ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа №160/17504/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
22.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку за станом здоров`я до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку за станом здоров`я ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленої довічно, має захворювання у вигляді дитячого церебрального паралічу (ДЦП), у зв`язку з чим йому протипоказані тяжкі фізичні навантаження, тривала ходьба, психоемоційні навантаження, робота у нічні зміни та інші види діяльності, пов`язані із значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Позивач вказує, що у 2019 році на підставі рішення військово-лікарської комісії його було виключено з військового обліку за станом здоров`я, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного. Разом із тим, за твердженням позивача, відомості про його виключення з військового обліку за станом здоров`я не були внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Позивач зазначає, що з метою внесення відповідних відомостей до Реєстру він неодноразово звертався до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, як зазначає позивач, листом ІНФОРМАЦІЯ_3 № ЩТ/2625 від 20.05.2026 його було повідомлено про відсутність у Реєстрі відомостей щодо виключення з військового обліку та ненадходження документів останньої військово-лікарської комісії, а ІНФОРМАЦІЯ_2 листом № 837/2809 від 20.06.2026 повідомив про втрату архівних документів під час евакуації. Позивач вважає, що втрата відповідачем архівних документів не може бути підставою для невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку, оскільки ним надано документи, які підтверджують відповідний військово-обліковий статус. З огляду на викладене позивач вважає бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною та просить суд визнати її протиправною, а також зобов`язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про його виключення з військового обліку за станом здоров`я.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 : інформацію про те, чи звертався ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та документами про надання відстрочки; інформацію про те, чи надходила заява ОСОБА_1 про надання відстрочки до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; письмові та вмотивовані пояснення щодо ненадання відстрочки ОСОБА_1 . Судом зобов`язано витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_2 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
15.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до положень Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази. Відповідач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом адміністрування Реєстру та здійснює лише визначені законом функції щодо аналітичної обробки даних, забезпечення взаємодії органів ведення Реєстру, контролю повноти та своєчасності внесення інформації, однак не має повноважень безпосередньо вносити зміни або доповнення до відомостей, що містяться у Реєстрі. Також відповідач зазначив, що надане позивачем тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 було видане ІНФОРМАЦІЯ_4 17.04.2019 року, однак документація відповідного органу була втрачена у зв`язку із захопленням ІНФОРМАЦІЯ_5 збройними формуваннями російської федерації у 2022 році. За твердженням відповідача, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач з 16.05.2025 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , куди був зарахований шляхом автоматичної верифікації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932. Відповідач зазначив, що документи щодо проходження позивачем військово-лікарської комісії, постанови ВЛК, книги протоколів засідання військово-лікарської комісії та інші документи, які б підтверджували факт прийняття рішення про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я у 2019 році, до ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходили. У зв`язку з цим ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначив, що не має можливості підтвердити достовірність відомостей, зазначених у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного позивача, зокрема щодо визнання його непридатним до військової служби та виключення з військового обліку за станом здоров`я. Крім того, відповідач послався на положення Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» та Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відповідно до яких внесення відомостей до Реєстру здійснюється виключно на підставі документально підтверджених даних. З огляду на відсутність первинних документів, які б підтверджували факт проходження позивачем військово-лікарської комісії та прийняття рішення про його виключення з військового обліку за станом здоров`я, відповідач вважає, що правові підстави для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні. Також відповідач зазначив, що позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації, а наявна в Реєстрі інформація щодо інвалідності позивача передбачає автоматичне формування відомостей про право на відстрочку шляхом електронної взаємодії між державними реєстрами. На підставі викладеного відповідач просив суд визнати ІНФОРМАЦІЯ_2 неналежним відповідачем у справі та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
15.07.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що не погоджується з доводами відповідача та вважає їх необґрунтованими. Позивач зазначив, що разом із позовною заявою ним були подані оригінали документів в електронній формі, зокрема довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення йому безстроково інвалідності ІІІ групи, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного та пенсійне посвідчення, які підтверджують його стан здоров`я, наявність інвалідності та обставини, викладені у позовній заяві. Позивач звернув увагу, що у довідці МСЕК зазначено наявність у нього медичних протипоказань, зокрема щодо психоемоційних навантажень, тривалої ходьби та роботи у нічні зміни, що підтверджує наявність стійких порушень стану здоров`я. Крім того, позивач зазначив, що постійно проживає у Фінляндській Республіці та не має можливості прибути до України для повторного проходження військово-лікарської комісії лише у зв`язку із втратою відповідачем документів щодо нього. Позивач вважає, що негативні наслідки неналежного ведення військового обліку та втрати документів державним органом не можуть бути покладені на нього, оскільки він надав суду всі наявні у нього докази, які підтверджують його стан здоров`я та військово-обліковий статус. З огляду на викладене позивач просив суд врахувати наведені обставини, надати належну оцінку поданим доказам та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України та відомостями Єдиного державного демографічного реєстру.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу з дитинства встановлено інвалідність у зв`язку із захворюванням - дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи безстроково. У зазначеній довідці МСЕК також визначено обмеження щодо умов та характеру праці позивача, зокрема встановлено протипоказання до значних фізичних та психоемоційних навантажень, тривалої ходьби, роботи у нічні зміни та інших видів діяльності, які можуть негативно впливати на стан його здоров`я.
Факт встановлення інвалідності також підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 , виданим Пенсійним фондом України 23.09.2020 року, відповідно до якого позивачу призначено соціальну пенсію у зв`язку з інвалідністю з дитинства, строк дії якої визначено довічно.
Судом встановлено, що 17.04.2019 року ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу було видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 (серія НОМЕР_3 ), у якому міститься відмітка про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я у 2019 році.
Як вбачається із зазначеного військово-облікового документа, рішення про виключення позивача з військового обліку було прийнято за результатами проходження військово-лікарської комісії, у зв`язку із встановленням непридатності до військової служби за станом здоров`я.
З метою внесення відповідних відомостей про його військово-обліковий статус до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач звертався до органів військового управління.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із питання внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку за станом здоров`я.
За результатами розгляду звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 листом повідомив позивача, що рішення про його виключення з військового обліку приймалося ІНФОРМАЦІЯ_8 , правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Також відповідач зазначив, що під час евакуації органів військового управління Луганської області частина архівної документації була втрачена (знищена), у тому числі документи військово-лікарської експертизи та книги протоколів засідань військово-лікарських комісій, які могли бути підставою для прийняття рішення про виключення позивача з військового обліку.
Разом із тим ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що у його розпорядженні відсутні первинні документи, які відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України підтверджують висновок військово-лікарської комісії та є підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Крім того, судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач з 16.05.2025 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
При цьому, як зазначено ІНФОРМАЦІЯ_9 у відповіді на звернення позивача, його було зараховано на військовий облік шляхом автоматичної верифікації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932, однак документи щодо проходження позивачем військово-лікарської комісії до зазначеного органу не передавалися.
Також встановлено, що позивач на час звернення до суду постійно проживає у Фінляндській Республіці, у зв`язку з чим зазначав про відсутність у нього можливості прибути до України для повторного проходження військово-лікарської комісії лише через втрату документів органами військового управління.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав суду документи, які свідчать про наявність у нього інвалідності, захворювання, що обмежує можливість проходження військової служби, а також тимчасове посвідчення військовозобов`язаного із відміткою про виключення з військового обліку у 2019 році.
Водночас відповідач не заперечує факт існування зазначеного військово-облікового документа, однак посилається на відсутність у нього первинних документів військово-лікарської комісії у зв`язку із втратою архівних матеріалів.
Позивач, вважаючи, що невнесення відомостей про його виключення з військового обліку за станом здоров`я до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи під час здійснення своїх повноважень зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Зазначена конституційна норма закріплює один із основоположних принципів діяльності суб`єктів владних повноважень - принцип законності, відповідно до якого будь-яке рішення, дія або бездіяльність органу державної влади повинні мати чітку правову підставу, відповідати меті наданих повноважень та не порушувати права, свободи та законні інтереси особи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно.
Відповідно до статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.
Отже, у цій справі саме ІНФОРМАЦІЯ_2 повинен довести, що невнесення відомостей про виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів було здійснено на законних підставах та відповідало вимогам чинного законодавства.
Досліджуючи спірні правовідносини, суд виходить із того, що відповідно до Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для забезпечення ведення військового обліку громадян України, які мають статус призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Метою створення та функціонування Реєстру є забезпечення реалізації державної політики у сфері військового обов`язку та військової служби, а також забезпечення актуальності та достовірності інформації щодо військово-облікового статусу громадян.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України.
Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону №1951-VIII територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є органами адміністрування Реєстру у межах своїх повноважень.
Водночас відповідно до частини восьмої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок органів системи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки забезпечувати повноту, достовірність та актуальність відомостей військового обліку, а тому такі органи не можуть формально відмовляти у внесенні інформації лише з підстав відсутності окремих внутрішніх документів, якщо інші належні докази підтверджують відповідний юридичний факт.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Реєстру відомостей про його виключення з військового обліку за станом здоров`я.
На підтвердження своїх доводів позивач надав до суду тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 (серія НОМЕР_3 ), видане ІНФОРМАЦІЯ_4 17.04.2019.
Зі змісту зазначеного документа вбачається, що позивач перебував на військовому обліку та у 2019 році був виключений з військового обліку за станом здоров`я.
Суд зазначає, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного є офіційним військово-обліковим документом, який видається уповноваженим органом та підтверджує відомості щодо військового обліку особи.
Відповідачем не надано доказів того, що зазначений документ є недійсним, містить недостовірні відомості або був скасований у встановленому законом порядку.
Більше того, сам відповідач у листі, наданому позивачу за результатами розгляду його звернення, зазначив, що рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку приймалося саме ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, відповідач фактично підтвердив факт існування рішення уповноваженого органу щодо виключення позивача з військового обліку, однак послався на відсутність архівних документів, які стали підставою для такого рішення.
Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність первинних документів військово-лікарської комісії.
Як встановлено судом, така відсутність документів виникла у зв`язку із втратою (знищенням) архівної документації під час евакуації органів військового управління Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
При цьому суд наголошує, що ризик неналежного зберігання документів органами державної влади не може бути покладений на громадянина, який добросовісно виконав свій обов`язок та надав усі наявні у нього документи.
Інше тлумачення фактично означало б, що особа може бути позбавлена можливості реалізувати свої права виключно через недоліки організації роботи державного органу.
Такий підхід суперечить принципу належного урядування (good governance), який передбачає, що органи державної влади повинні діяти послідовно, передбачувано та не можуть отримувати перевагу від власних помилок чи неналежної організації діяльності.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2023 у справі №640/18656/21 зазначив, що держава не може посилатися на власні недоліки у діяльності органів влади як на підставу для обмеження прав особи.
Також Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі №600/367/24 наголосив на необхідності застосування принципу належного урядування, відповідно до якого органи державної влади не можуть перекладати негативні наслідки своїх організаційних недоліків на громадян.
Суд також враховує, що позивачем надано докази наявності у нього захворювання та стійких порушень стану здоров`я.
Зокрема, довідкою МСЕК підтверджено встановлення позивачу інвалідності у зв`язку із дитячим церебральним паралічем, а пенсійним посвідченням підтверджено призначення соціальної пенсії у зв`язку з інвалідністю з дитинства довічно.
Вказані обставини узгоджуються із відомостями, зазначеними у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного щодо виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я.
Оцінюючи всі докази у їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт існування рішення про його виключення з військового обліку за станом здоров`я, а відповідачем не доведено правомірність невнесення відповідних відомостей до Реєстру.
За таких обставин суд приходить до висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я є протиправною.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відомості про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1331,20 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку за станом здоров`я до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 .
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник