабій О.М. без дати, вихідного номера, яка містить недостовірні відомості, дії, пов`язані із голосуванням під час прийняття рішення Д/п № 27 від 29 липня 2024 року, а також дії, пов`язані із представництвом інтересів КДКА Івано-Франківської області як адвокатом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року призначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року (із урахуванням ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року про виправлення описки), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
15 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року, а справу №300/6586/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 залишено без руху.
15 січня 2025 року від ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 січня 2026 року надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
26 травня 2026 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року, а справу №300/6586/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 залишено без руху.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до Суду: (1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; (2) документу про сплату судового збору в розмірі 3 875,84 грн; (3) заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Одночасно роз`яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, а в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання документа про сплату судового збору в розмірі 3 875,84 грн та уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
03 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г., Радишевська О.Р., Соколов В.М.) від 04 червня 2026 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24 та передано цю заяву на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Мацедонської В.Е. від 05 червня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24.
12 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г., Радишевська О.Р., Соколов В.М.) від 12 червня 2026 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24 та передано цю заяву на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Білак М.В. від 16 червня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Загороднюка А.Г, судді Радишевської О.Р., судді Соколова В.М. від участі у розгляді справи №300/6586/24.
15 червня 2026 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла уточнена касаційна скарга із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, наданням квитанції про сплату судового збору в розмірі 3 875,84 грн разом з листом Державної казначейської служби України від 05 червня 2026 року №11-11-06/14936 про зарахування сплаченого судового збору на відповідний казначейський рахунок.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області, члена дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області ОСОБА_3 про визнання протиправними дій; визнання протиправним та скасування рішення, повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
07 липня 2026 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року, а справу №300/6586/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, судді Радишевської О.Р. з 29 липня 2026 року по 01 серпня 2026 року (Наказ від 13 липня 2026 року №2218/0/6-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 2 четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16 та Верховного Суду, викладених у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 813/2639/18. Стверджує, що виходячи із предмету позову у розглядуваній справі, не можуть бути не порушеними права позивача, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування правових позицій, викладених у постановах №813/2639/18 та № 817/66/16, є неправомірним. Вважає, що у випадку своєчасного початку розгляду справи, яке відбулося по причині спізнення судді Бабій О.М., підстави для написання заяви-скарги у судді Бабій О.М. були б відсутні. Стверджує, що необхідність відступлення від наведених правових висновків Верховного Суду зумовлена відсутністю у його діях складу дисциплінарного проступку, який став підставою для ініціювання щодо нього дисциплінарного провадження.
У контексті заявленої скаржником підстави для касаційного перегляду, Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
Так, доводи скаржника фактично зводяться до того, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у зазначених постановах №813/2639/18 та № 817/66/16, оскільки останні сформульовані у правовідносинах, які, на думку скаржника, не є релевантними до правовідносин у цій справі.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження №14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи скаржника ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16 та Верховного Суду, викладених у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 813/2639/18.
Так, у справі № 817/66/16 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що на стадії вирішення питання про порушення дисциплінарної справи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури не здійснює правової оцінки дій адвоката, щодо якого подано скаргу, та не встановлює факту вчинення ним конкретного дисциплінарного проступку. Рішення про порушення дисциплінарної справи лише свідчить про наявність обставин, викладених у скарзі, які потребують подальшої перевірки та всебічного дослідження з метою підтвердження або спростування юридично значущих фактів.
Розвиваючи зазначений правовий підхід, Верховний Суд у справі № 813/2639/18 також наголосив, що сам по собі факт порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката не означає встановлення факту вчинення ним дисциплінарного проступку. Лише за результатами розгляду дисциплінарної справи по суті дисциплінарна палата встановлює наявність або відсутність у діях адвоката складу дисциплінарного проступку. При цьому Суд зазначив, що рішення про порушення дисциплінарної справи містить лише попередній висновок щодо наявності ознак дисциплінарного проступку та не є рішенням про встановлення факту його вчинення, а свідчить лише про необхідність детального дослідження виявлених під час перевірки обставин.
Отже, наведені скаржником правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду сформульовані у справах, предметом розгляду яких була оцінка правомірності рішення про порушення дисциплінарної справи, тобто процесуального акта, яким лише розпочинається дисциплінарне провадження та не вирішується питання про наявність у діях адвоката дисциплінарного проступку.
Водночас, необхідність відступу від зазначених правових висновків скаржник обґрунтовує доводами про відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку, що, на його думку, виключало підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Проте, такі доводи стосуються правомірності рішення, ухваленого за результатами розгляду дисциплінарної справи по суті, тоді як наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду стосуються виключно правової природи та умов правомірності рішення про порушення дисциплінарної справи.
За таких обставин відсутні підстави для відступу від наведених правових висновків, оскільки вони сформульовані щодо іншого предмета судового контролю.
Таким чином, покликання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України, Судом відхиляються за необґрунтованістю.
Крім того, у касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу, а також пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України, посилаючись на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід.
У контексті наведених аргументів Суд зазначає, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу.
Оцінюючи посилання позивача на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 2 частини третьої статті 353 цього Кодексу, Суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
За змістом наведеної норми належне обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження передбачає наведення доводів щодо сукупності таких обставин: заявлення судді відводу у встановленому процесуальним законом порядку, участі такого судді в ухваленні судового рішення та наявності підстав для визнання заявленого відводу обґрунтованим судом касаційної інстанції.
Так, позивач зазначає, що судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боброву Ю.О., який брав участь в ухваленні рішення судом першої інстанції, було заявлено відвід у зв`язку з допущеними, на думку позивача, грубими порушеннями процесуального закону (суддя тричі постановляв протокольні ухвали в усному порядку).
Крім того, касант посилається на тимчасове відсторонення судді Боброва Ю.О. від здійснення правосуддя та притягнення його до дисциплінарної відповідальності із внесенням подання про звільнення, а також на наявність щодо нього кримінального провадження.
Разом з тим, наведені позивачем доводи в обґрунтування підстави для касаційного оскарження за пунктом 2 частини третьої статті 353 КАС України вже були предметом оцінки Верховного Суду в ухвалах від 01 травня 2026 року, 02 липня 2026 року та були визнані необґрунтованими, адже у цій справі позивачем відвід судді у встановленому процесуальним законом порядку заявлений не був.
За таких умов посилання позивача на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 2 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі є безпідставним та відхиляється Судом.
Поряд із цим, за змістом касаційної скарги позивач покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 цього Кодексу та стверджує, що суд першої інстанції відмовив у залученні до участі у справі ПП «Вестхім» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, при цьому відповідне процесуальне питання було вирішено в усній формі, без постановлення окремої ухвали, що, на думку скаржника, позбавило його можливості оскаржити таке процесуальне рішення.
Так, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Отже, наведена норма пов`язує наявність відповідної підстави касаційного оскарження із встановленням факту ухвалення судового рішення, яке безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси особи, не залученої до участі у справі.
Відповідно, належне обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження передбачає наведення доводів про безпосередній вплив рішення суду по суті спору на права, свободи та (або) інтереси конкретної особи, яка не брала участі у справі, з урахуванням предмета та підстав позову.
Проте, наведені доводи фактично стосуються порядку вирішення судом клопотання про залучення третьої особи та форми процесуального оформлення відповідного процесуального рішення, що регулюється нормами статей 49, 243 КАС України, і не є тотожними змісту підстави, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
Для застосування зазначеної процесуальної норми визначальним є не форма процесуального рішення суду щодо залучення чи незалучення третьої особи, а встановлення факту ухвалення судового рішення по суті спору, яке безпосередньо впливає на права, свободи та (або) інтереси особи, не залученої до участі у справі.
У даній касаційній скарзі позивачем не наведено належного обґрунтування щодо того, у чому саме полягає такий безпосередній вплив судових рішень у цій справі на права, свободи чи інтереси ПП «Вестхім», з урахуванням предмета та підстав позову.
До того ж, зазначені доводи щодо участі ПП «Вестхім» у справі та його процесуального статусу вже були предметом оцінки в ухвалах Верховного Суду від 01 травня 2026 року, 02 липня 2026 року та були визнані необґрунтованими.
Сама по собі обставина вирішення судом першої інстанції питання про залучення третьої особи в усній формі та без постановлення окремого процесуального документа не утворює підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
З огляду на вказане посилання позивача на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі є необґрунтованими.
Поряд із цим колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 5 частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені позивачем поза межами визначених ним підстав касаційного оскарження та не співвіднесені з підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України. За таких обставин зазначені доводи не підлягають оцінці судом касаційної інстанції.
Додатково скаржник зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, неправильно визначив вид позовного провадження, за правилами якого підлягав розгляду цей спір, та безпідставно призначив його до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи незначної складності можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, положення цієї норми не містять імперативної вимоги щодо обов`язкового розгляду таких справ виключно у спрощеному позовному провадженні.
При цьому відповідно до частини третьої статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує сукупність визначених законом критеріїв, зокрема значення справи для сторін, обраний спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг і характер доказів, кількість сторін та інших учасників справи, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, а також думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, віднесення справи до категорії справ незначної складності не позбавляє суд першої інстанції можливості вирішити питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження, якщо з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, визначених статтею 257 КАС України, суд дійде висновку про доцільність такого розгляду.
Таким чином, саме по собі вирішення судом першої інстанції питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а не у спрощеному порядку, не свідчить про порушення норм процесуального права.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України, наявність яких обумовлювала би необхідність перегляду даної справи у касаційному порядку.
Водночас, разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що повний текст постанови складено 14 листопада 2025 року, а тому скаржник вважає, що строки на касаційне оскарження не пропущені. Зазначає, що 01 травня 2026 року ухвалою суду касаційну скаргу повернуто та роз`яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Стверджує, що в зв`язку із значним обсягом касаційної скарги та із систематичними обстрілами території України, міста Києва, центральної частини міста Івано-Франківська, касатором підготовлено дану скаргу в найкоротший строк та подано до суду 26 травня 2026 року. Однак, ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та ухвалою від 02 липня 2026 року повернуто особі, яка її подала за необґрунтованістю наведених підстав касаційного оскарження. З огляду на викладене, автор касаційної скарги вважає, що строки пропущені з поважних причин та підлягають поновленню.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також, згідно з частиною першою статті 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 11 листопада 2025 року, а касаційну скаргу вперше подано 15 грудня 2025 року.
Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду касаційну скаргу, ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху, ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року скаржнику продовжено строк на усунення недоліків цієї касаційної скарги та 01 травня 2026 року повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України. 26 травня 2026 скаржник повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, яку ухвалою суду касаційної інстанції від 02 червня 2026 року залишено без руху та в подальшому, ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 02 липня 2026 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 02 липня 2026 року о 19 год 50 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
07 липня 2026 скаржник втретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі позивач просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що первісне звернення до суду касаційної інстанції було своєчасним, а при повторному зверненні на можливість дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження вплинули систематичні обстріли території України, міста Києва, центральної частини міста Івано-Франківська, додатково зазначає, що у зв`язку із значним обсягом касаційної скарги підготовка звернення до суду касаційної інстанції потребувала часу.
Верховний Суд відхиляє наведені доводи, оскільки самі по собі обставини, пов`язані з необхідністю підготовки значного за обсягом процесуального документа, а також загальні посилання на складність організації підготовки касаційної скарги не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних причин, які унеможливили своєчасне звернення до суду касаційної інстанції.
При цьому дотримання строків касаційного оскарження є процесуальним обов`язком учасника справи, а порядок та строки подання касаційної скарги визначені законом і є однаковими для всіх учасників судового процесу.
Сам факт повторного звернення до суду касаційної інстанції після усунення недоліків первісно поданої касаційної скарги не звільняє особу від обов`язку дотримання встановленого процесуальним законом строку.
Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника щодо впливу систематичних обстрілів території України, міста Києва, центральної частини міста Івано-Франківська на дотримання процесуальних строків останнім, зазначає наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з відповідними Указами Президента України та триває й досі.
У свою чергу, введення воєнного стану, як і систематичні обстріли українських міст державою-агресором, можуть бути визнані судом поважними причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.
Сам по собі факт систематичних обстрілів українських міст державою-агресором не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок указаних подій та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Скаржник не надав доказів та не зазначив конкретних обставин, що унеможливили подання касаційної скарги в інші дні та години, коли указані скаржником обставини цьому не перешкоджали.
У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Разом з тим, Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
Зокрема, органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
При цьому Суд ураховує, що розглядувана касаційна скарга неодноразово подавалася скаржником до Верховного Суду. За результатами перевірки її відповідності вимогам КАС України, Суд постановляв ухвали про залишення касаційної скарги без руху та її повернення, у яких детально роз`яснював порядок реалізації права на касаційне оскарження, вимоги до обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених статтями 328, 330 КАС України, а також зазначав, які саме недоліки касаційної скарги підлягають усуненню.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року скаржнику було продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, чим фактично надано додаткову можливість привести її у відповідність до вимог процесуального закону та належним чином обґрунтувати підстави касаційного оскарження.
Отже, Судом було вжито достатніх процесуальних заходів для забезпечення скаржнику можливості реалізувати право на касаційне оскарження. Водночас, автор касаційної скарги вимог ухвал Верховного Суду не виконав, зазначені у них недоліки не усунув та належного обґрунтування підстав касаційного оскарження не навів.
Колегія суддів зазначає, що неодноразове повернення касаційної скарги, зумовлене недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо її оформлення та змісту, не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка могла б бути визнана поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, а тому саме по собі не може слугувати підставою для його поновлення.
Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
З огляду на викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про його поновлення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 300/6586/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області, члена дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області ОСОБА_3 про визнання протиправними дій щодо складання довідки за результатами перевірки відомостей, викладених у зверненні-скарзі, та здійснення представництва інтересів; визнання протиправним та скасування рішення про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
О.Р. Радишевська
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду