ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" липня 2026 р. Справа№ 910/1166/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаратова Ю.А.
Колесника Р.М.
при секретарі судового засідання Супрун В.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.07.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2026
у справі №910/1166/26 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Інституту проблем математичних машин і систем НАН України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРИНВЕСТ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна академія наук України
про визнання договорів розірваними та зобов`язання звільнити земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2026 Інститут проблем математичних машин і систем НАН України (далі - Інститут, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРИНВЕСТ" про:
- визнання договору № 4 від 22.11.2016 та договору б/н від 06.04.2017, укладені між Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРИНВЕСТ", розірваним.
- зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8 000 000 000:79:719:0049 та в місячний термін передати її позивачу.
30.04.2026 через систему "Електронний суд" Інститутом до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд заборонити ТОВ «УКРИНВЕСТ» та залученим ТОВ «УКРИНВЕСТ» особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № [номер приховано]:79:719:0049, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіку виконання робіт за Договором № 4 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Короткий зміст судового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у задоволенні заяви Інституту проблем математичних машин і систем НАН України про забезпечення позову у справі № 910/1166/26 - відмовлено повністю.
Відмовляючи у забезпеченні позову, суд виходив з того, що беручи до уваги предмет позову, заявником не доведено обставин, з наявністю яких законодавець передбачає застосування такого процесуального інституту, як забезпечення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач 11.05.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.05.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі заяву про забезпечення позову.
Апелянт не погоджується з ухвалою та просить її скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме вимог статей 2, 79, 86, 136, 137, 236 ГПК України, та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі заяву позивача про забезпечення позову. Вважає, що вона не відповідає меті та підставам забезпечення позову і прийнята без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц; від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22; Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції помилково вважав, що до предмету дослідження входило лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення та не застосував і не дослідив таку підставу вжиття заходу забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначеного у заяві заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (абз. 2, арк. 5).
Також, підставою відмови суд зазначив, що заявником не доведено обставин, з наявністю яких законодавець передбачає застосування такого процесуального інституту як забезпечення позову, оскільки представлені позивачем на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, відповідні акти, складені в односторонньому порядку самим заявником, що у розумінні приписів ст. 76 ГПК України не можна кваліфікувати як належні докази на підтвердження обставин та фактів, вказаних заявником.
При цьому інших доказів, у тому числі, але не виключно, доказів звернення до відповідних органів, щодо встановлення фактів проведення самовільних, несанкціонованих, хаотичних робіт заявником суду не представлено.
Скаржник зазначає, щовідповідач, після подання позову та відкриття провадження у справі № 910/1166/26, розпочав на земельній ділянці, за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов`язкової, передбаченої умовами спірних договорів згоди та погодження, проводити землерийні роботи, без будь яких законних на те підстав.
Позивач наголошує, що підготовчі та землерийні роботи на земельній ділянці відповідач здійснює не на виконання укладених договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи передбачені
начебто спірними договорами. При цьому, виконання несанкціонованих, хаотичних робіт фактично змінює об`єкт правовідносин, що може істотно ускладнити чи унеможливити захист та поновлення вже порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без нових судових спорів.
Суд залишив поза увагою те, що позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, яка, у разі задоволення, не вимагатиме примусового виконання, тому в даному випадку не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин, на які посилався позивач у заяві про забезпечення позову, в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкових висновків щодо правової природи наявних між сторонами правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, не дослідив правову природу підстав заявленого забезпечення та допущених відповідачем порушень, які вчинені поза межами договірних правовідносин, без погодженої з позивачем проектної документації, не з`ясував ані кола прав та обов`язків сторін за такими подіями, ані «вірогідність доказів» наданих позивачем та відповідачем, унаслідок чого дійшов безпідставного висновку про відмову у застосуванні такого заходу, як забезпечення позову.
Також скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не дослідив, що обраний заявником захід забезпечення позову є тимчасовим, на період вирішення спору, з метою зупинення та запобігання вчиненню відповідачем під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в межах цього спору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Колесник Р.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження у справі №910/1166/26.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів оскарження у справі №910/1166/26.
20.05.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 20.05.2026) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву, до якої долучено платіжну інструкцію №2K5T-CC7E-034X-395X від 20.05.2026 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2662,40 грн.
04.06.2026 матеріали оскарження у справі №910/1166/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі №910/1166/26; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.07.2026.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, наголошуючи на тому, що позивач, подаючи до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій відповідачем та залученими підрядними організаціями, навмисно створює обставини, що перешкоджають виконання умов Договору №4 від 22.11.2016 року.
Долучені до заяви про забезпечення фотокартки об`єкту будівництва тільки спростовують позицію позивача та підтверджують доводи відповідача про наявність здійснюваних робіт на спірній земельній ділянці, яка за єдиною проектною документацією, затвердженою в установленному законодавством порядку, включена до Об`єкту будівництва під назвою - «Реконструкція та будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами громадського, соціально-побутового, торговельного призначення та надземним паркінгом на просп. Академіка Глушкова, 42 у Голосіївському районі м. Києва».
Відповідач зазначає, що будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:79:719:0049 відноситься до VІ черги будівництва.
Наразі введено в експлуатацію першу чергу будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:79:719:0019, про що Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Сертифікат № ІУ123241203561 від 10.12.2024 року.
На вказаний Об`єкт будівництва під назвою «Реконструкція та будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами громадського, соціально-побутового, торговельного призначення та надземним паркінгом на просп. Академіка Глушкова, 42 у Голосіївському районі м. Києва» отримані не тільки єдині вихідні дані для проектування, а і вся інша технічна документація, що вказує на те, що роботи ведуться на всіх земельних ділянках пов`язаних з будівництвом багатоквартирних житлових будинків, інших будинків, будівель та споруд, спільними інженерними мережами, інфраструктурою, тощо.
Заборона відповідачу виконувати роботи на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:79:719:0049 призведе до зупинення робіт на інших земельних ділянках, що включені до Об`єкту будівництва та невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, в тому числі і за спірним договором.
В доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу відповідач просив долучити до матеріалів справи та врахувати постанову ПАГС від 23.06.2026 у справі №910/16322/25.
Оскільки вказана постанова суду апеляційної інстанції не є доказом у справі, колегія суддів вважає, що її подання до матеріалів справи не є клопотанням про долучення нового доказу в розумінні процесуального закону.
08.07.2026 представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про долученння до матеріалів оскарження та врахування під час дослідження доказів матеріалів фотофіксації ходу будівництва за спірним договором станом на 25.06.2026.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання, представник позивача проти його задоволення заперечував.
Колегією суддів в судовому засіданні 08.07.2026 вказане клопотання задоволення в частині долучення до матеріалів справи поданих фотографій в якості інформації, зважаючи на те, що хід будівництва фіксується станом на 25.06.2026, а оскаржувана ухвала про відмову у забезпеченні позову прийнята судом 01.05.2026.
Явка представників сторін у судове засідання
В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.07.2026 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.07.2026 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08.07.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Обґрунтовуючи подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, Інститут зауважував, що відповідач, після подання позову та відкриття провадження у справі № 910/1166/26, розпочав на земельній ділянці, за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов`язкової, передбаченої умовами спірних договорів згоди та погодження, проводити землерийні роботи, без будь яких законних на те підстав. Такі роботи, на переконання позивача, відповідач здійснює не на виконання укладених договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи передбачені начебто спірними договорами. При цьому, виконання несанкціонованих, хаотичних робіт фактично змінює об`єкт правовідносин, що прямо впливає на можливість виконання рішення суду та може призвести до нових судових спорів.
У результаті незаконних, несанкціонованих, самовільних землерийних робіт, які проводить відповідач на земельній ділянці, вже пошкоджено: (1) водогін Ду 300, що призвело до порушення водозабезпечення адміністративних будівель належних позивачу, таке порушення зафіксовано в акті № 2 від 23.04.2026; (2) дорожнє покриття площею 660 кв.м. вздовж корпусу А, що підтверджується актом від 26.03.2026; (3) майно інституту, а саме вікна і дах складу газових балонів, що підтверджується актом від 23.03.2026; (4) несанкціоноване видалення на території земельної ділянки дерев та зелених насаджень, що підтверджується актом від 31.03.2026; (5) є ризик пошкодження лінії електрозабезпечення КЛ-04 кВ від ЩС-6 Енергоблок - ЩС-3 Склад газових балонів, у зв`язку з чим позивачем складено Акт-заборону від 22.04.2026 № 5.
За твердженнями Інституту, відповідачем фактично проводяться самовільні, несанкціоновані, хаотичні роботи, не в межах умов спірних договорів, а з метою імітації на стадії розгляду даної справи в суді, виконання, начебто, умов спірних договорів, що в результаті призводить до незаконного використання земельної ділянки та порушення прав та інтересів позивача.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Пунктом 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина 1 статті 271 ГПК України).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із частиною першою статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників юридичної особи.
Для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові від 07.12.2022 у справі № 908/309/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із ч. 1-2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України) та практику Суду (Європейський суд з прав людини) як джерело права.
Згідно із частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини").
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Тобто, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20).
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17).
Інститут вважає, що відповідач, після подання позову та відкриття провадження у справі № 910/1166/26, розпочав на земельній ділянці, за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов`язкової, передбаченої умовами спірних договорів згоди та погодження, проводити землерийні роботи, без будь яких законних на те підстав. Такі роботи, на переконання позивача, відповідач здійснює не на виконання укладених договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи передбачені начебто спірними договорами. При цьому, виконання несанкціонованих, хаотичних робіт фактично змінює об`єкт правовідносин, що прямо впливає на можливість виконання рішення суду та може призвести до нових судових спорів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Подібні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Предметом позову в даній справі є вимоги про визнання договору № 4 від 22.11.2016 та договору б/н від 06.04.2017, укладені між Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРИНВЕСТ", розірваним; зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8 000 000 000:79:719:0049 та в місячний термін передати її позивачу.
Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.
Колегія суддів відзначає, що в разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення про задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, Верховним судом у постановах від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.
Як зазначалось, у заяві про забезпечення позову заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони ТОВ «УКРИНВЕСТ» та залученим ТОВ «УКРИНВЕСТ» особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № [номер приховано]:79:719:0049, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіку виконання робіт за Договором № 4 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись із предметом позову, тобто така заборона має стосуватися виключно предмета спору.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що Інститутом на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, представлені відповідні акти, складені в односторонньому порядку самим заявником, що у розумінні приписів статті 76 ГПК України не можна кваліфікувати як належні докази на підтвердження обставин та фактів, вказаних заявником. При цьому інших доказів, у тому числі, але не виключно, доказів звернення до відповідних органів щодо встановлення фактів проведення самовільних, несанкціонованих, хаотичних робіт заявником суду не представлено.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, враховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову та долучені до неї докази, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд попередньої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вважає, що здійснене місцевим господарським судом правозастосування статей 136, 137 ГПК України засноване на правильному застосуванні цих норм та узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції здійснено належну оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо заявлених заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і забезпечення збалансованості інтересів сторін спору.
Відтак колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема статей 136, 137 ГПК України, як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Доводи скаржника щодо не дослідження судом першої інстанції правової природи підстав заявленого забезпечення та допущених відповідачем порушень, які вчинені поза межами договірних правовідносин, без погодженої з позивачем проектної документації, не з`ясування ані кола прав та обов`язків сторін за такими подіями, ані «вірогідність доказів» наданих позивачем та відповідачем, недослідження доводів заявника та наявних доказів, складених комісією позивача, фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують, підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що за ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржувана скаржником ухвала відповідає вказаним вимогам законодавства, а доводи скаржника щодо ненадання судом першої інстанції оцінки запереченням відповідача відхиляються колегією суддів за неспроможністю.
Крім того, відсутність заперечень відповідача не спростовує факт ненадання позивачем належних доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених ним вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали відсутні.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі №910/1166/26 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі №910/1166/26 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження у справі №910/1166/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 03.08.2026 після виходу суддів Скрипки І.М. та Шаратова Ю.А. з відпустки.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.А. Шаратов
Р.М. Колесник