ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року Луцьк Справа № 140/3821/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача, адвокат Шевчук Дар`я Олегівна, в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати солдату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 15 повних календарних років служби згідно з пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити солдату ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги при звільненні з військової служби за 15 повних календарних років служби згідно з пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2025 № 247 солдата ОСОБА_2 , стрільця І відділення охорони І взводу охорони роти охорони в/ч НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 04.11.2025 № 47-РС з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком-у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» без права носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 04.11.2025 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Вислуга у Збройних Силах станом на дату звільнення становить: календарна - 15 років 10 місяців 11 днів, пільгова - 05 років 02 місяці 06 днів, загальна - 21 рік 0 місяців 17 днів
Цим же наказом Відповідачем наказано виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення лише за 2 (два) календарних роки служби ніби - то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.
Так, при остаточному розрахунку під час звільнення позивача з військової служби йому справді було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу за 2 календарні роки служби.
Не погоджуючись із таким розрахунком, позивач 05.02.2026 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із письмовою заявою про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби та виплатити різницю між фактично нарахованою та належною до виплати сумою грошової допомоги.
Однак, відповідач листом від 24.02.2026 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
Позивач уважає дії та рішення відповідача щодо обмеження періоду служби для розрахунку одноразової грошової допомоги лише двома роками протиправними, такими, що суперечать абзацу 3 пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII де вказано, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби за віком, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше, а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-4).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 36).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 21.04.2026 представник в/ч НОМЕР_1 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивач проходив службу за контрактом з 2020 року у військовій частині НОМЕР_3 , наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №316 від 01.11.2023 було звільнено з військової служби у запас, де вислуга років на момент звільнення становила: календарна - 5 років 8 місяців 04 дні, пільгова - 1 рік 6 місяців 20 днів, загальна - 7 років 2 місяці 24 дні.
На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 №152 від 24.06.2024 (по стройовій частині) позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до в/ч НОМЕР_1 , та відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №47-РС за підпунктом «а» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) був звільнений та виключений зі списків.
Оскільки позивач свідомо або через свою недбалість за період служби у військовій частині НОМЕР_1 не надавав довідки Державної Установи «Ковельська виховна колонія» №14 від 04.06.2024 в якій зазначена вислуга років на день звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України яка становить 08 років 09 місяців 22 днів, у пільговому обчисленні становить 10 років 04 місяці 22 дні, а надав тільки на момент звільнення, в зв`язку з чим військовою частиною наказом командира в/ч НОМЕР_1 №249 від 06.11.2025 (по стройовій частині) було внесено зміни до наказу №247 від 04.11.2025 (по стройовій частині), та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2 календарні роки. із врахуванням вислуги на дату звільнення: календарна - 15 років 10 місяців 11 днів; пільгова - 05 років 02 місяці 06 днів; загальна - 21 рік 0 місяців 17 днів.
Відповідно до листа Державної Установи «Ковельська виховна колонія» №ВК/89 від 15.04.2026 позивачу на день звільнення було нараховано та виплачено вихідну допомогу при звільненні в сумі 253,00 гривні за періоди служби з 01.09.1991 по 22.07.1995 та з 23.08.1995 по 24.07.2000 у Державній кримінально виконавчій службі України, тобто ОСОБА_1 на момент звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби реалізував своє право на грошову допомогу.
Зауважує, що при повторному звільненні з військової служби з в/ч НОМЕР_1 , відповідно до статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні лише за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби (арк. спр. 63-65).
У відповіді на відзив від 24.04.2026 представник позивача підтримала вимоги, заявлені позові та додала, що звільнення ОСОБА_1 у 2000 році відбулося за власним бажанням, чинна на той момент редакція Постанови № 393 взагалі не передбачала виплати допомоги за такою підставою.
Таким чином, позивач на момент звільнення у 2000 році за законом об`єктивно не набув права на отримання такої грошової допомоги, яка б належала під категорію, визначену в статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (арк. спр. 88-90).
На адресу суду від представника відповідача 27.04.2026 надійшли заперечення у яких зазначено, що згідно із довідкою від 04.06.2024 №14 Державної Установи Ковельська виховна колонія в якій чітко вказано, що відповідно обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги, за час перебування на вказаній посаді, здійснювався на підставі підпункту «г» частини 3 Постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 №393 - один місяць служби за сорок днів (арк. спр. 96-97).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , по контракту (арк. спр. 15-16) та наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 04.11.2025 №247 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (арк. спр. 17).
Вказаним наказом також визначено вислугу років станом на 04.11.2025, яка становить календарна - 15 років 10 місяців 11 днів, пільгова - 05 років 02 місяці 06 днів та загальна - 21 рік 0 місяців 17 днів (арк. спр. 47-58).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 06.11.2025 №249 внесено зміни в наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 04.11.2025 №247, а саме пункт 8 викладено в новій редакції та визначено необхідність виплатити одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 за 2 календарні роки (арк. спр. 59-61).
Позивач 05.02.2026 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із проханням внести зміни до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 04.11.2025 №247, привівши його у відповідно до норм чинного законодавства шляхом уточнення кількості років вислуги для виплати одноразової грошової допомоги з «2 календарних років» на «15 календарних років» та провести перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби (арк. спр. 19).
Листом від 24.02.2026 №2136/ф-юс/ НОМЕР_5 в/ч НОМЕР_1 повідомлено, що підстави для внесення змін до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 04.11.2025 №247 відсутні (арк. спр. 20).
Уважаючи таку бездіяльність відповідача щодо неналежної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом №2011-XII.
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби, зокрема, за станом здоров`я (підпункт 1 пункту 2).
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Пунктом 1 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 7 розділу XXXII Порядку №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Предметом розгляду цього спору є обставини наявності підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби (з врахуванням вислуги років за час попереднього проходження служби).
З аналізу статті 15 Закону №2011-XII та пункту 7 розділу XXXII Порядку №260 випливає, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Водночас вказаними нормами встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як-то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Отже, для визначення періоду за який виплачується грошова допомога визначальною є обставина набуття чи не набуття особою права на отримання відповідної допомоги під час проходження служби у попередніх періодах.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.08.1995 (наказ про прийняття на службу від 18.08.1995 №49 о/с) по 24.07.2000 (наказ про звільнення зі служби від 24.07.2000 №66 о/с) проходив службу в Державній кримінально-виконавчі службі України на посаді вихователя відділу соціальної роботи із спецконтингентом (арк. спр. 108)/
Пунктом 8 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами) (далі - Постанова №393; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 10 Постанови №393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Так, пунктом 1 Постанови №393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" і "з" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:
служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
За змістом пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI (у редакції, чинній на момент звільнення позивача 24.07.2000 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби за вислугою строку служби, віком, станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується.
Також пунктом 10 Постанови №393 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача 24.07.2000 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України) було передбачено, що грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховується відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Загальний її розмір не повинен перевищувати п`яти місячних посадових окладів.
Строк календарної військової служби, служби в органах внутрішніх справ для визначення розміру зазначеної грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1 цієї постанови. При цьому у разі наявності перерви у службі до вислуги строку календарної служби зараховується тільки період з дня останнього прийому на військову службу або службу в органи внутрішніх справ.
Відповідно до витягу з наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області від 24.07.2000 №66 о/с, старшого лейтенанта внутрішніх справи ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил за пункту 64 «ж» (за власним бажанням).
Кабінетом Міністрів Української РСР постановою від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (у редакції, чинній на момент звільнення позивача 24.07.2000 з органів Державної кримінально-виконавчої служби України), пунктом 64 передбачалось, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): «ж» за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вказана підстава для звільнення (за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків) є тією, що передбачався пунктом 2 статті 15 Закону №2011-XI, а саме «через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, при попередньому звільненні зі служби позивач набув право на грошову допомогу, яке передбачене пунктом 10 Постанови №393 та статтею 15 Закону №2011-XII, оскільки на час його звільнення у 2000 році законодавство передбачало виплату військовослужбовцям грошової допомоги при звільненні.
Більше того, зі змісту листа Державної Установи «Ковельська виховна колонія» від 15.04.2026 №ВК/89 видно, що на день звільнення ОСОБА_1 було нараховано та виплачено вихідну допомогу при звільнення в сумі 253,00 грн (арк. спр. 69), тоді як листом від 04.06.2024 №14 передбачено, що відповідно обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги, за час перебування на вказаній посаді, здійснювався на підставі підпункту «г» частини 3 Постанови №393 - один місяць служби за сорок днів (арк. спр. 85).
За наведених обставин, враховуючи зазначені норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України та ту обставину, що позивач повторно звільнений зі служби, суд вважає, що позивачу належить виплатити одноразову грошову допомогу за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №808/2314/17.
Підсумовуючи вище наведене суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при повторному звільненні за 2 календарних років, тобто за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без врахування періоду попередньої служби.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Зважаючи на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки доводів кожного учасника справи, суд уважає, що в повній мірі надав оцінку аргументам (доводам) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору та прийняття судом законного обґрунтованого рішення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович