ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/1825/26
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.01.2026, просить:
визнати протиправним та скасувати протокол засідання комісії по обліку і розгляду документів на військовослужбовців, які загинули (померли), зникли без вісти або інтерновані у нейтральних державах, захоплені в полон або є заручниками, отримали поранення (перебувають у відпустках за станом здоров`я, які завершили лікування у лікувальних закладах) №2236 від 26.04.2025, яким прийнято рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, належного зниклому безвісти військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 ;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення, належного зниклому безвісти військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 30.01.2025;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення, належного військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 30.01.2025, та прийняти відповідне рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є рідною дочкою ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та вважається зниклим безвісти з 30.01.2025. Шлюб між її батьками розірвано за рішенням суду, але позивач була зареєстрована разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , проживала разом з ним за цією адресою до моменту його мобілізації і перебувала на його утриманні. Вважаючи, що вона як повнолітня дитина, яка проживала разом з батьком, має право на виплату належного йому грошового забезпечення, зверталася до відповідача із заявами про здійснення відповідних виплат.
Разом з тим, військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на положення Закону України від 8 жовтня 2024 року №3995-ІХ, прийняла рішення про відмову позивачці у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, належного її батькові.
Посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення позивач зазначає, що на час зникнення її батька Закон України від 8 жовтня 2024 року №3995-ІХ ще не набрав чинності, та, посилаючись на частину шосту статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, вважає, що має право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування такої позиції вказав, що в березні 2025 року від позивачки, рідного брата та тітки зниклого безвісти ОСОБА_2 засобами системи електронного документообігу від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли заяви про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 . Звертає увагу, що у заяві від 13.02.2025 ОСОБА_1 просила прийняти рішення стосовно виплати грошового забезпечення батька "згідно прийнятого Закону України від 08.10.2024 №3995-ІХ", за результатами якої було прийнято вмотивоване рішення про відмову заявникам у виплаті грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших одноразових видів грошового забезпечення, належних зниклого безвісти ОСОБА_2 .
Вказує, що на час надання військовослужбовцю ОСОБА_2 статусу зниклого безвісти набрав законної сили Закон України від 08.10.2024 №3995-ІХ "Про внесення змін до п.6 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісти відсутніх", яким було змінено категорії отримувачів грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців. За таких обставин відповідач вважає, що посилання позивача на Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі - Порядок №884) є юридично неспроможним, оскільки з моменту набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-ІХ слід керуватися виключно нормами вказаного Закону.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_2 ).
ОСОБА_2 29.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 був призваний на військову службу, яку проходив у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно сповіщення сім`ї (близьких родичів) зниклого безвісти від 05.02.2025 №4/705/407 старший стрілець-оператор 2 єгерського відділення 1 єгерського взводу 1 єгерської роти 2 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_5 29.01.2024, зник безвісти 30 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Удачне Покровського району Донецької області.
Позивач 13.02.2025 та 21.10.2025 зверталася до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати їй грошового забезпечення зниклого безвісти батька, відповіді на які у встановлений законом строк не отримала.
Представник позивача 27.11.2025 направив до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит з метою отримання рішення командира за результатами вказаної вище заяви, відповіді на який також отримано не було.
Зі змісту відзиву військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву позивачу стало відомо про розгляд заяви від 13.02.2025 та відмову у виплаті грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших одноразових видів грошового забезпечення, належних ОСОБА_2 , яка була прийнята та оформлена протоколом від 26.04.2025 №2236.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною та наполягаючи на повторному розгляді її заяви, звернулася до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд виходить з такого.
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505-VIII у редакції від 27 квітня 2022 року (далі - Закон №2505-VIII).
Для цілей згаданого Закону №2505-VIII визначено, що особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
З аналізу наведених приписів Закону №2505-VIII вбачається, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин (збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України) з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України (частина друга статті 9 Закону №2505-VIII).
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом шостим статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на день зникнення безвісті військовослужбовця - 30.01.2025) було встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивачка є повнолітньою дочкою зниклого 30.01.2025 безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , у зв`язку з чим неодноразово зверталася до командування військової частини НОМЕР_1 із заявами, у яких просила нараховувати і виплачувати їй грошове забезпечення безвісно відсутнього батька.
Протоколом засідання комісії по обліку і розгляду документів на військовослужбовців, які загинули (померли), зникли без вісти або інтерновані у нейтральних державах, захоплені в полон або є заручниками, отримали поранення (перебувають у відпустках за станом здоров`я, які завершили лікування у лікувальних закладах) №2236 від 26.04.2025 прийнято рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, належного зниклому безвісти військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
Вказане рішення обґрунтоване тим, що на час зникнення військовослужбовця набрав законної сили Закон України від 08.10.2024 №3995-ІХ "Про внесення змін до п.6 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісти відсутніх", яким було змінено категорії отримувачів грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців.
Проте суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Суд зауважує, що дійсно Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-IX від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» внесено зміни до пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ (далі - Закон №3995-ІХ; набрав чинності з 20 січня 2025 року, введено в дію з 01 лютого 2025 року) зазначену правову норму викладено у такій редакції:
"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок №884 (в редакції станом на час розгляду заяви позивача 26 квітня 2025 року, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2024 року №103) визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку).
Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до вимог пункту 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Пунктом 7 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Тобто, Порядком №884 визначені виключні підстави для відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого військовослужбовця, такі підстави є визначеними, зрозумілими та такими, що не потребують двоякого тлумачення.
Наведене відповідає висновку Верховного суду у постанові від 17 червня 2025 року №620/5059/24.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що позивач є повнолітньою дочкою зниклого 30.01.2025 безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 ; шлюб між її батьками розірвано за рішенням Малинського районного суду Житомирської області №283/1934/21 від 20.10.2021; станом на час мобілізації батька була зареєстрована і проживала разом з ним за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, згідно наведених вище норм законодавства, чинних на дату зникнення безвісти батька-військовослужбовця, позивач мала право на виплату спірного грошового забезпечення.
Слід також зазначити, що із заяви ОСОБА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, не вбачається, на підставі якого нормативного акту остання звертається із заявою про виплату грошового забезпечення; посилання на Закон №3995-ІХ міститься в супровідному листі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаним спростовуються доводи відповідача стосовно того, що позивач просила відповідача прийняти рішення стосовно виплати грошового забезпечення, належного батькові, саме згідно прийнятого Закону №3995-ІХ.
Крім того, як зазначалося вище, Закон №3995-ІХ набрав чинності з 20 січня 2025 року, а введено в дію з 01 лютого 2025 року. Означене свідчить про те, що з 20 січня 2025 року закон став офіційною частиною законодавства та набув юридичної сили, але його норми ще не застосовувалися на практиці; момент, з якого починається реальне застосування положень закону - 01 лютого 2025 року
Отже, на переконання суду, заяви ОСОБА_1 відповідач мав розглядати згідно частини 6 статті 9 Закону України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №844, чинними на момент зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 , відмовляючи у виплаті грошового забезпечення позивачці, не врахувала норм законодавства, чинного на момент зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , внаслідок чого протиправно прийняла рішення про відмову, оформлене протоколом №2236 від 26.04.2025.
Разом з тим, оскільки заяву позивача розглянуто і за результатами розгляду прийнято оскаржуване рішення, не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення, належного зниклому безвісти військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, згідно якого протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною другою КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, абзацом 2 частини четвертої КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Таким чином суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом від 26 квітня 2025 року №2236 в частині відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення сім`ям захопленим у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та враховуючи зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом від 26 квітня 2025 року №2236 в частині відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення сім`ям захопленим у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення, належного військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 30.01.2025, та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
04.08.26